Дан Ейтан

Дан Ейтан (івр. דן איתן‎; 1931, Ейн-Шемер, Підмандатна Палестина — 12 січня 2023) — ізраїльський архітектор. Автор проєктів забудови міст й окремих районів в Ізраїлі (зокрема Єрусалим і Тель-Авів) і в Ірані, висотних офісних комплексів, корпусів в університетських містечках, Тель-Авівського музею мистецтв, професор Техніона (Хайфа). Лавреат Державної премії Ізраїлю (2019) та національних професійних нагород.

Дан Ейтан
Народження	1931 або 28 червня 1931(1931-06-28)^[1] ^d, Підмандатна Палестина
Смерть	11 січня 2023(2023-01-11)^[1]
Країна (підданство)	Ізраїль
Діяльність	архітектор
Нагороди	^d ^d
Дан Ейтан у Вікісховищі

Біографія

Народився 1931 року в кібуці Ейн-Шемер в Галілеї, в 4 роки переїхав з батьками до Тель-Авіву, де в 9 років став одним з небагатьох, які вижили під італійським бомбардуванням, в якому загинуло 117 осіб. У 16 років пішов на курси командирів відділень, після проголошення незалежності Ізраїлю був призваний до лав «Гаґани» та ніс вартову службу, насилу закінчивши школу.

До 19 років вирішив займатися архітектурою і вступив до Техніону. У роки навчання під час канікул працював в архітектурній фірмі Зеева Рехтера. Після закінчення Техніона проходив стажування у Фінляндії, де провів пів року в рамках програми обміну студентами, і після повернення до Ізраїлю приєднався до фірми Дова Кармі. У цій компанії працював над проєктом палацу культури.

У 1955 та 1956 роках завоював дві перші премії на конкурсах проєктів житла в Хайфі та Єрусалимі. Після цього, у 25 років, за порадою Дова Кармі відкрив власну архітектурну фірму. Першим самостійним проєктом Ейтана стала у 1956 році центральна автобусна станція Хадери — проста функціональна будівля, виконана в стилі бруталізму з голого бетону.

Тель-Авівський музей мистецтв

1957 року, коли міністерство будівництва допустило до планування районів для нових репатріантів приватних компаній, почалася співпраця в цій галузі фірм Ейтана та ^[he], і у 1959 році дві контори об'єдналися. У рамках роботи над проєктами житлових районів спланували Ейтан і Яшар, зокрема, квартал в Яффі, з першим в Ізраїлі висотним (14 поверхів) житловим будинком. Спільна фірма проіснувала 6 років, після чого Яшар вирішив працювати далі самостійно. Під час співпраці, у 1964 році, фірма Ейтана та Яшара виграла конкурс на найкращий проєкт Тель-Авівського музею мистецтв, що згодом став упізнаваним символом міста. Іншим спільним проєктом стала цивільна частина комплексу Ядерного центру в Димоні. Проєкт містив будинки адміністрації, науковий центр, житлові осередки, їдальні, поліклініку, бібліотеку та школу. Фасади будівель містечка Ядерного центру, як і у більшості громадських будівель цього періоду, були виконані з незабарвленого бетону.

Ейтан і Яшар продовжували співпрацю і після розпаду спільної фірми. Одним з найбільш знаних подальших спільних проєктів став корпус «Мексика» в Тель-Авівському університеті.

У 1972—1978 роках Ейтану доручили один з наймасштабніших містобудівних проєктів, якими доводилося займатися ізраїльським архітекторам — замовлення на будівництво нового міста в Ірані. Загалом у двох частинах цього міста — Бендер-Аббас і Бендер-Бушехр — спроєктували понад 20 тисяч одиниць житла та всю міську інфраструктуру, зокрема школи, торгові та культурні центри. Міста заселялися сім'ями іранських військових, які служили на базах у Перській затоці. Серед інших містобудівних проєктів Ейтана були майстер-план сучасної Кесарії, в рамках якого спроєктували 13 районів, плани Старого міста Тиверіади, південного заходу Тель-Авіва та центральної частини Єрусалиму. У 1989—1993 роках один із засновників і провідних членів комітету «Ізраїль-2020», який працював над містобудівними планами в державному масштабі.У 1980-і роки розпочав співпрацю з архітектором Арі Гошеном, що тривало понад 30 років. Спільно вони працювали над проєктами висотних офісних будівель у Тель-Авіві, що також стали символами міста. Будинки, збудовані за їхніми проєктами, стали одними з перших в Ізраїлі споруд із фасадами у стилі «Стіна й екран». В Єрусалимі Ейтан також спроєктував низку висотних будівель, що виділяються на тлі міського пейзажу, зокрема вежу «Омрія», «Мігдаль ха-Ір» та центр «Клаль», який довгий час вважався однією з його творчих невдач.

Одночасно з основною роботою викладав на факультеті архітектури та будівництва Техніону, починаючи з 1960 року. З 1966 року — професор, продовжував викладацьку діяльність до 2015 року. З 1964 року входив до журі різних архітектурних конкурсів і комісій з надання почесних звань (зокрема 1980 року голова журі премії імені Ельханані за інтеграцію мистецтва в архітектурі, а 2001 року — голова журі премії імені Каравану за ландшафтний дизайн). Обіймав посаду президента Асоціації архітекторів Ізраїлю.

Був одружений з архітекторкою Рут Лахав-Ріг, з якою в останні роки життя організував спільну архітектурну фірму «Е. Л. Р. архітектори та містобудівники» (івр. א.ל.ר. אדריכלים ומתכנני ערים‎). Шлюб з Лахав тривав понад 30 років. Помер у січні 2023 року, залишивши по собі чотирьох дітей.

Визнання

Дан Ейтан — лавреат низки ізраїльських архітектурних премій. У 1967 році отримав премію імені Рокаха за проєкт факультету мистецтв Тель-Авівського університету, у 1972 році — премію імені Рехтера за проєкт Тель-Авівського музею мистецтв. 2013 року отримав звання почесного громадянина Тель-Авіва. 2015 року став лавреатом премії Асоціації архітекторів Ізраїлю за досягнення кар'єри. 2019 року вшанований Державною премією Ізраїлю в галузі архітектури.

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. בניין הארץ, פרסים וחשאיות: דן איתן לא מסכם. מגזין לג'יט Legit Magazine (he-IL) . Процитовано 29 квітня 2024.
3. פרופ' אדריכל דן איתן. פרסי ישראל (he-IL) . Процитовано 29 квітня 2024.
4. האדריכל דן איתן, הלך לעולמו בגיל91.
5. נפטר האדריכל דן איתן, זוכה פרס ישראל שתכנן את מבני מוזיאון ת"א והכור בדימונה.
6. האדריכל דן איתן שתכנן את מוזיאון ת"א הלך לעולמו בגיל 91. 12.1.2023.
7. אלר/ארכ : אדריכל דן איתן. www.elr-arc.com. Процитовано 29 квітня 2024.
8. נעמה, ריבה (1 בינואר 2023). האדריכל דן איתן, זוכה פרס ישראל, מת בגיל 91.

Посилання