Гей-прайд

Ґей-прайд (англ. Gay pride; також ґей-парад) — акція, завданням якої є демонстрація існування в суспільстві ЛҐБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів), підтримка толерантного ставлення до них, захист прав людини та громадянської рівноправності для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Його метою також є вшановування почуття власної гідності, свободи особистості, прояв різноманітності та єдності ЛҐБТ-спільноти.

КиївПрайд

Не плутати з гей-парадом.

Акція традиційно проходить влітку (найчастіше, в червні) на згадку про Стоунволлські бунти, під час яких тисячі геїв і лесбійок вчинили опір поліцейським репресіям, і цей виступ став одним із символів боротьби сексуальних меншин за громадянські права. Однак іноді вона приурочена до інших дат, наприклад, (Московський ґей-прайд) відзначає річницю скасування кримінального переслідування гомосексуалів в Росії.

Ґей-прайди можуть проводиться в різних формах — параду, мітингу, маршу, фестивалю, ярмарки, пікніку і так далі. Залежно від конкретної ситуації ґей-прайд може мати характер свята-карнавалу або правозахисної демонстрації. Власне ґей-парад (англ. Gay parade), прайд-парад (англ. Pride parade) є однією з форм або частиною ґей-прайду, часто його центральним елементом.

Термінологія

На сьогоднішній день в різних країнах найменування ґей-прайду може різнитися: в Австрії його називають Веселковим парадом (нім. Regenbogenparade), в Голландії він носить назву Рожева Субота (нід. Roze Zaterdag), в Німеччині та Швейцарії — (Крістофер-стріт День) (англ. Christopher Street Day), в Латвії проходять Дні Дружби, в Австралії ґей-прайди злилися з карнавальними святами Марді Гра (англ. Mardi Gras).

Історія

Демонстрації (гомофільного руху)

Ґей-прайд в Нью-Йорку 1976 року.

Американські геї та лесбійки в 1960-х роках жили в умовах узаконених репресій. В ті часи гомосексуальні дії навіть між дорослими людьми за взаємною згодою, що відбуваються в приватних будинках, були кримінальним злочином по всій території США. У різних штатах покарання могло варіювати від грошового штрафу до двадцяти років тюремного ув'язнення або примусового «лікування» (у вигляді кастрації, лоботомії, електрошоку і так далі). Часто поліція проводила облави в підпільних ґей-клубах, потім фотограрештантів поміщалися в ранкових газетах, що було пов'язано з ризиком втратити роботу, навчання та житло.

У ніч з п'ятниці на суботу 27-28 червня 1969 нью-йоркська поліція провела черговий рейд в ґей-барі Стоунволл-інн на Крістофер-стріт в ґей-кварталі Гринвіч-Віллидж. Почалися арешти. Однак натовп, що зібрався навколо закладу несподівано вчинив опір, в поліцейських полетіли камені та пляшки. Сутички між протестувальниками та прибулими спецзагонами тривали до ра Виступи та сутички з поліцією повторилися знову в тих же мсштабах у другу ніч і тривали в менших протягом тижня. Ці події отримали назву Вони вважаються початком (руху геїв і лесбійок за громадянські права), оскільки дали поштовх до розвитку численних ЛҐБТ-організацій та ініціатив. За словами історика Девіда Картера, це «було для ґей-руху тим же, чим падіння Бастилії було для початку Великої французької революції».

У листопаді 1969 на конференції ЛҐБТ-активістів ^[en] запропонував щорічно відзначати річницю Стоунволла масовими виступами. Мету маршів він визначив як поширення ідей боротьби гомосексуалів за громадянські права, зокрема — за «фундаментальне право людини переміщатися в часі і просторі». Крейг запропонував називати марші Крістофер-стріт Днем Визволення (англ. Christopher Street Liberation Day) і проводити їх по всій країні в останню суботу червня. При цьому він закликав учасників акцій не соромитися своєї зовнішності та способу життя. Ця ідея була опозиційна консервативному (гомофільному руху), що проводив демонстрації, учасники яких були одягнені в строгі костюми, а на їх плакатах не згадувалося слово «ґей». Представники цієї правозахисної течії вважали, що подібна тактика надає їм респектабельності та викликає більше розуміння у суспільства. Однак вона не мала серйозного успіху. І фактично ідеї Крейга ознаменували зародження нового радикального руху, яке використовувало більш відкриті та прямі методи боротьби.

В 1970 в першу річницю Стоунволлського повстання кілька сотень демонстрантів вийшли на Крістофер-стріт. Ця акція вважається першим ґей-прайдом. Його учасники протестували проти кримінального переслідування гомосексуальних дій і законів, які дозволяють дискримінацію геїв і лесбійок в сферах зайнятості та житла, закликали гомосексуалів бути відкритими. Демонстранти несли плакати та кричали гасла: «Краще явний ніж прихований!», «Що ми хочемо? Визволення геїв! Коли ми цього хочемо? Зараз!», «Скажи голосно: ґей — це гордо!», "Із шафи на вулицю!"І так далі. За словами одного із засновників («Фронту звільнення геїв»), марш був «затвердженням та декларацією нашої нової гордості».(англ. pride) ". Ця демонстрація повторилася в наступному році і згодом стала щорічним Нью-Йоркським ґей-прайдом. Влітку 1970 аналогічні виступи також пройшли в інших містах, наприклад, в Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Атланті та Торонто. Поступово, разом з набираючим обертів рухом геїв і лесбійок за громадянські права, річниця Стоунволла стала відзначатися по всій території США і Канади. Перші ґей-прайди часто були нечисленні, викликали протести консерваторів, а їх проведенню перешкоджала влада. Однак в міру визнання суспільством прав ЛҐБТ в контексті загальногромадянського рівності вони втратили свій конфронтаційний характер. В 1978 для восьмого ґей-прайду в Сан-Франциско художником Гілбертом Бейкером був створений веселковий прапор, що став згодом найбільш упізнаваним та популярним .

Спочатку американські ґей-прайди носили назву «День Свободи» (англ. Freedom Day) або «День Визволення Геїв» (англ. Gay Liberation Day), що відсилають до радикальних правозахисних ідей. Однак приблизно в 1980-х роках вони були замінені на «ґей-прайд» та «ґей-парад». Це було наслідком все більш зростаючого впливу ґей-бізнесу та його превалювання над правозахисною течією. Такий вплив спочатку призводив до конфліктів між комерційними та активістськими організаціями, проте у результаті був досягнутий компроміс.

Ґей-прайд в Лондоні 1955

Трохи пізніше традиція проводити ґей-прайди прийшла в Європу. Так, перша демонстрація в Лондоні пройшла 1970 року, в Парижі — 1971 року, в Берліні — 19 року, в Дубліні — в 1983. З плином часу ґей-прайди стали проводитися практично в усіх країнах Північної та Південної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеландії, ПАР, а також у ряді країн Азії (наприклад, Туреччині, Ізраїлі, Таїланді, Індії, Японії, Тайвані, Китаї).

При цьому проведення прайдів в багатьох містах країн колишнього Соціалістичного табору, де це стало можливо багато пізніше, ніж у Західній Європі, як і раніше стикаються з труднощами. Так, в 2001 в Белграді учасники піддалися нападам радикалів, а в 2009 футбольні хулігани та ультраправі влаштували масові погроми, заподіявши сербській столиці збиток в 1 млн євро. Аналогічні напади відзначалися в Братиславі, Бухаресті, Будапешті, Ризі. При цьому, з плином часу, конфлікти знижують свій накаагребі в 2011 ґей-прайд відбувся відносно спокійно. В Варшаві проведення ґей-прайду в 2005 було заборонено тодішнім мером Лехом Качинським, однак кілька тисяч осіб все одно пройшли маршем по столиці Польщі. Рішення влади було оскаржене в Європейському суді з прав людини, який в 2007 постановив, що заборона є незаконною та дискримінаційною. З 2008 ґей-прайди проходять у Варшаві без перешкод з боку влади. Аналогічна ситуація складалася в Москві: 2005 року ґей-прайд був заборонений мером міста Юрієм Лужковим, а учасники, що все ж узяли участь у несанкціонованій акції зазнали нападу неонацистів та затримань міліцією. Ця ситуація повторювалася кожний рік. 2010 року ЄСПЛ виніс рішення про незаконність заборон ґей-прайду в Москві, однак влада заборонила його проведення і в 2011 році.

Бої на вулицях Белграда 2010 року під час ґей-параду.	Затримання учасників ґей-прайду в Москві 2006 року.	Ґей-парад в Єрусалимі 2007 року під посиленою охороною.

Цілі

Цілі ґей-прайдів різноманітні. В західних країнах на перший план виходить масове вираження почуття власної гідності, різноманіття та єдності ЛҐБТ-спільноти, її культурний розвиток і самовизначення, зверхність свободи особистості. Ґей-парад покликаний демонструвати відкритість ЛҐБТ-людей, візуально підтвердити їх існування в суспільстві, підтримати толерантне ставлення до них, захистити права людини та громадянську рівноправність для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ґей-парад є реалізацією права на мирні зібрання, свободу слова та самовираження. Він використовується як засіб залучення уваги до проблем ЛҐБТ-людей. На багатьох ґей-прайдах піднімаються різні соціальні та політичні питання, такі як протистояння дискримінації та гомофобії, проблема поширенні епідемії СНІДу, питання визнання одностатевих шлюбів, проблема кримінального переслідування та страт геїв і лесбійок в країнах третього світу.

Ідеологія ґей-прайду

Ходи проводяться під гаслом «ґей-прайд», що дослівно перекладається з англійської мови як «ґей-гордість», «почуття власної гідності гея». Це позначає, що гомосексуальні, бісексуальні та трансгендерні люди повинні мати почуття власної гідності, пишатися своєю сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю, усвідомлюючи та приймаючи себе такими, які вони є. Професор філософії Томас Лоуренс пише, що на перший погляд пишатися своєю сексуальною орієнтацією здається настільки ж безглуздо, як пишатися тим, що небо блакитне, однак концепція ґей-гордості має той же зміст, який вкладали в 1960-х роках активісти руху проти расової сегрегації в США, проголошуючи: «Я чорношкірий, і я цим пишаюся!» (англ. «I am black and I am proud!») — це був спосіб гучно заявити про те, що бути чорношкірим не соромно.

Соціолог (Ігор Кон) так пояснює цей термін:

Питається, чому тут пишатися? А можна пишатися своєю релігійною чи національною приналежністю? Проте люди культивують такі почуття. Глибинна психологічна проблема полягає в тому, що існують різні способи вбити людину. Можна її знищити фізично або юридично, зробити злочинцем, а можна знищити морально. Для цього достатньо вселити з дитинства: ми не забороняємо тобі існувати, але ти повинен весь час пам'ятати, що ти — збоченець, ти — неповноцінний, так що сиди тихо і ні на що не претендуй. Дитина, яка це засвоїть, — цей феномен називається інтерналізованою гомофобією, але те ж саме проробляли і з євреями, і з кольоровими, і з жінками, і з ким завгодно ще, — все життя буде почувати презирство або ненависть до себе. Людина, у якої вбито самоповагу, дійсно стає соціально та психічно неповноцінною. Паради різних «гордостей» — геївська лише одна з багатьох — виникли у меншин, які раніше були і в якійсь мірі залишаються або почуваються пригнобленими, як засіб самозахисту. Гасло «Чорний — це добре!» — всього лише відповідь білому расизму, фемінізм — відповідь чоловічого шовінізму, а гасло «гей — це добре!» — відповідь тим, хто вважає одностатеве кохання «не названим пороком».

Ґей-активістка (Маша Гессен) пояснює:

Ви запитаєте, чим тут пишатися?.. Слово pride було адресовано тому організатору [гомофільних] пікетів, який намагався розняти учасників які взялися за руки, і тим поліцейським, які вважали цілком очевидним своє право вчинити «перевірку статі». Значок Gay&Proud, що став тоді популярним, по-доброму, варто перекладати як «Я гей, і мені нема чого соромитися». З якого, дійсно, дива людина повинна соромитися своєї любові, та навіть і своїх смаків в одязі?

Філолог Олександр Хоц так визначає це поняття:

«Гордість» ЛГБТ (з філософії якої виникає традиція парадів-«прайдів» (Pride — гордість) — це гордість, яка пов'язана не з сексуальною орієнтацією самою по собі, а з тим, що пройшовши шлях тотального винищення, тюрем, дискримінації та приниження, — люди ЛГБТ-спільноти проявили мужність, солідарність та завзятість, — відстоявши своє історичне право на людську гідність.

Також велике значення в ґей-прайдах грає ідея відкритості та видимості гомосексуалів. Організатори закликають геїв і лесбійок не приховувати від оточуючих свою сексуальну орієнтацію, вказуючи на те, що люди, які особисто знайомі з представниками ЛҐБТ-спільноти, менш схильні до гомофобії. Участь в ґей-прайді є одним з способів масового «виходу з підпілля» (камінг-ауту), що сприяє розвитку толерантного ставлення в суспільстві.

Форма проведення

Форма проведення ґей-прайду може значною мірою відрізнятися. В цілому можна виділити дві крайні позиції, які на практиці взаємодоповнюють один одного.

ґей-парад у Варшаві 2006 року.

Прихильники першої вважають ґей-прайд, насамперед, правозахисною та політичною акцією. Вони вказують на те, що історично прайд-паради виросли з протестних маршів проти дискримінації, що проводилися гомосексуалами в боротьбі за права людини. Вони виступають з критикою перетворення ґей-параду в святкове дійство, аргументуючи це тим, що досі ЛҐБТ-спільнота повсюдно стикається з великими проблемами. Така позиція більше характерна для країн, де є серйозні порушення прав людини щодо сексуальних меншин, прикладом може служити московський ґей-прайд. В Тель-Авіві 2010 року стався розкол оргкомітету прайду по причині того, що деякі ґей-активісти хотіли вшанувати пам'ять . В США іноді, щоб змістити акцент на мету акції, ходу називають не «ґей-прайд», а, наприклад, «марш за рівність», «марш гордості». На таких демонстраціях висуваються вимоги дотримання прав людини щодо ЛҐБТ, прийняття законів, що захищають від дискримінації, визнання одностатевих шлюбів, висловлюється протест проти гомофобії та насильства, піднімаються соціальні питання, такі як боротьба з епідемією СНІДу, проблеми соціального захисту дітей в одностатевих сім'ях і так далі.

Прихильники другої позиції, поширеної переважно в країнах західного світу, вважають, що переважно цілі руху за рівноправність вже досягнуті, що тепер ґей-прайд повинен просувати толерантне ставлення до ЛҐБТ шляхом культурного діалогу, позитивної святкової дії і масового камінг-ауту. Такі прайди найчастіше можуть бути частиною багатоденного фестивалю, включати в себе кінофоруми, ярмарки, концерти, літературні конкурси, фотовиставки, спортивні виступи, пікніки. Кульмінацією всього фестивалю стає ґей-парад, який являє собою яскраву ходу костюмованих учасників, чергу святкових платформ, які пересуваються, музичні та танцювальні виступи, театральні міні-постановки, боді-арт, перформанси, найчастіше з еротичним підтекстом, на зразок (бразильського карнавалу) або берлінського параду кохання. В ході беруть участь різні групи: представники дружніх політичних партій, різних товариств, соціальних інститутів та компаній (наприклад, Google, Яндекс, Microsoft, YouTube), ЛҐБТ-організації, члени соціальних груп, будь то , субкультури ((ведмеді), (фурі), БДСМ), геї-інваліди, геї-представники національних меншин, геї-мусульмани та католики, геї-поліцейські, медпрацівники, пожежники і так далі. Широко відомий Амстердамський ґей-прайд проходить у вигляді низки кораблів-платформ, що пропливають по водним каналам міста, його проведення підтримується міською владою і є однією з найвідоміших туристичних визначних пам'яток столиці Нідерландів.

ґей-парад в Амстердамі 2008 року.	Google на ґей-прайді у Сан-Франциско	.

Однак, на практиці ці дві позиції змішуються. Навіть самі святкові паради зазвичай мають моменти, присвячені пам'яті жертв СНІДу та гомофобного насильства у вигляді спеціальних хвилин мовчання, семінарів. Цивільний характер ходи надає також участь політичних партій та громадських організацій зі своїми гаслами, а делегації з країн третього світу піднімають питання про становище ЛҐБТ-людей в них: кримінальне переслідування, смертні кари, потурання влади насильству. Гострі соціальні пародії, наприклад, на релігію від представників викликають жваві суперечки. З іншого боку, на політизованих ґей-прайдах може бути барвиста райдужна атрибутика та різні протестні перфоманси.

Люди з обмеженими можливостями беруть участь в ґей-прайді.	(Мер Парижа), глава Іль-де-Франс та профспілкові лідери на прайді.	Карнавальні костюми.

ґей-паради в різних містах світу збирають тисячі учасників та глядачів. В ґей-парадах в Сан-Пауло та Європрайді беруть участь мільйони людей. Іноді паради очолюють «великі маршали». Це почесні гості свята, які своїм особистим прикладом та громадянською активністю сприяли зміцненню толерантного ставлення до ЛҐБТ. Ними обиралися, наприклад, олімпійський чемпіон (Метью Мітчем) в Сіднеї, Актор (Єн Маккеллен) в Манчестері, фігурист (Джонні Вейр) в Лос-Анджелесі, співачка Сінді Лопер в Сан-Франциско, ґей-активіст у Ванкувері.

Критика

Усередині ЛҐБТ-руху йдуть суперечки щодо співвідношення в ходах ґей-прайду правозахисної та карнавальної складових. Деякі політики, правозахисники та представники ЛҐБТ-спільноти вважають, що карнавальна хода підміняє первісний зміст ґей-прайдів, що замість свого справжнього призначення — боротьби за громадянську рівність — вони тепер постають деполітизованими, конформістськими і в багатьох аспектах виключно переслідуючими комерційні цілі.

Окремій критиці піддається присутність на ґей-прайді представників трансгендерної спільноти (драг-квін, трансвеститів, транссексуалів), сексуальних субкультур, напівоголених людей, які дискредитують ідею захисту толерантності та прав людини, що спотворює уявлення суспільства про ЛҐБТ-людей та провокуює гомофобію. Деякі активісти дорікають традиційні ґей-прайди в превалюючому орієнтуванні на інтереси та естетику «білих чоловіків», тому в ряді американських міст проводяться «жіночі» (дайк-марші) та прайди афроамериканців.

В рамках прайду іноді піднімаються інші конфліктні соціальні питання. Так, мерія Торонто загрожувала організаторам ґей-прайду припинити фінансування, якщо в ході візьме участь група «Геї проти (ізраїльського апартеїду»), а Мадридський ґей-прайд через (звинувачень Ізраїлю в нападі на гуманітарну колону) відмовив взяти участь його делегації.

Демонстрації проти ґей-параду.

У ряді країн проведення подібних акцій може викликати неоднозначну оцінку. В західному світі акції ґей-прайду більш звичні та зазвичай не носять конфронтаційного характеру, хоча як і раніше можуть бути предметом критики з боку окремих осіб та соціальних груп, що мають консервативні переконання. Так, наприклад, у своїй книзі журналіст ^[es] привела, нібито зі слів самої іспанської королеви Софії, наступну заяву: «Я можу зрозуміти, прийняти і з повагою поставитися до людей, які сповідують інші сексуальні тенденції, але вони що, дійсно пишаються собою, оскільки вони — геї? Вони повинні ходити парадами та влаштовувати марші протесту? Якби всі ми, хто геями не є, вийшли б на марш протесту, ми перекрили б рух». Ця публікація викликала обурення громадськості та Королівського дому, який звинуватив автора в грубих неточностях, а королева принесла вибачення. Це висловлювання ілюструє також один з аргументів, наведених противниками парадів у різних країнах. Вони знаходять незрозумілим, зайвим, а багато хто і просто аморальним публічну демонстрацію своєї сексуальної орієнтації.

Так, незважаючи на переважне толерантне ставлення до проведення ґей-парадів у західних країнах, іноді там трапляються негативні прецеденти. Наприклад, в штаті Каліфорнія відзначений випадок відправлення на ґей-парад працівників пожежного департаменту Сан-Дієго без їх згоди. Деякі пожежники вважали участь в ґей-параді за наказом начальства образою та подали в суд на міську адміністрацію. Зокрема, вони заявили, що під час параду деякі учасники ходи «проявляли до них нездоровий сексуальний інтерес». Верховний суд штату Каліфорнія визнав неправомірним примус пожежних до участі в параді та зобов'язав муніципальну владу виплатити їм компенсацію за моральну шкоду. Начальник пожежної охорони заявив, що надалі участь в ґей-парадах буде добровільною

В інших країнах, де традиція проведення ЛҐБТ-акцій значно молодше, останні можуть спровокувати і більш гострі суперечки. Багатьма критиками ставиться під сумнів сама доцільність маніфестацій на захист прав сексуальних меншин. Одним з поширених аргументів, яким багато опонентів обґрунтовують свою думку, є відсутність кримінального переслідування сексуальних меншин. На підкріплення цієї тези також звучать заяви про повну відсутність законодавчих норм, які дискримінують ЛҐБТ, в корпусі права відповідної держави. Прихильники парадів заперечують на це тим, що відсутність таких норм не означає повної відсутності дискримінації як такої. Ряд супротивників прайду заперечує порушення прав людини щодо ЛҐБТ або навіть відмовляється визнавати за ними права як такі, а деякі вважають їх утиск виправданим. Деякі висловлюють думку, що суспільство ряду країн ще не готове сприйняти ґей-прайду, інші звинувачують організаторів в «нав'язуванні чужих цінностей» та навіть «проведенні західного впливу», спрямованого на руйнування країни.

У менш звичних до цього явища країнах також нерідко звучать побоювання щодо начебто розбещуючого впливу ґей-прайдів на суспільство. Стосовно цього аргументу закріпилося словосполучення («пропаганда гомосексуалізму»). Публічні ЛҐБТ-акції, відповідно до цієї точки зору, мають своєю метою підношення престижності («гомосексуального способу життя»), можуть вплинути на сексуальні уподобання в суспільстві і, як наслідок, призвести до збільшення числа гомосексуалів в нім. Останнє також зв'язується з сучасною , яка, на думку багатьох прихильників цієї позиції, може лише посилитися у разі проведення парадів.

Особливе місце займають в критиці ґей-прайдів релігійні аргументи. Представники ортодоксальних течій часто говорять про неприпустимість терпимого ставлення до гомосексуальності як забороненої та гріховної з точки зору цих навчань. Такі акції, з їхніх позицій, зачіпають релігійні почуття віруючих людей, а релігійні консерватори відіграють помітну роль на демонстраціях проти парадів. Критичні висловлювання часто звучать і з вуст офіційних ієрархів відповідних конфесій, хоча єдиної позиції всіх релігійних організацій до цієї проблеми не існує і, насправді, відносини (релігії і гомосексуальності) значно складніші. Офіційні представники християнських церков виступають проти насильства щодо учасників ґей-прайдів, однак деякі священики роблять заяви із закликами до їх розгону. Із закликами до насильства виступають деякі представники ісламу. 2005 року на ґей-прайді у Єрусалимі ортодоксальний юдей напав на учасників ходи з ножем та поранив трьох людей. 2011 року протестувальники юдеї нападали на поліцейських, закидаючи їх камінням, а в одного з протестувальників було виявлено бомбу. Однак деякі ортодоксальні рабини закликали до визнання прав гомосексуалів.

Далеко не всі противники проведення ґей-прайдів апелюють до аргументів, що випливають із тієї чи іншої логіки. Частина противників схильна до проявів прямої агресії та вважає допустимим насильство. Нерідко на демонстрантів нападають активісти ультраправих та інших радикальних молодіжних рухів. 2010 року на ґей-прайді в Гельсінках було скоєно напад, який був засуджений президентом та урядом. Втім, визнаючи ці факти, ряд критиків вважає, що ґей-парад сам провокує (і, можливо, навмисне) агресію неонацистів. З точки зору ряду противників проведення ґей-прайдів, міркування безпеки можуть стати серйозною перешкодою в проведенні парадів. Так в 2009 і 2011 році влада Сербії забороняли ґей-прайд, мотивуючи це своєю нездатністю захистити його учасників.

Див. також

• ґей-парад
• Міжнародний день проти гомофобії
• Парад кохання

Примітки

1. Frequently Asked Questions. InterPride. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
2. . Британська енциклопедія. Архів оригіналу за 4 листопада 2011. Процитовано 24 жовтня 2011.
3. Linda Rapp. Parades and Marches. An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
4. Marc Stein and others. Pride Marches and Parades // Encyclopedia of Lesbian, Gay, Bisexual and Transgender History in America. — Charles Scribners & Sons, 2003. — С. 416-419. — .
5. История. Московский гей-прайд. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.(рос.)
6. . The Independent. Архів оригіналу за 3 березня 2011. Процитовано 19 листопада 2011.
7. . BBC. Архів оригіналу за 24 листопада 2011. Процитовано 19 листопада 2011.
8. . Regenbogenparade. Архів оригіналу за 10 листопада 2011. Процитовано 24 жовтня 2011.
9. Matti Bunzl, Die Regenbogenparade als kulturelles Phänomen, in: Wolfgang Förster, Tobias G. Natter, Ines Rieder (Hg.): Der andere Blick. Lesbischwules Leben in Österreich. Eine Kulturgeschichte. Wien, 2001
10. . Roze Zaterdag. Архів оригіналу за 7 травня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
11. Офіційний сайт. Frankfurt CSD. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
12. Німеччина виходить на гей-парад. 15.07.2006. Архів оригіналу за 25.01.2012. Процитовано 22 листопада 2011.
13. В Риге в последний день мая хотят провести гей-парад. Интерфакс. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.(рос.)
14. . Лента.ру. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 22 листопада 2011.(рос.)
15. History. Sydney Mardi Gras. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 24 жовтня 2011.
16. Виключенням був штат Іллінойс, що декриміналізував гомосексуальні відносини в 1961 році
17. Carter, David (2004). Stonewall: The Riots that Sparked the Gay Revolution, St. Martin's Press.
18. Katz, Jonathan (1976). Gay American History: Lesbians and Gay Men in the U.S.A. Thomas Y. Crowell Company.
19. Adam, Barry (1987). The Rise of a Gay and Lesbian Movement, G. K. Hall & Co.
20. Andrew Matzner. Stonewall Riots. An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
21. Маша Гессен. . Архів оригіналу за 17 листопада 2011. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
22. Duberman, Martin (1993). Stonewall New York, Dutton.
23. Marotta, Toby (1981). The Politics of Homosexuality. Boston, Houghton Mifflin Company.
24. Fred Sargeant. . The Village Voice. Архів оригіналу за 9 листопада 2011. Процитовано 30 жовтня 2011.
25. History. Los Angeles Pride. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 30 жовтня 2011.
26. . San Francisco Pride. Архів оригіналу за 24 жовтня 2011. Процитовано 30 жовтня 2011.
27. . Atlanta Pride. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 30 жовтня 2011.
28. . Pride Toronto. Архів оригіналу за 5 жовтня 2011. Процитовано 30 жовтня 2011.
29. Клубничка на березке: сексуальна культура в России. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 2 листопада 2011.(рос.)
30. Walton, Tony (2010), Out of the Shadows, Bona Street Press,
31. L’origine des GayPride. Офіційний сайт гей-прайдів у Франції. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 2 листопада 2011.
32. Simone Klein. . Planet Wissen. Архів оригіналу за 13 грудня 2014. Процитовано 2 листопада 2011.
33. John Burke. Out at last!. Sunday Business Post. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.
34. . Коммерсант. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
35. Анастасия Берсенева. . Газета.ру. Архів оригіналу за 24 лютого 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
36. . Лента.ру. Архів оригіналу за 12 лютого 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
37. . Евроньюс. Архів оригіналу за 25 липня 2010. Процитовано 3 листопада 2011.
38. . РИА-Новости. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
39. . Pribalt.info. Архів оригіналу за 28 серпня 2008. Процитовано 3 листопада 2011.
40. . РИА-Новости. Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
41. Polish gay activists win human rights case. Poland.pl. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.
42. Алексеев против России. Текст решения ЕСПЧ. Gayrussia. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
43. . Newsru.com. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
44. Гей-парады и гомофобия в современной России. "Археология", Finam FM (99,6 FM). Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
45. Nikki Sullivan. A critical introduction to queer theory. — New York University Press, 2003. — , .
46. Laurence Thomas, Michael E. Levin. Sexual orientation and human rights. — Rowman & Littlefield, 1999. — , .
47. Кон. И. С. Лакмусовая бумажка российской демократии. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
48. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 28 червня 2013.(рос.)
49. . Би-би-си. Архів оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
50. В Тель-Авиве могут пройти два гей-парада: веселой гордости и гордой грусти [ 26 жовтня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
51. Моран Азулай. Община протестует: в Тель-Авиве пройдут два Парада Гордости и один Парад Стыда. Raduga.co.il. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
52. . Евроньюс. Архів оригіналу за 18 жовтня 2010. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
53. . Радио Свобода. Архів оригіналу за 12 вересня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
54. Штефан Шолль. Иисуса предали не голубые, а фарисеи. Московский комсомолец. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 21 листопада 2011.(рос.)
55. . Эхо Москвы. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 листопада 2011.(рос.)
56. . Gay.ru. Архів оригіналу за 25 червня 2012. Процитовано 23 листопада 2011.(рос.)
57. . Gay.ru. Архів оригіналу за 23 листопада 2011. Процитовано 23 листопада 2011.(рос.)
58. Ian McKellen Leads Manchester Pride. The Advocate. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2011.
59. Джонни Вейр возглавит гей-парад в Лос-Анджелесе. . Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2011.(рос.)
60. Grand Marshals. San Francisco Gay Pride. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2011.
61. О нас. . Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 23 листопада 2011.(рос.)
62. Stefan Micheler, Jakob Michelsen. . Архів оригіналу за 10 грудня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.
63. Елизавета Морозова. . Lesbi.ru. Архів оригіналу за 16 вересня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
64. Cannick, Jasmyne. . National Public Radio. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 3 листопада 2011.
65. . Gay.ru. Архів оригіналу за 15 серпня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.(рос.)
66. . Sem40.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 12 листопада 2011.(рос.)
67. Burnett, Victoria (27 листопада 2008). . nytimes.com. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015. Процитовано 16 листопада 2009.
68. Queen of Spain's Gay Marriage Comment Ignites Controversy. FoxNews.com. 31 жовтня 2008. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 26 жовтня 2014.
69. Queen's outburst sparks debate about the monarchy in Spain. efluxmedia.com. 3 листопада 2008. Архів оригіналу за 31 серпня 2012. Процитовано 26 жовтня 2014.
70. Spain's queen criticized for anti-gay comments. great-resources.com/pride. 27 серпня 2021. оригіналу за 26 серпня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
71. Spanish Queen alone in anti-gay comments. .expatica.com Dutch News. 31 жовтня 2008. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 16 листопада 2009.
72. Rhodes, Matt (31 серпня 2008). Spain: Gay Anger Over Spanish Queen Book. sky.com. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 16 листопада 2009.
73. Morris and Larraz, Sarah and Theresa (31 жовтня 2008). . reuters.com. Архів оригіналу за 3 листопада 2008. Процитовано 16 листопада 2009.
74. Church members take fight against gay pride parade to city hall. The Christian Chronicle. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 16 листопада 2011.
75. (англ.). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 21 квітня 2013. Процитовано 4 грудня 2011.
76. Lawyer for fire crew describes distress (англ.). The San Diego Union-Tribune. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 4 грудня 2011.
77. . Лента.ру. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2011.(рос.)
78. (англ.). Catholic News Agency. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 4 грудня 2011.
79. (англ.). Cleveland Live. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 4 грудня 2011.
80. . Новые Известия. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 12 листопада 2011.(рос.)
81. . Грани.ру. Архів оригіналу за 24 квітня 2011. Процитовано 8 листопада 2011.(рос.)
82. . Regions.ru. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
83. Вопросы и ответы. Официальный сайт Санкт-Петербургского гей-прайда. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 8 листопада 2011.(рос.)
84. . Сайт программы «Поединок». 26 мая 2011 года. Архів оригіналу за 13 листопада 2011. Процитовано 8 листопада 2011.(рос.)
85. . Ток-шоу «К барьеру». 21 июня 2007 года. Архів оригіналу за 8 листопада 2011. Процитовано 8 листопада 2011.(рос.)
86. . РИА-Новости. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
87. . Regions.ru. Архів оригіналу за 14 листопада 2013. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
88. . Центр Сова. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 3 листопада 2011.(рос.)
89. . Newsru.co.il. Архів оригіналу за 3 вересня 2011. Процитовано 12 листопада 2011.(рос.)
90. Президент Халонен осуждает нападение на участников парада «Pride». Yle.fi. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 18 листопада 2011.(рос.)
91. . Лента.ру. Архів оригіналу за 2 листопада 2011. Процитовано 12 листопада 2011.(рос.)