Галицько Мерське князівство або Галицьке князівство удільне князівство на північному сході Русі зі столицею у місті Гали

	Галицко-Мерьское княжество ; Галицько-Мерське князівство
	Удільне князівство
	Галицьке князівство: історичні кордони на картіГалицьке князівство на мапі загарбань Москви.
Столиця	(Галич-Мерський)
Мови	Руська
Релігії	Православ'я
Форма правління	монархія
Історія
- Засновано	1247
- Ліквідовано	1450

Галицько-Мерське князівство, або Галицьке князівство — удільне князівство на північному сході Русі зі столицею у місті (Галич-Мерський), що на березі (Галицького озера).

Не плутати з Галицьким князівством — князівством, яке було на території сучасної України.

Історія

У 1247 році великий князь Володимирський виділив своїми племінникам, синам великого князя , князівства в уділи. Одному з них, Костянтину, дісталося Галицько-Дмитрівське князівство. До складу володінь князівства, що займало відносно невелику територію, входили басейн Галицького озера з центром у Галичі-Мерському, що до цього належав Володимирському великому князівству, і місто Дмитрів з волостями, які спочатку входили до складу Переяславського (Заліського) князівства.

При онуках Костянтина в 30-х роках XIV століття князівство розпалося на 2 частини. Власне Галицьке князівство дісталося , а Дмитрівське князівство — .

Близько 1363 року великий князь Дмитро Донський, який розглядав Галич як «купівлю» (Івана І Калити), зігнав онука Федора, князя Дмитра Івановича, і послав в князівство своїх намісників, фактично приєднавши його до московських володінь.

По заповіту Дмитра Донського 1389 року Галицьке князівство було знову виділено і дісталося разом з містами Звенигород і Руза його синові (Юрію Дмитровичу). Але після того, як в 1450 році програвши битву Дмитро Шемяка утік до Новгорода, (Василь Темний) остаточно покінчив з незалежністю Галицького князівства, приєднавши його землі до Москви.

Пізніше московські правителі ще кілька разів давали Галич в кормління своїм синам.

Правителі

1247 — 1255: ;
1255 — 1280: ;
1280 — 1310: (Василь Костянтинович);
1310 — 1335: ;
1335 — 1360: Іван Федорович;
1360 — 1363: (Борисович);
1363 — 1389: у складі Московського великого князівства;
1389 — 1433: (Юрій Дмитрович);
1433 — 1450: (Дмитро Юрійович Шемяка).

Див. також

Меря

Джерела

Коган В. М. История дома Рюриковичей. — СПб.: Бельведер, 1993. — 278 с. — 30 000 экз. —
Коган В. М., Домбровский-Шалагин В. И. Князь Рюрик и его потомки: Историко-генеалогический свод. — СПб.: «Паритет», 2004. — 688 с. — 3000 экз. —
Славянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия: в 2 т. / Автор-составитель В. В. Богуславский. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. — Т. 1. — 784 с. — 5000 экз. —
Кучкин В. А. Формирование государственной территории Северо-Восточной Руси в X—XIV вв / Ответственный редактор академик Б. А. Рыбаков. — М.: Наука, 1984. — 353 с. — 3 700 экз.
История родов русского дворянства: В 2 кн. / авт.-сост. П. Н. Петров. — М.: Современник; Лексика, 1991. — Т. 1. — С. 258—259. — 50 000 экз. —