Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Борис Олександрович Симонович (29 липня 1903 р., с. Сехи, Російська імперія — 21 квітня 1985 р., м. Сарни) — український громадський та політичний діяч, міський голова Олевська — столиці однойменної української повстанської республіки.
| Борис Олександрович Симонович | |
|---|---|
 | |
| Міський голова Олевська | |
| 1941 | |
| Попередник | посада запроваджена |
| Народився | 29 липня 1903 с. Сехи, Російська імперія |
| Помер | 21 квітня 1985 (81 рік) м. Сарни |
| Громадянство | УНР (22 січня 1918 - 14 березня 1923) |
| Національність | українець |
| У шлюбі з | Юлія Павлівна Панасюк |
Життєпис
Дитинство та юність
Народився в сім'ї священика. Мав п'ятьох сестер та трьох братів. Старший брат Михайло, ставши священиком, був духівником (капеланом) УПА «Поліська Січ».
У 1908 році переїхав із родиною до села Борове. Закінчив духовне училище, почав навчання у м. Житомир, а скінчив у м. Муром, де був в евакуації під час Першої світової війни.
У м. Кременець закінчив 8 класів Волинської духовної семінарії і Олександрівську російську гімназію. Відбув строкову службу у польській армії. Не отримав Священство, оскільки був одружений з розлученою. Одружився з Юлією Павлівною Панасюк 16 червня 1929 року. Дружина була старша від Бориса на 16 років. На кошти, зароблені на деревній заготівлі, у 1935 р. придбав земельну ділянку, що з'явилась унаслідок вирубки лісу. Доклав чимало зусиль для приведення ділянки в орний стан. Започаткував власне господарство, побудував на ділянці приватний будинок, куди перебрався з дружиною жити.
Другі Визвольні Змагання
У липні 1941 р. відгукнувся на пропозицію Тараса Бульби-Боровця очолити міську раду Олевська — столиці Олевської республіки. Дружину залишив на хуторі в Боровому, а сам очолив Олевську міську раду. На цій посаді співпрацював з «Поліської Січчю», і зокрема з Тарасом Бульбою-Боровцем. Після розпуску «Поліської Січі» повернувся в с. Борове на своє хазяйство.
Взимку з 1942 на 1943 рік «червоні партизани» арештували Бориса Симоновича та конфіскували все його майно. Однак за кілька днів Б. Симоновича відпустили та навіть повернули деяке майно — це був обмін полонених «червоних партизанів» на «бульбівців».
На свято Благовіщення, 9 квітня 1943 року німці спалили Борове, а разом з ним й всю господу Симоновича.
Арешт
У 1945 році Бориса Олександровича заарештувала радянська влада та засудила у Житомирі як «зрадника батьківщини» до розстрілу. 96 днів він відсидів у «камері смертників», чекаючи на виконання вироку, однак за касаційним переглядом справи цей вирок було замінено на 20 років каторги. Термін відбував у Норильську а також у зоні «Спецлагу». Каторга та постійне голодування призвели до ряду захворювань, у тому числі й до туберкульозу легенів. Під час «хрущовської відлиги» був звільнений з табору Іркутської області (1956 р.).
Життя після концтабору
Повернувся до дружини в Рокитне, яка мешкала в будинку свого племінника Володимира Степановича Сморжевського. Старанням дружини та її племінника Борис Олександрович позбувся деяких хвороб та вижив; однак так і не надбав нового помешкання. Ситуація ускладнювалась тим, що на утриманні сім'ї Симоновичів було ще двоє дітей: син Здіслав Сихлер (звали його Сашко) — лишився без батьків під час війни, виходець з польсько-єврейської родини, і дочка племінниці — Юлії Павлівни Клавдії Михайлівни Панасюк (по одруженні — Юрченко) Зоя Іванівна Панасюк (по одруженні — Кувшинова). Всі вони спочатку переїхали жити в село Лахва, де поміг їм з квартирою брат Бориса Олександр Іванович Симонович.
- У липні 1958 р. Борис Олександрович придбав у Сарнах, за адресою вул. Короленка-7 половину сільської хати, яка складалася з кімнати, кухні та сіней, куди і переїхали жити на постійно.
- У 1964 р. купили на знос і другу половину тієї ж хати, у якій ніхто не жив, і вона вже розвалювалась. Після ремонту у ній поселився їх прийомний син Здіслав Сихлер із сім'єю і його жінка Аліна. У Сарнах Борис Симонович ще працював на інкубаторній станції та у ветеринарній лікарні завідувачем господарства та кочегаром.
- У 1974 р. поховав дружину. Багато матеріально допомагав своєму прийомному синові Здіславові та Зої Іванівні Кувшиновій. Дітям свого брата Михайла Симоновича, яких він найбільше любив, лишив заповіт на збереження, за яким вони поставили пам'ятник не тільки йому, але й іншим родичам.
- Помер Борис Олександрович Симонович у м. Сарни 21 квітня 1985 р. після тяжкої хвороби. Похований у Сарнах на міському кладовищі поряд зі своєю дружиною, недалеко від церкви. Пам'ятник гранітний, один на двох. У подружжя Симоновичів своїх дітей не було. Доглядали лише прийомного сина, котрий лишився на своєму прізвищі.
Особисте життя
Юлія Павлівна Симонович, до шлюбу Панасюк (*15 липня 1887 р., Свори, Люблінське воєводство, Польща—†24 серпня 1974 р., Сарни) — дружина Бориса Симоновича. За національністю українка.
- У 1910 р. закінчила церковно-парафіяльну школу при Леснинському монастирі на Холмщині. Деякий час працювала вчителькою в м. Климовичі (нині Білорусь).
- А з 1920 р. до 1943 р. жила в селі Борове, де працювала директоркою початкової школи, як при Польщі — польської, так і при радянській владі, після приєднання областей Західної України до Радянського Союзу — української школи. Юлія Панасюк була у шлюбі двічі. Перший її чоловік — Максим Федорович Сидоренко — інтернований «петлюрівець». Він працював учителем спочатку в Рафалівці, а потім в с. Борове. 16 червня 1929 р. одружилася з Борисом Симоновичем, з яким прожила до кінця життя.
Джерела
- Симонович Є. М., «Родовід Симоновичів», — м. Рівне: вид. «Азалія», 2004 р. — 511 c.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Simonovich Boris Oleksandrovich Simonovich 29 lipnya 1903 r s Sehi Rosijska imperiya 21 kvitnya 1985 r m Sarni ukrayinskij gromadskij ta politichnij diyach miskij golova Olevska stolici odnojmennoyi ukrayinskoyi povstanskoyi respubliki Boris Oleksandrovich SimonovichBoris Oleksandrovich SimonovichMiskij golova Olevska1941Poperednikposada zaprovadzhenaNarodivsya29 lipnya 1903 1903 07 29 s Sehi Rosijska imperiyaPomer21 kvitnya 1985 1985 04 21 81 rik m SarniGromadyanstvoUNR 22 sichnya 1918 14 bereznya 1923 NacionalnistukrayinecU shlyubi zYuliya Pavlivna PanasyukZhittyepisDitinstvo ta yunist Narodivsya v sim yi svyashenika Mav p yatoh sester ta troh brativ Starshij brat Mihajlo stavshi svyashenikom buv duhivnikom kapelanom UPA Poliska Sich U 1908 roci pereyihav iz rodinoyu do sela Borove Zakinchiv duhovne uchilishe pochav navchannya u m Zhitomir a skinchiv u m Murom de buv v evakuaciyi pid chas Pershoyi svitovoyi vijni U m Kremenec zakinchiv 8 klasiv Volinskoyi duhovnoyi seminariyi i Oleksandrivsku rosijsku gimnaziyu Vidbuv strokovu sluzhbu u polskij armiyi Ne otrimav Svyashenstvo oskilki buv odruzhenij z rozluchenoyu Odruzhivsya z Yuliyeyu Pavlivnoyu Panasyuk 16 chervnya 1929 roku Druzhina bula starsha vid Borisa na 16 rokiv Na koshti zarobleni na derevnij zagotivli u 1935 r pridbav zemelnu dilyanku sho z yavilas unaslidok virubki lisu Doklav chimalo zusil dlya privedennya dilyanki v ornij stan Zapochatkuvav vlasne gospodarstvo pobuduvav na dilyanci privatnij budinok kudi perebravsya z druzhinoyu zhiti Drugi Vizvolni Zmagannya U lipni 1941 r vidguknuvsya na propoziciyu Tarasa Bulbi Borovcya ocholiti misku radu Olevska stolici Olevskoyi respubliki Druzhinu zalishiv na hutori v Borovomu a sam ocholiv Olevsku misku radu Na cij posadi spivpracyuvav z Poliskoyi Sichchyu i zokrema z Tarasom Bulboyu Borovcem Pislya rozpusku Poliskoyi Sichi povernuvsya v s Borove na svoye hazyajstvo Vzimku z 1942 na 1943 rik chervoni partizani areshtuvali Borisa Simonovicha ta konfiskuvali vse jogo majno Odnak za kilka dniv B Simonovicha vidpustili ta navit povernuli deyake majno ce buv obmin polonenih chervonih partizaniv na bulbivciv Na svyato Blagovishennya 9 kvitnya 1943 roku nimci spalili Borove a razom z nim j vsyu gospodu Simonovicha Aresht U 1945 roci Borisa Oleksandrovicha zaareshtuvala radyanska vlada ta zasudila u Zhitomiri yak zradnika batkivshini do rozstrilu 96 dniv vin vidsidiv u kameri smertnikiv chekayuchi na vikonannya viroku odnak za kasacijnim pereglyadom spravi cej virok bulo zamineno na 20 rokiv katorgi Termin vidbuvav u Norilsku a takozh u zoni Speclagu Katorga ta postijne goloduvannya prizveli do ryadu zahvoryuvan u tomu chisli j do tuberkulozu legeniv Pid chas hrushovskoyi vidligi buv zvilnenij z taboru Irkutskoyi oblasti 1956 r Zhittya pislya konctaboru Povernuvsya do druzhini v Rokitne yaka meshkala v budinku svogo pleminnika Volodimira Stepanovicha Smorzhevskogo Starannyam druzhini ta yiyi pleminnika Boris Oleksandrovich pozbuvsya deyakih hvorob ta vizhiv odnak tak i ne nadbav novogo pomeshkannya Situaciya uskladnyuvalas tim sho na utrimanni sim yi Simonovichiv bulo she dvoye ditej sin Zdislav Sihler zvali jogo Sashko lishivsya bez batkiv pid chas vijni vihodec z polsko yevrejskoyi rodini i dochka pleminnici Yuliyi Pavlivni Klavdiyi Mihajlivni Panasyuk po odruzhenni Yurchenko Zoya Ivanivna Panasyuk po odruzhenni Kuvshinova Vsi voni spochatku pereyihali zhiti v selo Lahva de pomig yim z kvartiroyu brat Borisa Oleksandr Ivanovich Simonovich U lipni 1958 r Boris Oleksandrovich pridbav u Sarnah za adresoyu vul Korolenka 7 polovinu silskoyi hati yaka skladalasya z kimnati kuhni ta sinej kudi i pereyihali zhiti na postijno U 1964 r kupili na znos i drugu polovinu tiyeyi zh hati u yakij nihto ne zhiv i vona vzhe rozvalyuvalas Pislya remontu u nij poselivsya yih prijomnij sin Zdislav Sihler iz sim yeyu i jogo zhinka Alina U Sarnah Boris Simonovich she pracyuvav na inkubatornij stanciyi ta u veterinarnij likarni zaviduvachem gospodarstva ta kochegarom U 1974 r pohovav druzhinu Bagato materialno dopomagav svoyemu prijomnomu sinovi Zdislavovi ta Zoyi Ivanivni Kuvshinovij Dityam svogo brata Mihajla Simonovicha yakih vin najbilshe lyubiv lishiv zapovit na zberezhennya za yakim voni postavili pam yatnik ne tilki jomu ale j inshim rodicham Pomer Boris Oleksandrovich Simonovich u m Sarni 21 kvitnya 1985 r pislya tyazhkoyi hvorobi Pohovanij u Sarnah na miskomu kladovishi poryad zi svoyeyu druzhinoyu nedaleko vid cerkvi Pam yatnik granitnij odin na dvoh U podruzhzhya Simonovichiv svoyih ditej ne bulo Doglyadali lishe prijomnogo sina kotrij lishivsya na svoyemu prizvishi Osobiste zhittyaYuliya Pavlivna Simonovich do shlyubu Panasyuk 15 lipnya 1887 r Svori Lyublinske voyevodstvo Polsha 24 serpnya 1974 r Sarni druzhina Borisa Simonovicha Za nacionalnistyu ukrayinka U 1910 r zakinchila cerkovno parafiyalnu shkolu pri Lesninskomu monastiri na Holmshini Deyakij chas pracyuvala vchitelkoyu v m Klimovichi nini Bilorus A z 1920 r do 1943 r zhila v seli Borove de pracyuvala direktorkoyu pochatkovoyi shkoli yak pri Polshi polskoyi tak i pri radyanskij vladi pislya priyednannya oblastej Zahidnoyi Ukrayini do Radyanskogo Soyuzu ukrayinskoyi shkoli Yuliya Panasyuk bula u shlyubi dvichi Pershij yiyi cholovik Maksim Fedorovich Sidorenko internovanij petlyurivec Vin pracyuvav uchitelem spochatku v Rafalivci a potim v s Borove 16 chervnya 1929 r odruzhilasya z Borisom Simonovichem z yakim prozhila do kincya zhittya DzherelaSimonovich Ye M Rodovid Simonovichiv m Rivne vid Azaliya 2004 r 511 c