Чоповські

Чоповські також Чопівські (пол. Czopowski, рос. Чоповские) — зауський шляхетський рід гербу Корвін.

Чоповські
Корвін
Опис герба: Герб має в червоному полі зображення ворона, який сидить на колоді з чотирма обрубаними суками і тримає у дзьобі перстень із дорогоцінним каменем. Клейнод — на верху з шляхетською короною три страусинових пера.
Гілки роду:	Дученки, Кириченки, Кононученки, Кузьменки, Мойсієнки, Прокопенки, Семененки, Фещенки, Філоненки, Шаботенки, Ширченки, Яненки, Шпаковичі, Гриневичі
Місце походження:	Чоповичі
Підданство:	Річ Посполита Російська імперія

Походження

На відміну від інших зауських околиць та шляхетських родів, в «Актових книгах Житомирського гродського уряду» за 1590, 1611 та 1635 рр., а також інших документах до середини XVII ст. не існує жодних згадок про с. Чоповичі та рід Чоповських. Є запис про лаврське с. Чоповичі: Житомирская гродская зап. и поточ. книга 1630 г. Опись 14. № 296. Л.27. от 11.05.1630 г. " Донесение возного в том, что он в с. Чоповичи, имении Архимандрита Киево-Печерской Лавры  Петра Могилы, вручил казенному атаману позыв, в котором Петр Могила призывается в суд по делу его с панами Багриновскими о причинении его людьми соседям разных убытков".

До повстання Хмельницького село належало до володінь Києво-Печерської лаври. Підпорядковування останньої до Москви, призвело до передачі її маєтностей уніатам. Завдячуючи Печерському монастирю, с. Чоповичі досягло значного розвитку. За королівським привілеєм у липні 1682 р. до маєтностей єпископа львівського Йосипа Шумлянського відійшло «село Чеповичи, в нем церковь, мельница о дву жерновах, железный завод, qm (тобто 120) дворов». Останнє було причиною через яку 22 грудня 1682 р. Чоповські подали «своє свідоцтво» про шляхетство, і за його протекцією того ж дня з’явилося вже оголошення шляхтичів Чоповських про те, що «во время происходивших смут истреблены были их документы и грамоты, пожалованные от князей русских, литовских и от королей польских». Подібна історія трапилась у іншого зауського роду Меленевських в 1658 р., але відповідне оголошення від них ще в 1663 р. Згідно книги Похилевича вони вказували:

	Кроме грамот Александра и Сигизмунда I, они имеют грамоты Сигизмунда II 22-го июня 1570 и Яна III 18-го марта 1683 гг., данные наследникам Чопа […]. Но были грамоты более древние, пожалованные Чоповцам […] от достославных русских князей еще во время удельного периода Руси, которые они потеряли под час инкурсий неприятельских: татарских, московских и козацьких […]. Во время восстания Хмельницкого, к коему пристало большинство земян, козаки, заняв Овруцкий повет, истребляли все попавшие к ним документы. Замок овруцкий, в котором хранились гродские книги, был сожжен козаками. Таким образом, в числе прочих пропали документы Чоповских. Потому, во время тяжбы со старостою Ф. Потоцким, старавшимся лишить Чоповских шляхетских прав, Чоповские заявили в 1682 г. в актовые книги счет пропавших документов и представили удостоверение, подписанное всеми их соседями, о том, что последние видели означенные документы; и с этим удостоверением Чоповские отправились отыскивать копии своих документов в метрике коронной. Поиски их оказались успешными, и уже на сеймике 1685 г. они представили копии своих документов и, наконец, добились от короля Иоанна III окончательного признания за ними шляхецкого звания и подтверждения прежних великокняжеских грамот. Эта грамота напечатана в арх[иве] ю[го]-з[ападной] Рос[сии], ч. IV, т. 1, с. 182. В ней выражено: Игнат Чоп показывал королям Александру и Сигизмунду документы, по коим Чоповцы владеют землями.
— Похилевич Л.І. «Краєзнавчі праці»

Але відсутність записів в Руській метриці за 20–22 червня 1570 р. і до 1683 р. включно вказує на підроблення документів, які 18 березня 1683 р. затвердив король Ян ІІІ.. Після дослідження документів роду Чопівських, Наталя Яковенко зазначала:

...наприкінці XVII ст. пробували переконати королівську адміністрацію, буцімто в часи Хмельниччини загинули їхні акти-привілеї на землю від «княжат руських». Але цей сюжет слід розуміти як вияв фантазії – бодай з тієї простої причини, що «княжата руські» в домонгольську добу ще не видавали своїм дружинникам жодних документів...

Родова схема

Антон Фещенко-Чопівський (*? — †?)

• Андрій Антонович (*? — †?) ∞ Олена NN (*? — †?)
  • Адріян Андрійович (*? — †?) ∞ Марія Михайлівна Янчинська (*1874 — †?)
    • Костянтин Адріянович (*? — †?)
    • Ганна Адріянівна (*? — †?)
    • Іван Адріянович (*1884 — †1952) ∞ Зінаїда Олександрівна Лукіна (*? — †1949)
      • Ірина Іванівна (*1920 — †2012) ∞ Ілля Богун (*? — †?)
      • Юрій Іванович (*1923 — †1988) ∞ Софія Костянтинівна Клепачівська (*? — †?)
        • Юрій Юрійович (*?) ∞ NN (*?)
          • Алекса Юріївна (*?)
        • Петро Юрійович (*? — †?)
          • NN (*? — †?)
          • NN (*? — †?)
          • NN (*? — †?)
          • NN (*? — †?)
        • Андрій Юрійович (*? — †?)
        • Лідія Юріївна (*? — †?)
    • Олександра Адріянівна (*1886 — †?)

Примітки

1. Людмила Довгополова. Лаврське село Чоповичі: історія фальшивого дворянства
2. донька священика з села Волосівка

Література

• Хроніка мого життя : спогади міністра Центральної Ради та Директорії / І. А. Фещенко-Чопівський; авт. перед. В. О. Шевчук; комент. та прим. М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький. – Житомир: Вісник, 1992. – 126 с. – (Бібліотека журналу "Авжеж" ; № 4).