Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Успіння Пресвятої Богородиці.

Храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці у м.Києві - кафедральний храм Древлеправославної Цекрви України. Розташований в Києві за адресою вулиця Почайнинська, будинок 26. До 1930-х років храм був освячений в ім'я Вознесіння Господнього.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці
50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д. / 50.46975200002777484; 30.519110000027779961Координати: 50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д. / 50.46975200002777484; 30.519110000027779961
Тип споруди	Старообрядницький храм
Розташування	Україна, Київ
Стан	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Епонім	Небовзяття Діви Марії
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці (Україна)
Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці у Вікісховищі

Історія

Древлеправославні християни (старовіри) оселилися в Києві на початку XIX століття, в основному це були купці. Тоді ж вони відкрили підпільну каплицю, про існування якої стало відомо в 1811 році, коли вона згоріла під час Подільської пожежі. У 1813 році купець Іван Алексєєв побудував нову моленну на вулиці Черая бруд з східного боку гори Киселівки. У 1860 році був побудований Успенський храм на Набережно-Микільській вулиці.

У 1863 році для храму Успіння Пресвятої Богородиці єпископом Балтським Варлаамом був висвячений на священика Куликов Кирило Іванович. Згодом відносини о.Кирила з громадою зіпсувалися, тому архієпископ Антоній (Шутов) зняв його з посади настоятеля, а для Успенського храму рукопоклав Кисільова Кирила Івановича. У 1874 році о.Кирил Куликов влаштував Вознесенський храм у власному будинку на Почайнинській вулиці, за фактом чого в 1876 році поліція порушила справу. 21 вересня 1876 року Київська палата кримінального і цивільного суду закрила справу, так, як законом заборонялося перебудову селянських хат під древлеправославні молитовні, а про міські будинки нічого сказано не було. У лютому 1888 року о.Кирил хотів покинути храм, посилаючись на матеріальну убогість, але єпископ Сильвестр не дозволив йому цього зробити.

У 1914 році настоятелем Успенського храму був протоієрей Полікарп Мясников, дияконом — Симон Іванович Маслов, головщіки — Василь Іванович Карпов і Іван Григорович Кольцов, церковним старостою — Терентій Іванович Крашенніков; настоятелем Вознесенського храму був о.Кирил Кисельов, дияконом — Петро Якович Гришакин, головщік — Семен Чистов.

Обидва храми були закриті радянською владою. У 1930-х роках богослужіння у Вознесенському храмі були відновлені, але тепер її освятили в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Іконостас і церковне вбрання були перенесені сюди зі старого Успенського храму. Значну роль в захисті Вознесенського храму зіграв Федір Євгенович Торлін (розстріляний в 1938 році, реабілітований в 1955 році).

У 1988 році в цей храм з Вінниці була формально перенесена кафедра єпископа Київського, але храм знаходився в поганому стані і довгий час не мав постійного священика. У 2004 році на кафедральний храм призначений о.Олексій Комендантов з Приморського, Кілійського району, Одеської області, завдяки якому почалося відродження храму. Роками ведеться боротьба за повернення старого Успенського храму.

Станом на 2023 рік настоятель храму - протоієрей Сергій Столярчук.

Примітки

1. Таранец, 2004, с. 193.
2. Таранец, 2004, с. 195.
3. Таранец, 2004, с. 200—201.
4. Таранец, 2004, с. 194.
5. Таранец, 2004, с. 201—202.
6. Таранец, 2004, с. 202.
7. Таранец, 2004, с. 203.
8. Таранец, 2004, с. 204.
9. Петров С. П. . Релігія в Україні. Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.
10. . КиевВласть. 6 серпня 2012. Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.
11. . Русская вера. 7 травня 2018. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 3 квітня 2019.

Джерела

• Таранец С. В. Старообрядчество города Киева и Киевской губернии. — К. : Национальная академия наук Украины, Институт Украинской археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского, 2004. — 352 с. — ​.