Хоуцун I (імператор Мін)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Чжу.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Шицзун.

Чжу Хоуцун (кит.: 朱厚熜; піньїнь: Zhu Houcong), храмове ім'я Шицзун (кит.: 世宗; піньїнь: Shìzōng 16 вересня 1507 — 23 січня 1567) — одинадцятий імператор династії Мін. Девіз правління — Цзяцзін (Чудесне Вмиротворення).

Чжу Хоуцун спр. китайська: 朱厚熜
11-й Імператор Мін
27 травня 1521 — 23 січня 1567 року
Попередник:	Чжу Хоучжао
Спадкоємець:	Чжу Цзайхоу
Народження:	16 вересня 1507 Чжунсян, КНР
Смерть:	23 січня 1567 (59 років) Пекін, імперія Мін
Причина смерті:	^d
Поховання:	Гробниці імператорів династії Мін і ^d
Країна:	імперія Мін^[1]
Рід:	Династія Мін^[d]
Батько:	^d^[1]
Мати:	^d^[1]
Шлюб:	^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і Q8250509?
Діти:	Чжу Цзайхоу^[1], ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і Q11094586?
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Внутрішня політика

Народився 16 вересня 1507 року у родині Чжу Юджана, князя Сян, молодшого брата імператора Чжу Ютана. Отримав класичну конфуціанську освіту. Чимось особливим не відзначався. Після смерті свого двоюрідного брата у 1521 році за допомоги імператриці-удови Цзянь І та голови «Внутрішньопалацового кабінету» (Нейге) Ян Тінхе він став новим імператором.

Оскільки до свого правління Чжу Хоуцун перебував за межами придворного життя, то, отримавши престол, намагався якомога більше зосередити владу у власних руках. Своє царювання він почав з усунення від справ і страти фаворитів колишнього імператора — сановників Цзянь Ніна і Цзянь Біня, а також ряд інших високопосадовців. Це було пов'язано з протистоянням чиновників та вчених стосовно питання успадкування трону. Справа у тому, що Чжу Хоуцун був сином конкубіни. А тому, згідно з конфуціанськими канонами, його син не мав права на успадкування трону, а також сам імператор не міг називати імені свого справжнього батька, тому деякий час вимушений був називати батьком свого дядька Чжу Юбіня. Також імператор не мав прав розмістити табличку з іменем свого справжнього батька у храмі предків. Загалом ця суперечка тривала близько 20 років. Завдяки респресіям, зокрема було страчено відомого поета , та зміні законів імператорові Чжу Хоуцуну вдалося домогтися бажаного — його син став спадкоємцем, табличку з іменем справжнього батька розміщено у храмі предків. Втім боротьба вищих чиновників з володарем сприяла розгардіяшу в адміністративному апараті, його ослабленню.

У 1539 році відсторонив від посад впливових державних секретарів Ян Суна та Ян Шифана, після чого зовсім перестав спілкуватися з міністрами, покладаючись лише на євнухів, вплив яких за цього імператора значно зріс. Все це сприяло корупції в імперії. Чжу Хоуцун поповнив свій гарем великою кількістю малолітніх дівчаток, до яких мав особливу пристрасть.

Водночас, віддаючи перевагу даоській ідеології, Чжу Хоуцун почав переслідування буддистів, вплив яких у країні на той час було досить значним. Зокрема, були конфісковано цінності, накопичені в буддистських монастирях. Останнє пояснюється не тільки суто ідеологічними мотивами, але й прагненням виправити фінансове становище в країні, що мало, у свою чергу, причину у переділі земельної власності — швидкому зростанні верстви великих землевласників (зокрема великого до того часу клану імператорської рідні) на шкоду дрібноселянського землеволодіння.

Своїм жорстоким відношенням до підлеглих імператор Чжу Хоуцун виклав ненависть оточення. Тому у 1542 році було організовано замах на його життя. Керувала змовниками улюблена наложниця Чжу Хоуцуна. Проте йому вдалося врятуватися, а імператриця Лі наказала стратити змовників. Втім Чжу Хоуцун не пробачив імператриці страту улюбленої наложниці й, коли у 1547 році в її палаці виникла пожежа, наказав не рятувати імператрицю Лі.

Дії корумпованого та непрофесійного уряду на чолі з євнухами погіршувалися надмірними витратами імператора та стихійними лихами. Так у 1550 році у Пекіні за наказом Чжу Хоуцуна було побудовано Зовнішнє місто. У 1556 році великий землетрус у долині річки Вей (Шеньсі) забрав життя 800 000 осіб. Економічна криза зумовила численні повстання, зокрема у 1560 році доволі потужним був бунт у Нанкіні.

Зовнішня політика

З початком правління Чжу Хоуцуна почало загострюватися і зовнішньополітичне становище імперії. Посилилася контрабанда, викликана непродуманими діями уряду. Почалися напади японських піратів, зокрема доволі зухвалим був напад на м. Нінбо у 1523 році. Після цього за наказом імператора було припинено морську торгівлю. Проте це не покращало ситуацію. Навпаки уздовж усього морського узбережжя країни посилилися зіткнення з «японськими піратами», які намагалися силою зламати традиційну китайську політику «морської заборони» — суворого контролю і обмеження зовнішньої морської торгівлі китайської влади. Ця піратська війна тривала до 1566 року, коли зрештою китайським військам самооборони вдалося розбити японців.

З 1542 року почастішали напади монголів та ойратів на кордони імперії. Їх очолив Алтан-хан. Військові сутички тривали до 1550 року, коли у передмісті Пекіну генералу Ці Цзігуану вдалося завдати поразки ворогам. Зрештою було укладено китайсько-монгольський мир.

Останні роки

Наприкінці правління Чжу Хоуцун все більше відсторонявся від реальності, передаючи управління євнухам. Зрештою став відлюдником, шукав безсмертя. Особливий вплив мав даос Дао Чжунвень, який виготовляв пігулки безсмертя з червоного свинцю й білого миш'яку. За рекомендацією Дао імператор став практикувати сексуальні контакти з незайманими дівчатами. У 1552 році було відібрано для цього 800 дівчат віком від 8 до 14 років, а у 1555 році — ще 180. Втім, організм Чжу Хоуцуна поступово труївся «пігулками безсмертя». Це й призвело до його смерті — він помер 23 січня 1567 року.

Примітки

1. China Biographical Database
   d:Track:Q13407958

Джерела

• Joseph A. Adler, Kenyon College, China Review International, vol. 10, no. 2 (2003)