Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
«Хмари» – один із ранніх творів І. Нечуя-Левицького, написаний у 1870–1871 pp, і вперше опублікована у 1874-му році в збірнику «Повісті Івана Левіцького».
| Хмари | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | повість | |||
| Автор | Іван Нечуй-Левицький | |||
| Мова | українська | |||
| Опубліковано | 1874 | |||
| Країна |  Україна | |||
| | ||||
Однією з основних тем повісті є взаємодія інтелігенції та народу. У творі художньо зображені два покоління інтелігенції 30–40-х і 50–60-х років, які діють у часи посилення національного гноблення в Україні, утисків і заборони її мови та культури.
Сюжет
Одного літнього дня, у місяці липні 183… року, з міста Тули вийшла купка хлопців. Між ними був вищий од усіх – їх поводир, Степан Іванович Воздвиженський. Це були тульські семінаристи. Йшли вони до Києва. Перед ними зявилася чудова панорама Києва. На високих горах скрізь стояли церкви, дзвіниці. Тульські семінаристи пішли прямо на гору до лаври, до митрополита. Він їх розділив: ті, хто йде до академії; ті, хто в попи. Пообідавши розійшлися на 2 боки. Одні – до лаврської гостиниці – і жили там, доки митрополит не роздав їм парафій на Україні. Друга половина – на Поділ до академії. Там вони здали екзамен і їх було прийнято до академії (Воздвиженський був серед них).
По розкішних алеях Братського монастиря гуляли студенти з усіх кінців Російського царства. Студенти з України та Білорусії були цивілізованіші, делікатніші. Незабаром студентів розділили по номерах. Степан Воздвиженський потрапив у 10-й номер. Разом із ним жили українець, болгарин, серб, грек і архангелець. У номері всі любили чистоту, а Воздвиженський, здається, і не розумів, що це таке, — вдача його була деспотична, кожному говорив «ти». Студенти дуже пили того часу, але Воздвиженський пив більше од усіх, при тому був дуже богобоязливим, навіть вночі молився.
Українець, що жив з Воздвиженським – Василь Петрович Дашкович, родом з Черкащини, високий, з темним волоссям та розумним поглядом. Найбільше вподобав філософію, сам вивчав німецьку мову. Дуже любив чистоту (брав лінійку й вигладжував ковдру, щоб не було ні складочки).
Одного разу говорили про жінок. Дашкович: «…щоб уміла господарювати, порядок в домі подавать, і щоб уміла українських пісень співати,.. буде коло мене шити й пісню мені співати». Воздвиженський: «…Коло мене жінка буде ходить навшпиньки… А як читатиму або спатиму, то вона повинна завмерти на той час… Я голова в домі, а вона моя піддана…».
Проти монастиря була оселя купця Сидора Петровича Сухобруса. Він мав двох дочок. Старша – Марта, менша – Степанида. Сухобрус овдовів, і ого дочки хазяйнували в господі. Дівчата кожної неділі ходили до церкви. Там їх і примітили Дашкович і Воздвиженський.
Настав останній рік академічного курсу. Воздвиженський почав записуватися в лавру, щоб показати ректорові свою віру. Він став зовсім іншим – перед професорами гнув спину, низенько кланявся ченцям. Репутація його йшла вгору. Склали іспити митрополиту. Воздвиженський просить у ректора, щоб його залишили в Києві, навіть вдавав із себе жениха старшої дочки ректорового товариша. Але коли юнак дізнався, що його залишили в Києві і зробили професором в академії разом з Дашковичем, він покинув увиватися коло неї.
Хлопці пішли до Сухобруса. Після заручин була багата вечеря.
Молоді жили спочатку мирно й щасливо: Воздвиженський займав верхній поверх, Дашкович – нижній, але з часом в сім`ях росла незгода.
Сухобрус старівсі і впадав у містицизм. Почали ввижатися цапові та собачі голови. Заслаб і помер. Недовго дочки журилися – почали ділити спадок. Прочитали заповіт – флігель залишається Воздвиженським. Степанида почала сперечатися, одначе треба було з цим миритися, бо ще не було розділене батьківське добро ( частину якого потім поділили, розрубавши навпіл).
Одного вечора Марта і Степанида з доньками гуляли біля пам’ятника. Побачили там паничів (студенти з університету). Ольга примітила одного, що вразив її серце. Незабаром Степанида задумала зробити вечірку, щоб показати дочку знайомим. Зібралися гості. Між ними був і студент, який так сподобався Ользі – Павло Антонович Радюк (із Полтавщини, село Журбані). У них був невеликий панський будинок. Коли Павло був малий, бігав до наймитів, навчався українських пісень, казок. Мати була проти. Тому Павла відвезли в київську гімназію. Великоруська мова там панувала. Повернувшись на канікули, хлопець втратив слід української національності, вступив до університету, почав нове життя.
Якось на іменининах у Радючки Павло познайомився із панночкою, яка зумисне одягла національний костюм, - Галею Масюківною. Одного разу Павло поїхав до Масюкового хутора. Побачивши його, Галя злякалася, випустила кошик – і побігла. Іван Корнійович Масюк повів його дивитися на хазяйство. Скрізь був порядок. Олександра Степанівна (дружина) запросила до столу. Галя ж полюбила його, як уперше побачила. Галя пообіцяла Павлу, що не забуде його.
А Павло і Ольга закохалися один в одного. Наступного ж дня Ольга попросила матір навчити її українських пісень. Покликали куховарку, Ольга записувала почуте від неї. Ввечері Радюк знову прийшов до них. Ольга заспівала йому українські пісні. Він приніс їй новий журнал, але вона сказала, що любить французькі романи. Радюк задумався: «… буду я приносити для неї наукові книжки, то, може, трохи розів’ю її».
Другого дня Радюк купив французький роман і пішов до Ольги. Пізніше прийшла Марта сидорівна з дочкою. Радюк почав розмовляти з Мартою, а Катерина чекала, поки він заговорить до неї. Катерина заграла. Вона перейшла на українську думку — й почала грати з душею. Всі заслухались. Вона любила Радюка, хоч знала, що без надії.
У п`ятницю Павло пішов до Дашковичів, приніс «Кобзар». Ольга сказал, що ніколи не буде говорити українською мовою. «Радюкові здалося, що хтось вистрелив в голову!».
Після цієї пятниці скрізь у Києві заговорили про Радюка, до вищої власті «летіли» анонімні листи. До нього почали чіплятися, на службу не прийняли. Їде до Петербурга. Ольга забула швидко Павла. Одного разу гуляла з матір`ю на шосе, побачила екіпаж з військовими. Через місяць Ольга вже вінчалася з полковником. Але він виявився бідним.
Радюк повернувся до Києва, пішов у науку. Захотілося побачити Галю. Поїхав у село. Після цього почав бувати в Маслюків. Через місяць вони повінчалися.
Професор Дашкович почав писати про філософію Японії, Китаю, ніби це було цікавішим для нього од рідного краю, од України. Почувши, що його батько вмер, вирішив зробити залізну плиту на його могилі і поїхав у Сегединці. Дуже здивувався, не знайшовши й сліду батьківського дому. На тому місці розрісся лопух. Вночі наснився сон, що все село входить в землю, розлилися ставки – і все залило. Вода доходить йому до рота. Почав кричати крізь сон. Його збудили.
«…Це не сон, а мої тривожні думи заворушились… Каламутне море заливає Україну, і вона завалюється в його… А я й сам не зчувся, як тонув у тому морі і …втопив свою Ольгу й усіх своїх дітей: одбив їх од свого народу, не передав навіть їм рідної мови,.. симпатії до рідного краю, до народу. Я заблудивсь в дорозі й своїх дітей завів в якісь нетрі та пущі…».
Заслаб Дашкович на декілька днів, а потім повернувся додому в Київ.
Символізм назви
Головна ідея твору – протест проти насильницької русифікації, соціального і національного гніту з боку царського самодержавства, символом чого постають «чорні хмари» (звідси і перша назва твору – «Чорні хмари») – символ національного гноблення, символ усіх темних сил, які намагаються денаціоналізувати українську молодь, відірвати її від рідного народу, перетворити на прислужників російського царизму, душителів української національної культури».
Назвавши повість "Хмари", автор тим самим підкреслив, що він зацікавлений в аналізі тих безформених і неконкретних (як хмари) чинників, які затьмарюють населенню України життя, затулюють "сонце" розвитку особистого і національного.
Реакція критиків
Від перших відгуків на повість і до сучасних літературознавчих праць про цей твір висловлювалися різні судження. Шовіністична і клерикальна преса зустріла вихід «Хмар» украй вороже. Редакція газети «Друг народа» висміювала письменника за «штучність» мови. «Киевские епархиальные ведомости» намагалися довести, що твір не відповідав історичній достовірності у зображенні духовенства.
Протилежну офіційним органам оцінку дав Михайло Драгоманов. Висловлюючись про «Хмари» як твір загалом реалістичний і цінний, критик, однак, вважав невдалим змалювання центрального образу (Радюка) передусім за його наївну боротьбу проти «чорних хмар». Олександр Кониський вважав, що І. Нечую-Левицькому не пощастило зобразити героїв, які «вивели б нас з хмар».
Найбільш об’єктивна оцінка творів І. Нечуя-Левицького про «нових людей» належить І. Франкові. Він наголошував, що головне в них – правда. «Правда без огляду на те, чи кому коли вона подобається». І. Франко загалом акцентував, що в основі творів І. Нечуя-Левицького «лежав ідеал чоловіка діяльного і повнокровного, суспільний устрій, опертий на справедливості, гаряче бажання змінити існуючий суспільний лад».
Видання
Оригінальний текст повісті повністю не зберігся. Є лише чорновий рукопис кількох розділів (41 арк.) з другої частини, а також рукопис трьох останніх розділів, дописаних автором пізніше. Обидва уривки зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Вперше уривок повісті «Хмари» під назвою «Новий чоловік» опубліковано у львівському журналі «Правда» 1873 р. (№ 3 – 9). Цього ж року «Новий чоловік» разом з оповіданням «Запорожці» накладом журналу «Правда» виданий у Львові окремою книжкою. Інший уривок з цього твору під назвою «Екзамен» надруковано також у журналі «Правда» (1874, № 7).
Перше видання твору вийшло 1874 p. y Києві у збірнику «Повісті Івана Левицького». Сюди ввійшли «Хмари», «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі» і казка «Запорожці». У цьому виданні зроблено чимало цензурних правок. Цензура вилучила всі місця, де в негативному плані змальовано духовенство, церкву, русифікаторську політику царського уряду, а також деякі місця, в яких висвітлюється культурницька діяльність героїв твору або є їхні гострі висловлювання з національного питання. Твір складався з 12 розділів.
1883 року в журналі «Зоря» (№ 7 – 15) надруковано великий уривок з «Хмар» під назвою «Воздвиженський і Дашкович».
Друге видання вийшло у Львові 1890 р. як 35-й том «Бібліотеки найзнаменитіших повістей» у додатку до газети «Діло» за редакцією І. Белея. Воно відрізнялося від видання 1874 р. Автор дещо випустив, зробив ряд доповнень, додав, зокрема, уривок «Екзамен», вилучений цензурою у виданні 1874 р. (про порядки в Київській духовній академії). Львівське видання 1904 р. є першим повним виданням.
Останнім прижиттєвим виданням повісті є київське видання Є. Череповського 1908 року. В ньому автор розділив кінцевий 15-й розділ на три, зробивши, таким чином, всього 17 розділів. Це видання було також «проціджене» цензурою, як і видання 1874 року. Зокрема, вилучено епізод «Екзамен», гострі висловлювання Радюка тощо.
Примітки та джерела
- Зінченко Н. "Він був виключно українським письменником для української нації": Іван Франко про ідеологічні твори Івана Нечуя-Левицького. Українське літературознавство. 2014. Випуск 78. С. 187–193. [1]
- Нечуй-Левицький І. С. Зібрання творів : у 10 т. / І. С. Нечуй-Левицький. – К. : Наукова думка, 1965–1968.
- Струк Д. Реабілітація "Хмар" Івана Нечуя-Левицього. Міжнародна асоціація україністів НАНУ інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. К.: "Обереги", 1996. [2]
- Іван Нечуй-Левицький. Хмари
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Hmari odin iz rannih tvoriv I Nechuya Levickogo napisanij u 1870 1871 pp i vpershe opublikovana u 1874 mu roci v zbirniku Povisti Ivana Levickogo Hmariobkladinka emigrantskogo vidannya 1952 go rokuZhanrpovistAvtorIvan Nechuj LevickijMovaukrayinskaOpublikovano1874Krayina Ukrayina Odniyeyu z osnovnih tem povisti ye vzayemodiya inteligenciyi ta narodu U tvori hudozhno zobrazheni dva pokolinnya inteligenciyi 30 40 h i 50 60 h rokiv yaki diyut u chasi posilennya nacionalnogo gnoblennya v Ukrayini utiskiv i zaboroni yiyi movi ta kulturi SyuzhetOdnogo litnogo dnya u misyaci lipni 183 roku z mista Tuli vijshla kupka hlopciv Mizh nimi buv vishij od usih yih povodir Stepan Ivanovich Vozdvizhenskij Ce buli tulski seminaristi Jshli voni do Kiyeva Pered nimi zyavilasya chudova panorama Kiyeva Na visokih gorah skriz stoyali cerkvi dzvinici Tulski seminaristi pishli pryamo na goru do lavri do mitropolita Vin yih rozdiliv ti hto jde do akademiyi ti hto v popi Poobidavshi rozijshlisya na 2 boki Odni do lavrskoyi gostinici i zhili tam doki mitropolit ne rozdav yim parafij na Ukrayini Druga polovina na Podil do akademiyi Tam voni zdali ekzamen i yih bulo prijnyato do akademiyi Vozdvizhenskij buv sered nih Po rozkishnih aleyah Bratskogo monastirya gulyali studenti z usih kinciv Rosijskogo carstva Studenti z Ukrayini ta Bilorusiyi buli civilizovanishi delikatnishi Nezabarom studentiv rozdilili po nomerah Stepan Vozdvizhenskij potrapiv u 10 j nomer Razom iz nim zhili ukrayinec bolgarin serb grek i arhangelec U nomeri vsi lyubili chistotu a Vozdvizhenskij zdayetsya i ne rozumiv sho ce take vdacha jogo bula despotichna kozhnomu govoriv ti Studenti duzhe pili togo chasu ale Vozdvizhenskij piv bilshe od usih pri tomu buv duzhe bogoboyazlivim navit vnochi molivsya Ukrayinec sho zhiv z Vozdvizhenskim Vasil Petrovich Dashkovich rodom z Cherkashini visokij z temnim volossyam ta rozumnim poglyadom Najbilshe vpodobav filosofiyu sam vivchav nimecku movu Duzhe lyubiv chistotu brav linijku j vigladzhuvav kovdru shob ne bulo ni skladochki Odnogo razu govorili pro zhinok Dashkovich shob umila gospodaryuvati poryadok v domi podavat i shob umila ukrayinskih pisen spivati bude kolo mene shiti j pisnyu meni spivati Vozdvizhenskij Kolo mene zhinka bude hodit navshpinki A yak chitatimu abo spatimu to vona povinna zavmerti na toj chas Ya golova v domi a vona moya piddana Proti monastirya bula oselya kupcya Sidora Petrovicha Suhobrusa Vin mav dvoh dochok Starsha Marta mensha Stepanida Suhobrus ovdoviv i ogo dochki hazyajnuvali v gospodi Divchata kozhnoyi nedili hodili do cerkvi Tam yih i primitili Dashkovich i Vozdvizhenskij Nastav ostannij rik akademichnogo kursu Vozdvizhenskij pochav zapisuvatisya v lavru shob pokazati rektorovi svoyu viru Vin stav zovsim inshim pered profesorami gnuv spinu nizenko klanyavsya chencyam Reputaciya jogo jshla vgoru Sklali ispiti mitropolitu Vozdvizhenskij prosit u rektora shob jogo zalishili v Kiyevi navit vdavav iz sebe zheniha starshoyi dochki rektorovogo tovarisha Ale koli yunak diznavsya sho jogo zalishili v Kiyevi i zrobili profesorom v akademiyi razom z Dashkovichem vin pokinuv uvivatisya kolo neyi Hlopci pishli do Suhobrusa Pislya zaruchin bula bagata vecherya Molodi zhili spochatku mirno j shaslivo Vozdvizhenskij zajmav verhnij poverh Dashkovich nizhnij ale z chasom v sim yah rosla nezgoda Suhobrus starivsi i vpadav u misticizm Pochali vvizhatisya capovi ta sobachi golovi Zaslab i pomer Nedovgo dochki zhurilisya pochali diliti spadok Prochitali zapovit fligel zalishayetsya Vozdvizhenskim Stepanida pochala sperechatisya odnache treba bulo z cim miritisya bo she ne bulo rozdilene batkivske dobro chastinu yakogo potim podilili rozrubavshi navpil Odnogo vechora Marta i Stepanida z donkami gulyali bilya pam yatnika Pobachili tam panichiv studenti z universitetu Olga primitila odnogo sho vraziv yiyi serce Nezabarom Stepanida zadumala zrobiti vechirku shob pokazati dochku znajomim Zibralisya gosti Mizh nimi buv i student yakij tak spodobavsya Olzi Pavlo Antonovich Radyuk iz Poltavshini selo Zhurbani U nih buv nevelikij panskij budinok Koli Pavlo buv malij bigav do najmitiv navchavsya ukrayinskih pisen kazok Mati bula proti Tomu Pavla vidvezli v kiyivsku gimnaziyu Velikoruska mova tam panuvala Povernuvshis na kanikuli hlopec vtrativ slid ukrayinskoyi nacionalnosti vstupiv do universitetu pochav nove zhittya Yakos na imenininah u Radyuchki Pavlo poznajomivsya iz pannochkoyu yaka zumisne odyagla nacionalnij kostyum Galeyu Masyukivnoyu Odnogo razu Pavlo poyihav do Masyukovogo hutora Pobachivshi jogo Galya zlyakalasya vipustila koshik i pobigla Ivan Kornijovich Masyuk poviv jogo divitisya na hazyajstvo Skriz buv poryadok Oleksandra Stepanivna druzhina zaprosila do stolu Galya zh polyubila jogo yak upershe pobachila Galya poobicyala Pavlu sho ne zabude jogo A Pavlo i Olga zakohalisya odin v odnogo Nastupnogo zh dnya Olga poprosila matir navchiti yiyi ukrayinskih pisen Poklikali kuhovarku Olga zapisuvala pochute vid neyi Vvecheri Radyuk znovu prijshov do nih Olga zaspivala jomu ukrayinski pisni Vin prinis yij novij zhurnal ale vona skazala sho lyubit francuzki romani Radyuk zadumavsya budu ya prinositi dlya neyi naukovi knizhki to mozhe trohi roziv yu yiyi Drugogo dnya Radyuk kupiv francuzkij roman i pishov do Olgi Piznishe prijshla Marta sidorivna z dochkoyu Radyuk pochav rozmovlyati z Martoyu a Katerina chekala poki vin zagovorit do neyi Katerina zagrala Vona perejshla na ukrayinsku dumku j pochala grati z dusheyu Vsi zasluhalis Vona lyubila Radyuka hoch znala sho bez nadiyi U p yatnicyu Pavlo pishov do Dashkovichiv prinis Kobzar Olga skazal sho nikoli ne bude govoriti ukrayinskoyu movoyu Radyukovi zdalosya sho htos vistreliv v golovu Pislya ciyeyi pyatnici skriz u Kiyevi zagovorili pro Radyuka do vishoyi vlasti letili anonimni listi Do nogo pochali chiplyatisya na sluzhbu ne prijnyali Yide do Peterburga Olga zabula shvidko Pavla Odnogo razu gulyala z matir yu na shose pobachila ekipazh z vijskovimi Cherez misyac Olga vzhe vinchalasya z polkovnikom Ale vin viyavivsya bidnim Radyuk povernuvsya do Kiyeva pishov u nauku Zahotilosya pobachiti Galyu Poyihav u selo Pislya cogo pochav buvati v Maslyukiv Cherez misyac voni povinchalisya Profesor Dashkovich pochav pisati pro filosofiyu Yaponiyi Kitayu nibi ce bulo cikavishim dlya nogo od ridnogo krayu od Ukrayini Pochuvshi sho jogo batko vmer virishiv zrobiti zaliznu plitu na jogo mogili i poyihav u Segedinci Duzhe zdivuvavsya ne znajshovshi j slidu batkivskogo domu Na tomu misci rozrissya lopuh Vnochi nasnivsya son sho vse selo vhodit v zemlyu rozlilisya stavki i vse zalilo Voda dohodit jomu do rota Pochav krichati kriz son Jogo zbudili Ce ne son a moyi trivozhni dumi zavorushilis Kalamutne more zalivaye Ukrayinu i vona zavalyuyetsya v jogo A ya j sam ne zchuvsya yak tonuv u tomu mori i vtopiv svoyu Olgu j usih svoyih ditej odbiv yih od svogo narodu ne peredav navit yim ridnoyi movi simpatiyi do ridnogo krayu do narodu Ya zabludivs v dorozi j svoyih ditej zaviv v yakis netri ta pushi Zaslab Dashkovich na dekilka dniv a potim povernuvsya dodomu v Kiyiv Simvolizm nazviGolovna ideya tvoru protest proti nasilnickoyi rusifikaciyi socialnogo i nacionalnogo gnitu z boku carskogo samoderzhavstva simvolom chogo postayut chorni hmari zvidsi i persha nazva tvoru Chorni hmari simvol nacionalnogo gnoblennya simvol usih temnih sil yaki namagayutsya denacionalizuvati ukrayinsku molod vidirvati yiyi vid ridnogo narodu peretvoriti na prisluzhnikiv rosijskogo carizmu dushiteliv ukrayinskoyi nacionalnoyi kulturi Nazvavshi povist Hmari avtor tim samim pidkresliv sho vin zacikavlenij v analizi tih bezformenih i nekonkretnih yak hmari chinnikiv yaki zatmaryuyut naselennyu Ukrayini zhittya zatulyuyut sonce rozvitku osobistogo i nacionalnogo Reakciya kritikivVid pershih vidgukiv na povist i do suchasnih literaturoznavchih prac pro cej tvir vislovlyuvalisya rizni sudzhennya Shovinistichna i klerikalna presa zustrila vihid Hmar ukraj vorozhe Redakciya gazeti Drug naroda vismiyuvala pismennika za shtuchnist movi Kievskie eparhialnye vedomosti namagalisya dovesti sho tvir ne vidpovidav istorichnij dostovirnosti u zobrazhenni duhovenstva Protilezhnu oficijnim organam ocinku dav Mihajlo Dragomanov Vislovlyuyuchis pro Hmari yak tvir zagalom realistichnij i cinnij kritik odnak vvazhav nevdalim zmalyuvannya centralnogo obrazu Radyuka peredusim za jogo nayivnu borotbu proti chornih hmar Oleksandr Koniskij vvazhav sho I Nechuyu Levickomu ne poshastilo zobraziti geroyiv yaki viveli b nas z hmar Najbilsh ob yektivna ocinka tvoriv I Nechuya Levickogo pro novih lyudej nalezhit I Frankovi Vin nagoloshuvav sho golovne v nih pravda Pravda bez oglyadu na te chi komu koli vona podobayetsya I Franko zagalom akcentuvav sho v osnovi tvoriv I Nechuya Levickogo lezhav ideal cholovika diyalnogo i povnokrovnogo suspilnij ustrij opertij na spravedlivosti garyache bazhannya zminiti isnuyuchij suspilnij lad VidannyaOriginalnij tekst povisti povnistyu ne zberigsya Ye lishe chornovij rukopis kilkoh rozdiliv 41 ark z drugoyi chastini a takozh rukopis troh ostannih rozdiliv dopisanih avtorom piznishe Obidva urivki zberigayutsya u viddili rukopisiv Institutu literaturi im T G Shevchenka Vpershe urivok povisti Hmari pid nazvoyu Novij cholovik opublikovano u lvivskomu zhurnali Pravda 1873 r 3 9 Cogo zh roku Novij cholovik razom z opovidannyam Zaporozhci nakladom zhurnalu Pravda vidanij u Lvovi okremoyu knizhkoyu Inshij urivok z cogo tvoru pid nazvoyu Ekzamen nadrukovano takozh u zhurnali Pravda 1874 7 Pershe vidannya tvoru vijshlo 1874 p y Kiyevi u zbirniku Povisti Ivana Levickogo Syudi vvijshli Hmari Ne mozhna babi Parasci vderzhatis na seli i kazka Zaporozhci U comu vidanni zrobleno chimalo cenzurnih pravok Cenzura viluchila vsi miscya de v negativnomu plani zmalovano duhovenstvo cerkvu rusifikatorsku politiku carskogo uryadu a takozh deyaki miscya v yakih visvitlyuyetsya kulturnicka diyalnist geroyiv tvoru abo ye yihni gostri vislovlyuvannya z nacionalnogo pitannya Tvir skladavsya z 12 rozdiliv 1883 roku v zhurnali Zorya 7 15 nadrukovano velikij urivok z Hmar pid nazvoyu Vozdvizhenskij i Dashkovich Druge vidannya vijshlo u Lvovi 1890 r yak 35 j tom Biblioteki najznamenitishih povistej u dodatku do gazeti Dilo za redakciyeyu I Beleya Vono vidriznyalosya vid vidannya 1874 r Avtor desho vipustiv zrobiv ryad dopovnen dodav zokrema urivok Ekzamen viluchenij cenzuroyu u vidanni 1874 r pro poryadki v Kiyivskij duhovnij akademiyi Lvivske vidannya 1904 r ye pershim povnim vidannyam Ostannim prizhittyevim vidannyam povisti ye kiyivske vidannya Ye Cherepovskogo 1908 roku V nomu avtor rozdiliv kincevij 15 j rozdil na tri zrobivshi takim chinom vsogo 17 rozdiliv Ce vidannya bulo takozh procidzhene cenzuroyu yak i vidannya 1874 roku Zokrema vilucheno epizod Ekzamen gostri vislovlyuvannya Radyuka tosho Primitki ta dzherelaZinchenko N Vin buv viklyuchno ukrayinskim pismennikom dlya ukrayinskoyi naciyi Ivan Franko pro ideologichni tvori Ivana Nechuya Levickogo Ukrayinske literaturoznavstvo 2014 Vipusk 78 S 187 193 1 Nechuj Levickij I S Zibrannya tvoriv u 10 t I S Nechuj Levickij K Naukova dumka 1965 1968 Struk D Reabilitaciya Hmar Ivana Nechuya Levicogo Mizhnarodna asociaciya ukrayinistiv NANU institut literaturi im T G Shevchenka K Oberegi 1996 2 Ivan Nechuj Levickij Hmari