Хлорофіцієві

Хлорофіцієві
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eucaryota) Царство: Зелені рослини (Viridiplantae) Відділ: Зелені водорості (Chlorophyta) Клас: Chlorophyceae , 1884
(інші мови) (інші мови) Chlamydomonadales (= Volvocales) Chlorococcales (інші мови) (інші мови) (інші мови) (інші мови) (інші мови) (інші мови)
Посилання
Вікісховище: Chlorophyceae EOL: 3923 ITIS: 5415 NCBI: 3166 Fossilworks: 54452

Хлорофіцієві (Chlorophyceae) — клас зелених водоростей (Chlorophyta).

Нараховує близько 4 тис. видів водоростей, що мають одноклітинну, багатоклітинну чи неклітинну будову.

Будова

Chlorophyceae представляє лінію зелених водоростей, у межах якої цитокінез відбувається за участю фікопласта, а джгутикова коренева система є хрестоподібною з супротивно розташованими або зміщеними за годинниковою стрілкою базальними тілами. Спільна риса всіх хлорофіцієвих — закритий мітоз та колапсуюче веретено поділу.
Склад пігментів та продуктів асиміляції є типовим для зелених водоростей в цілому (хлорофіли a та b, всі типи каротинів, ксантофіли лютеїнового ряду, крохмаль як основний продукт асиміляції). Представники класу різноманітні за будовою джгутикового апарату, мітозом, морфологією, розмноженням, життєвими циклами.^[]

Класифікація

Історично застосовувалося кілька систем класифікації зелених водоростей:

• класичні морфолого-онтогенетичні — в основу поділу було покладено тип статевого процесу, наявність або відсутність джгутикових стадій в онтогенезі, будову статевих органів. Поділ класів на порядки проводили, в першу чергу, за типами морфологічної структури тіла. Клас поділяли на 11 порядків.
• цитологічні — електронно-мікроскопічні дослідження 1970-х років показали велику різноманітність ультраструктурних ознак, таксономічна вага яких лишалась проблематичною. У системі за цими ознаками різні дослідники продовжували виділяти клас Chlorophyceae.
• молекулярно-філогенетичні — методи почали застосовувати у другій половині 1980-х років, на початку 90-х років. Численні варіанти побудови молекулярно-філогенетичних дерев та оцінки їх інформативності показали гетерогенність традиційного класу Chlorophyceae, хоча обсяг класу став ширшим (порівняно з традиційним), і виявили його філогенетичний зв'язок із вищими рослинами.

Наприкінці 1990-х років молекулярно-філогенетичні реконструкції підтвердили високу філогенетичну вагу таких цитологічних ознак, як будова джгутикового апарату, особливості мітозу та цитокінезу. У межах класу Chlorophyceae окреслили три великі групи:

1. одноклітинні, багатоклітинні та неклітинні водорості, у яких базальні тіла джгутиків зміщені за годинниковою стрілкою і мають орієнтацію 1-7. Група базальна, включає шість порядків:
   • Volvocales (=Chlamydomonadales)
   • (інші мови) (парафілетичний)
   • Chlorococcales (парафілетичний)
   • (інші мови)
   • (інші мови)
2. одноклітинні, виключно кокоїдні водорості з тенденцією переходу до ценобіального плану будови, у яких базальні тіла не зміщені і мають орієнтацію 12-6:
   • порядок — за класичною системою групу включали до Chlorococcales, проте молекулярні дані засвідчили про філогенетичну відокремленість сценедесмальних і монофілетичність цієї групи;
3. нитчасті та гетеротрихальні водорості, у яких базальні тіла з'єднані фіброзним кільцем, через що монадні стадії стефаноконтні:
   • порядок (інші мови) — монофілетичний, відповідає класичному порядку.

Поширення та середовище існування

Хлорофіцієві мешкають переважно у прісних континентальних водоймах, рідше зустрічаються у наземних біотопах.

Примітки

1. Warming, E., 1884. Haandbog i den systematiske botanik. Anden gjennemsete udgave. 2nd ed. Kjøbenhavn, 434 pp. German translation (1890) of the 2nd Danish edition available at archive.org: [1]. English translation (1895) of the 3rd Danish edition (1892) available at archive.org: [2].
2. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Клас Chlorophyceae.
3. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Система зелених водоростей.
4. Костіков, Царенко. Альгологія, 2013, Клас Chlorophyceae. Система класу.

Джерела

• Костіков І. Ю., Царенко П. М. Альгологія : рукопис підручника для студентів 3-4 курсу спеціальності «ботаніка». — Київ, 2013.