Фузія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фузія (значення).

Фу́зія (від лат. fusio — «злиття») — лінгвістичний термін, який означає тісне з'єднання змінюваного кореня з багатозначними нестандартними афіксами, що приводить до стирання меж між морфемами.

Термін було запроваджено Е. Сепіром у книзі «Мова» (1921).

Явище фузії можна показати на такому прикладі:

• українське слово нога з різними афіксами демонструє змінюваність кореня:

нож-н-ий — ніж-к-а — ноз-і тощо.

Так само фузія є наочною при відмінюванні частин мови:

• іспанське дієслово querer «хотіти, любити» має такі особові і часові форми зі зміною кореня:

quiero «хочу» — quise ([я] хотів) — quería ([я] хотів, [вона] хотіла) тощо.

Фузія — явище, протилежне аглютинації.

За принципом фузії-аглютинації відповідно мови поділяють на фузійні та аглютинаційні.

Індоєвропейські мови історично за походженням є фузійними, хоча зараз багато з них тяжіють до аналітизму, так фузія слабше виражена у сучасних романських на відміну від латини, у сучасній англійській у порівнянні з німецькою і в них обох в порівнянні до давньогерманської і т. ін.

Класичними зразками фузійних мов є слов'янські, зокрема українська, та балтійські мови.

Див. також

• Аглютинація
• Афікс
• Морфема

Джерела і література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 12, К., 1985, стор. 71
• Реформатский А. А. Введение в языкознание., М., 1955, стор. 210—215