Фернанду-де-Нороня

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Фернанду.

Фернанду-ді-Норонья, Фернанду-де-Нороня (порт. Fernando de Noronha) — архіпелаг в Атлантичному океані, за 360 км від узбережжя Бразилії. В адміністративному відношенні входить до складу бразильського штату Пернамбуку.

Фернанду-ді-Норонья порт. Fernando de Noronha
Вид на острів Фернанду-ді-Норонья з висоти пташиного польоту (з північного заходу)
Вид на острів Фернанду-ді-Норонья з висоти пташиного польоту (з північного заходу)
3°54′ пд. ш. 32°25′ зх. д. / 3.900° пд. ш. 32.417° зх. д. / -3.900; -32.417Координати: 3°54′ пд. ш. 32°25′ зх. д. / 3.900° пд. ш. 32.417° зх. д. / -3.900; -32.417
Кількість островів	21
Найбільший острів
Загальна площа	26 км²
Найвища точка	756 м
Населення (2009 рік)	3108 осіб
Густота населення	119,538 осіб/км²
Країна	Бразилія
Регіон	Атлантичний океан
Фернанду-ді-Норонья
Фернанду-ді-Норонья у Вікісховищі

Ортографічна проєкція, центрована на островах Фернанду-ді-Норонья

Географія

Всі острови вулканічного походження і є вершинами підводних гір, що виступають з моря. Головний острів, Фернанду-ді-Норонья, за яким отримав назву весь архіпелаг, має площу 26 км² і розміри 10 км завдовжки і 3,5 км завширшки. Його базою є масивна вулканічна формація за 750 м під рівнем моря. Головний острів забирає 91 % загальної площі архіпелагу, решта припадає на острови Рата, Села-Жинета, Кабелуда, Сан-Жозе і острівці Лену і Віува.

Клімат тропічний із двома чітко визначеними сезонами: дощовим — з січня по серпень, і посушливим протягом решти року. На жаль, первинна рослинність на островах була в минулому знищена, і зараз вони покриті заростями чагарників і в'юнків. Численних туристів приваблює багата флора і фауна довколишнього моря, зокрема морські черепахи і дельфіни, а також різноманіття морських птахів.

Вид з південного заходу

Історія

Більшість сучасних істориків вважають, що архіпелаг був відкритий експедицією під керівництвом Фернандо-де-Нороня в 1501–1503 роках, проте існують інші версії. Перший опис острова був складений Амеріго Веспуччі, який поиймав участь у португальській експедиції 1503 року. В 1534 році острови були захоплені англійцями, а з 1556 до 1612 року ними володіла Франція. В 1628 році острови захопили голландці, яких двома роками пізніше вигнала звідси іспано-португальська експедиція з на чолі. В 1635 році голландці знову захопили острови і влаштували тут тиловий шпиталь для своїх військ, які здійснювали окупацію північно-східної Бразилії; за тих часів острови були відомі під назвою Павонія на честь , одного з директорів Голландської Вест-Індійської компанії. Під голландською владою острови перебували протягом двадцяти років, після чого були відвойовані португальцями.

В 1736 Французька Вест-Індійська компанія, знайшовши острів пустим і ненаселеним, захопила його і перейменувала на Іль-Дофін. Лише починаючи з 1737, після вигнання французів, архіпелаг був остаточно окупований Португалією, яка вирішила закріпитися на ньому. З цією метою було збудовано десять фортів в стратегічних місцях архіпелагу, де існувала загроза морського десанту: дев'ять фортів були зведені на головному острові, і десятий — на острівці Сан-Жозе, розташованому перед входом в бухту Святого Антонія. Форти були з'єднані мережею брукованих камінням доріг. Фортифікаційні споруди будувались під керівництвом відомого португальського військового інженера Діогу да Сильвейра Веллозу. Приблизно в 1770 році було засноване перше постійне поселення на островах, . Поселення розподілялося на дві частини: верхню, де були розташовані адміністративні будівлі, і нижню, де розміщувалася церква з допоміжними спорудами. Починаючи з XVII ст. острів подеколи використовувався як місце засилання і ув'язнення.

Майже нічого не змінилося на острові після проголошення незалежності Бразилії в 1822 році.

На початку XX ст. через острів був прокладений британський трансатлантичний телеграфний кабель; пізніше тут з'явилися також кабельні станції французької та італійської компаній. В 1942 році, під час Другої Світової війни, на островах була влаштована , до складу якої входили також атол і скелі Сан-Педру-і-Сан-Паулу; острів використовувався як тюрма для політичних та інших в'язнів. В 1988 році приблизно 70 % архіпелагу було проголошено морським національним парком з метою збереження екології острівного та морського середовища. 5 жовтня 1988 року федеральну територію було скасовано; архіпелаг Фернанду-ді-Норонья разом зі скелями Сан-Педру-і-Сан-Паулу було включено до складу штату Пернамбуку, а атол Рокас приєднано до штату Ріу-Гранді-ду-Норті.

Зараз базою місцевої економіки є туризм, обсяг якого обмежує вразлива екосистема архіпелагу. Острівні фортеці мають історичний інтерес; окрім того, острів має неабияке наукове значення, зокрема, для дослідників його геологічної будови та довколишнього природного середовища.

У 2001 році ЮНЕСКО включила острів Фернанду-ді-Норонья і атол Рокас до Списку Світової Спадщини.

Екологічні проблеми

Хоча архіпелаг проголошено національним парком, більшість його надводної екосистеми зруйновано. Майже вся первинна рослинність островів була знищена за часів, коли острів використовувався як тюрма, щоб полегшити ловитву утікачів і позбавити їх місць для схованки. До того ж, великої шкоди завдали біологічні види, завезені до островів зовні; наприклад, льон, упроваджений початково як корм для худоби, вийшов з-під контролю і буквально придушує те, що залишилося від місцевої рослинності. Позбавлений рослинного покрову, острів неспроможний утримувати достатньої кількості води, і протягом сухого сезону місцева флора виглядає пожовклою і захирілою. Іншу проблему створюють ящірки тежу, завезені до островів з метою контролю популяції щурів. Як було запізно з'ясовано, ящірки — денні тварини, тоді як щури — нічні. Зараз самі ящірки вважаються небезпечними шкідниками.

Дайвінг

Фернанду-ді-Норонья — найкраще в Бразилії місце для пірнання з аквалангом. Тепле море дозволяє здійснювати занурення на глибину від 25 до 40 метрів, де знаходиться найбагатше різноманіття підводної флори і фауни. Особливу увагу пірначів привертає бразильський військовій корабель, корвет «Іпіранга», який затонув неподалік від берега в 1987 році і досі лежить на дні на глибині 27 метрів.

Примітки

1. Атлас світу, 2005.
2. Бразилія. кол. карт. // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
3. Атлас. Географія материків і океанів, 2014.

Література

• Атлас світу / голов. ред.  ; зав. ред.  ; відп. ред. . — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — .
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі , Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.

Посилання

• Неофіційний сайт, присвячений островам (португальською мовою) [ 3 травня 2021 у Wayback Machine.]
• Вебкамера на острові [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Звукозапис інтерв'ю (англійською мовою) з мешканцем острова^{[недоступне посилання з липня 2019]}