У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дикун Митрополит Феодосій в миру Митрофан Никонович Дикун Ваколюк 23 л

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дикун.

Митрополит Феодосій (в миру Митрофан Никонович Дикун-Ваколюк; 23 листопада 1926, село Черниця, Волинське воєводство, Польська Республіка — 1 жовтня 2001, Полтава, Україна) — єпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ, з 1992. Релігійний письменник.

Феодосій (Дикун)

Митрополит Феодосій (Дикун)

Митрополит Полтавський і Кременчуцький

1992 — 1 жовтня 2001

Церква:

УПЦ МП

Попередник:

Савва (Бабинець)

Наступник:

Софроній (Дмитрук) (т/к) Филип (Осадченко)

Архієпископ Вінницький і Брацлавський

29 вересня 1991 — квітень 1992

Церква:

УПЦ МП

Попередник:

Агафангел (Саввін)

Наступник:

Агафангел (Саввін)

Архієпископ Івано-Франківський і Коломийський

20 березня 1990 — 29 вересня 1991

Церква:

Попередник:

Наступник:

19 лютого 1990 — 20 березня 1990

Церква:

УПЦ МП

Попередник:

Ігнатій (Демченко)

Наступник:

Нифонт (Солодуха)

Архієпископ Астраханський і Єнотаєвський

27 грудня 1979 — 19 лютого 1990

Церква:

РПЦ

Попередник:

Михаїл (Мудьюгін)

Наступник:

Філарет Карагодін

Архієпископ Вологодський і Великоустюжський

4 жовтня 1979 — 27 грудня 1979

Церква:

РПЦ

Попередник:

Дамаскін (Бодрий)

Наступник:

Михаїл (Мудьюгін)

Єпископ Полтавський і Кременчуцький

7 жовтня 1967 — 27 грудня 1979

Церква:

УПЦ МП

Попередник:

Феодосій (Процюк)

Наступник:

Дамаскін (Бодрий)

Єпископ , вікарій Київської єпархії

4 червня 1967 — 7 жовтня 1967

Церква:

Попередник:

Наступник:

Московська духовна академія

Науковий ступінь:

кандидат богослов'я

Діяльність:

священник

Ім'я при народженні:

Дикун-Ваколюк Митрофан Никонович

Народження:

23 листопада 1926
с. Черниця, Волинське воєводство, Польська республіка

Смерть:

1 жовтня 2001 (74 роки)
Полтава, Україна

Похований:

Єп. хіротонія:

Нагороди:

Біографія

Народився 23 листопада 1926 року в селі Черниця, що входило тоді до складу Польщі (згодом Корецького району, Рівненської області, УРСР) в селянській родині.

У 1943 році закінчив 7 класів середньої школи і вступив послушником у Почаївську Лавру.

У 1947 році вступив до Московської духовної семінарії, після закінчення якої в 1951 році продовжив освіту в Московській духовній академії. У 1955 році закінчив академію зі ступенем кандидата богослов'я.

25 серпня того ж року єпископом Володимирським і Суздальським Онисимом пострижений в чернецтво; 28 серпня висвячений у сан ієродиякона, а 4 вересня — у сан ієромонаха і призначений в храм села Костирево Володимирської єпархії.

У січні 1956 року переведений в цвинтарний храм міста Володимира.

У 1958 році, на особисте прохання, призначено викладачем і помічником інспектора Волинської духовної семінарії.

З 1960 року був секретарем правління Волинської духовної семінарії.

У 1963 році возведений у сан ігумена.

У 1964 році, у зв'язку з насильницьким закриттям Волинської семінарії, переведений викладачем в Одеську духовну семінарію і незабаром призначений помічником інспектора.

21 березня 1966 зведений в сан архімандрита і призначений ректором Одеської духовної семінарії.

Постановою Священного Синоду від 4 квітня 1967 визначено бути єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської єпархії. Його архієрейська хіротонія відбулися 4 червня 1967 року у Володимирському кафедральному соборі в Києві. Хіротонію здійснювали: митрополити: Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвеков), Ленінградський і Ладозький Никодим (Ротов), архієпископи: Київський і Галицький Філарет (Денисенко), Едмонтонський і Канадський Пантелеімон (Рудик), Іркутський та Читинський Веніамін, Івано-Франківський і Коломийський Йосиф, Херсонський і Одеський Сергій, Львівський і Тернопільський Миколай.

7 жовтня 1967 призначений єпископом Полтавським і Кременчуцьким.

25 жовтня 1977 відправив Брежнєву двохсотсторінковий лист, в якому виклав біди Церкви. Лист потрапив за межі СРСР, його було перекладено багатьма мовами, передано по радіо «Свобода» та іншим радіостанціям. У зв'язку з цим тиск на Церкву було послаблено, але сам єпископ піддався покаранню — був переведений на Вологодську кафедру, куди не зміг поїхати через хворобу.

7 вересня 1978 зведений в сан архієпископа.

З 4 жовтня 1979 року — архієпископ Вологодський і Великоустюзький, але за станом здоров'я поїхати в Вологду не зміг і 27 грудня того ж року призначений архієпископом Астраханським та Єнотаєвським.

У 1989 році на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви виступив з пропозицією про утворення Української Православної Церкви, що зустріло опір з боку Київського митрополита Філарета.

Ухвалою Священного Синоду від 19 лютого 1990 призначений архієпископом Хмельницьким і Кам'янець-Подільським.

20 березня 1990 постановою Синоду Українського Екзархату призначений архієпископом Івано-Франківським і Коломийським.

У 1990 році архієпископ Феодосій виступив проти діяльності Української греко-католицької церкви, що виражалася в масових захопленнях храмів і монастирів на Західній Україні, експансії католицизму. Відомо також лист архієпископа президенту СРСР М. С. Горбачову, в якому також були викладені політичні та антиправославні причини протиправної діяльності УГКЦ.

8 травня 1990 увійшов до складу Синодальної Біблійної комісії.

З листопада 1990 року — член синоду РПЦвУ.

З вересня 1991 року — архієпископ Вінницький і Брацлавський.

2 квітня 1992 на Архієрейському соборі РПЦ виступив з промовою проти виконання вимоги надання канонічної автокефалії ПЦУ.

З 1992 року — архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ і з 20 червня того ж року — голова Канонічної комісії синоду РПЦвУ.

17 листопада 1996 Митрополитом Київським РПЦвУ Володимиром удостоєний сану митрополита.

З травня 1997 року під редакцією митрополита Феодосія видається щомісячник «Полтавський Православний листок».

У період архієрейства в Україні владика Феодосій опублікував чимало робіт, серед яких — викривальна робота «На захист Православної Церкви від філаретівського розколу», написана в середині 1990-х років і розійшлися величезними тиражами.

Помер 1 жовтня 2001 після тривалої хвороби. Відспівування і поховання відбулося 4 жовтня в Полтаві.

Нагороди

Церковні

орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня (25 серпня 1986 р. у зв'язку з 60-річчям від дня народження)
орден великого князя Володимира II ступеня
орден великого князя Данила Московського II ступеня
орден Марії Магдалини (Польська Православна Церква)

Світські

орден «За заслуги» III ступеня — Президента України.

Праці

"Речь при наречении во епископа Переяслав-Хмельницкого, " ЖМП, 1967, № 8, 12-14.
"О благословении плодов, " ЖМП, 1971, № 9, 41-43.
"Беседа с архиепископом Астраханским и Енотаевским Феодосием, " На пути к свободе совести II: Религия и демократия, М., 1993, 232—244.
Український екклісіаст, 2000.
Свята криниця, 16 томов.
10 томов проповедей
Путь святих, 5 томов.
Матушка Нектарія.
Том поэзии.
Том басен.
Щире слово до Галицької молоді (брошура проти унії).
2 брошюры против разных сект.
На захист Православної Церкви від філаретівського розколу (В защиту Православной Церкви от филаретовского раскола), 1997.
Письмо Л. И. Брежневу о положении Православной церкви в Полтавской епархии (26.10.1977) // РПЦ в советское время (1917—1991). Материалы и документы по истории отношений между государством и церковью / Сост. Г. Штриккер. М., 1995. Кн. 2. С. 141—155.