Українсько-болгарські відносини

Українсько-болгарські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Болгарією у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо.

Українсько-болгарські відносини
Україна	Болгарія

Історія

Український і болгарський народи споріднені не тільки своїм слов'янським походженням, етнічною та мовною близькістю, але й спільністю історичної долі, багатовіковими відносинами у релігійному, культурному, господарському, громадсько-політичному житті.

Українці брали участь у складі польсько-угорських військ короля Владислава у битві біля Варни проти турків у 1444 р.

Дух козацької свободи манив болгар, які тікали від турецького рабства до Запорізької Січі. У 1762 р. у складі запорізького війська навіть було створено болгарський гусарський полк.

Після російсько-турецької війни 1806–1812 років болгари, які повстали проти Туреччини, були оселені в Буджаку, утворивши етнічну групу українських болгарів. Пізніше болгари — уродженці Україні відіграли значну роль у становленні незалежної Болгарії.

Під час російсько-турецької війни 1877-78 років, яка звільнила болгарський народ від багатовікового турецького поневолення, історія невід'ємно пов'язала долі двох народів у битвах за свободу болгарської землі.

Міждержавні відносини у 1918—1921 роках

Див. також: Міжнародні відносини України в 1917—1922 роках

Підписання Берестейського миру. Крайній праворуч з сидячих за столом — голова Ради міністрів Болгарії Васил Радославов. Берестя, 9 лютого 1918 року

Дипломатичні відносини між Українською Народною Республікою та Болгарським царством були встановлені після підписання Берестейського миру від 9 лютого 1918 року за результатами якого Болгарія визнала УНР незалежною державою. У тому ж 1918 році відбувся обмін посольствами.

Після заключення миру між державами активізувались процеси обміну військовополоненими та інтернованими цивільними. На початку вересня 1918 року була стверна спеціальна комісія у справах репатріації військовополонених українців, а вже у листопаді того ж року всі українські військові були евакуйовані з Болгарії. Паралельно тривав процес евакуації полонених болгар з України. Так, у жовтні 1918 року, на українському кораблі «Євфрат» було евакуйовано біля 400-600 болгар.

Крім того, важливим аспектом взаємовідносин у цей період було поглиблення болгаро-українських торгівельно-економічних відносин. У цьому була особливо зацікавлена Болгарія, яка намагалась відстояти свої власні економічні інтереси пред постійними зазіханнями Німеччини та Австро-Угорщини. Але, незважаючи на намагання Болгарії, під тиском Німеччини зв'язки між промисловцями обох країн так і не набули систематичного та тривалого характеру.

Наприкінці 1919 року французька окупаційна влада (Болгарія увійшла у французьку зону окупації після поразки у Першій світовій війні) відмовилась визнавати українське посольство у Болгарії офіційним дипломатичним представництвом (Франція не визнавала існування України як незалежної держави) і заборонила йому підтримувати будь-які контакти з українським урядом та його представниками за кордоном. Болгарський уряд, у свою чергу, фактично перестало визнавати це дипломатиче представництво. Після цього посольство офіційно перестало функціонувати вже у 1920 році.

Олександр Шульгин під час роботи послом України у Болгарії. Третє Болгарське царство, Софія, 1918 рік

Посли України у Болгарії:

• Олександр Шульгин. Призначений у 1918 році. Вірчі грамоти були вручені царю Болгарії Фердинанду I 7 вересня 1918 року;
• Федір Шульга. В. о., призначений у січні 1919 року;
• Василь Драгомирецький. В. о., призначений у вересні 1919 року.

Керуючі справами дпломатичного представництва України у Болгарії:

• Костянтин Мацієвич. За суміництвом голова надзвичайної дипломатичної місії України у Румунії, був призначений у листопаді 1920 року. Вірчі грамоти були вручені голові Ради міністрів Болгарії Александру Стамболійському 10 березня 1921 року

Посли Болгарії в Україні:

• Іван Шишманов. Призначений у квітні 1918 року.

Міждержавні угоди цього періоду:

• Берестейський мирний договір від 9 лютого 1918 року;
• Договір про невідкладне нормування встановлення публічних і приватно-правових відносин, відміни воєнно-полонених і інтернованих цивільних осіб, щодо питання про амністію, яка повинна бути дана з приводу укладення мира і щодо питання про кораблі, які попалися у владу ворогів від 12 лютого 1918 року.

Офіційні ноти з боку України:

• Протест у відношенні наімрів Центральних держав приєднати Холмщину, Підляшшя та окуповану частину Волині до Королівства Польського від 17 листопада 1917 року;
• Нота про незадовільние забезпечення військовополонених одягом і продуктами харчування, важких умовах їх праці, знущання над ними наглядачів і антисанітарний стан бараків від вересня 1918 року.

Радянський період

Налагодження повноцінних дипломатичних відносин між Болгарським царством та Українською Соціалістичною Радянською Республікою не відбулося. Держави лише підписали репатріаційну угоду 22 серпня 1922 року.

Уповноважені УСРР у Болгарії у справах репатріації:

• Михайло Левицький, за сумісництвом повноважний представник УСРР у Німеччині. Призначений у 1922 році.

Міжурядові угоди:

• Репатріаційна угода від 22 серпня 1922 року.

Сучасний етап

Болгарія однією з перших відгукнулася на відновлення незалежності України і вже 5 грудня 1991 р. визнала Україну як самостійну державу, а 13 грудня того ж року встановила з нею дипломатичні відносини.

Багато що єднає Україну і Болгарію й сьогодні: здійснення широкомасштабних внутрішніх реформ, схожість зовнішньополітичних пріоритетів, чорноморське сусідство. Тому природно, що уряди та народи двох країн прагнуть до тісного співробітництва.

Для українсько-болгарських відносин характерний постійний активний політичний діалог на найвищому рівні. Україна та Болгарія активно співпрацюють та надають взаємну підтримку в рамках регіональних та міжнародних організацій, таких як ОЧЕС, ЦЄІ, ОБСЄ, РЄ, ООН.

Зміцненню співробітництва в усіх сферах сприяв останній візит Президента Республіки Болгарія в Україну у 2003 р. Висока оцінка сучасного стану розвитку політичних відносин була підтверджена у Спільній заяві президентів двох країн. У цьому важливому політичному документі болгарська сторона задекларувала свою підтримку України в реалізації курсу на приєднання до ЄС, НАТО.

Поглибленню українсько-болгарських зв'язків сприяли офіційні візити Голови Народних Зборів Республіки Болгарія в Україну (червень 2003 р.) та Голови Верховної Ради України до Болгарії (січень 2004 р.), Прем'єр-міністра Болгарії С.Сакскобургготського (травень 2004 р.) та Віце-прем'єр-міністра, Міністра закордонних справ Болгарії І. Калфіна (29-30 листопада 2005 р.).

Київ радо привітав Софію з офіційним приєднанням до НАТО у 2004 р. та підписанням Угоди про приєднання Болгарії до ЄС у 2005 р. Болгарія, у свою чергу, засвідчила готовність сприяти європейській та євроатлантичній інтеграції України.

РБ посідає важливе місце на балканському напрямку зовнішньополітичних інтересів України, що зумовлено геополітичним положенням РБ на Балканах, близькістю інтересів у Чорноморському й Придунайському регіонах. Україну і Болгарію єднає етнічна, мовна та релігійна спорідненість, традиційні економічні, торговельні та культурно-історичні зв'язки.

Діаспори

Україна стала батьківщиною для найбільшої у світі болгарської діаспори. За даними перепису населення 2001 р., на її території проживає близько 204,6 тис. осіб болгарського походження.

За даними останнього перепису населення від 2001 р. у Болгарії проживало близько 2 489 болгарських громадян українського походження. Крім того, за інформацією болгарських державних органів, які займаються питаннями міграції, в Болгарії постійно чи тимчасово мешкає близько 5000 громадян України з дозволом на проживання на території РБ. З них близько 3000 стоять на консульському обліку (в Посольстві України в Болгарії — 1950 осіб, в Генеральному консульстві України в м. Варна — 1050 осіб).

Примітки

1. Архів оригіналу за 6 жовтня 2017. Процитовано 3 травня 2020.
2. Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2, Предметно-тематична частина: Д-Й / Відп. ред. М. М. Варварцев. НАН України. Інститут історії України. — К.: Ін-т історії України, 2010. — 252 с.
3. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 квітня 2016. Процитовано 11 березня 2020.
4. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 січня 2014. Процитовано 3 травня 2020.
5. Нариси історії української революції 1917—1921 років [Текст]: у 2 кн./редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. — К.: Наукова думка, 2011. Кн. 1/[В. Ф. Верстюк (кер.) та ін.]. — 2011. — 390 с. — Бібліогр.: с. 372—387. — 1000 экз.
6. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 жовтня 2017. Процитовано 16 жовтня 2017.
7. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2019. Процитовано 3 травня 2020.
8. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 листопада 2017. Процитовано 14 жовтня 2017.
9. Стрєльникова, І. Ю.. Встановлення міждержавних зв'язків УСРР у 1921 - 1922 рр. / І. Ю. Стрєльникова // Правові новели. - 2014. - N 2. - С. 10-13
10. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 28 червня 2021.

Література

• Д. В. Табачник. Українсько-болгарський договір про дружні відносини і співробітництво 1992 // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — .

Посилання

• Посольство України в Болгарії [ 2 січня 2014 у Wayback Machine.]