Турач сірий | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Ortygornis pondicerianus (Gmelin, JF, 1789) | ||||||||||||||||
![]() Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди | ||||||||||||||||
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Синоніми | ||||||||||||||||
Tetrao pondicerianus Perdix ponticeriana Francolinus pondericanus | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Тура́ч сірий (Ortygornis pondicerianus) — вид куроподібних птахів родини фазанових (Phasianidae). Мешкає в Ірані і на Індійському субконтиненті, був інтродукований на Аравії, на багатьох островах Індійського океану і на Гаваях.
Опис
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWxMMlZsTDBkeVpYbGZSbkpoYm1OdmJHbHVYMVJoYkY5RGFHRndjR0Z5WDBOb2RYSjFYMUpoYW1GemRHaGhibDlKYm1ScFlWOHhOQzR3TWk0eU1ERXpMbXB3Wnk4eU1EQndlQzFIY21WNVgwWnlZVzVqYjJ4cGJsOVVZV3hmUTJoaGNIQmhjbDlEYUhWeWRWOVNZV3BoYzNSb1lXNWZTVzVrYVdGZk1UUXVNREl1TWpBeE15NXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWpMMk5tTDBkeVpYbGZSbkpoYm1OdmJHbHVYeVV5T0RNME1qazROVEl3TmprMUpUSTVMbXB3Wnk4eU1EQndlQzFIY21WNVgwWnlZVzVqYjJ4cGJsOGxNamd6TkRJNU9EVXlNRFk1TlNVeU9TNXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODFMelZtTDBkeVpYbGZSbkpoYm1OdmJHbHVYMFp5WVc1amIyeHBiblZ6WDNCdmJtUnBZMlZ5YVdGdWRYTmZZbmxmUkhJdVgxSmhhblZmUzJGellXMWlaVjlFVTBOT05qVTFNRjhsTWpnMkpUSTVMbXB3Wnk4eU1EQndlQzFIY21WNVgwWnlZVzVqYjJ4cGJsOUdjbUZ1WTI5c2FXNTFjMTl3YjI1a2FXTmxjbWxoYm5WelgySjVYMFJ5TGw5U1lXcDFYMHRoYzJGdFltVmZSRk5EVGpZMU5UQmZKVEk0TmlVeU9TNXFjR2M9LmpwZw==.jpg)
Довжина самців становить 29-34 см, самиць 26-30 см, довжина крила у самців становить 142-161 мм, у самиць 142-146 мм, вага самців становить 260-340 г, самиці 200-310 г. У представників номінативного підвиду тім'я і потилиця сірувато-коричневі, лоб, "брови", щоки, підборіддя і горло рудуваті або рудувато-охристі, на скронях коричневі плями, горло окаймлене вузькою темною смугою. Нижня частина тіла кремово-охриста, поцяткована темними смужками, які на шиї і грудях більш вузькі, а на животі більш широкі. Верхня частина тіла сірувато-коричнева, поцяткована білуватими або охристими смужками, пера на плечах і верхні покривні пера крил мають помітні світлі стрижні. Хвіст рудуватий з темною смугою на кінці. Райдужки карі, дзьоб чорний, лапи оранжеві, у самців на лапах є 1-2 шпори.
Молоді птахи вирізняються світлішим забарвлення і відсутністю темного окаймлення горла. Представники підвиду O. p. mecranensis мають блідіше забарвлення, ніж представники номінативного підвиду, представники підвиду O. p. interpositus мають більш темне забарвлення, однак світліше, ніж у представників номінативного підвиду.
Таксономія
Сірий турач був описаний німецьким натуралістом Йоганном Фрідріхом Гмеліном у 1788 році, в його розширеному і виправленому виданні «Systema Naturae» Карла Ліннея. Він помістив вид в рід Тетерук (Tetrao) і надав йому біномінальну назву Tetrao pondicerianus. При описі сірого турача Гмелін опирався на більш ранній опис виду, зроблений французьким натуралістом [en] в праці «Voyage aux Indes orientales et a la Chine». Традиційно сірого турача відносили до роду Турач (Francolinus), однак за результатами низки молекулярно-генетичних досліджень, що показали поліфілітичність цього роду, він був переведений до відновленого роду Ortygornis. Сірі турачі є типовими представниками цього роду.
Підвиди
Виділяють три підвиди:
- O. p. mecranensis (Zarudny & Härms, 1913) — південь Ірану і Пакистану;
- O. p. interpositus (Hartert, EJO, 1917) — від східного Пакистану до північної Індії і Непалу;
- O. p. pondicerianus (Gmelin, JF, 1789) — південна Індія і північ Шрі-Ланки.
Поширення й екологія
Сірі турачі мешкають в Ірані, Пакистані, Індії, Непалі і на Шрі-Ланці. Також вони були інтродуковані на сході Аравійського півострова (Оман, ОАЕ, Бахрейн, Катар, схід Саудівської Аравії), на Маврикії, Реюньйоні і Родригесі в архіпелазі Маскаренських островів, на острові Дієго-Гарсія в архіпелазі Чагос, на Сейшельських, Амірантських, Андаманських і Гавайських островах. Сірі турачі живуть в сухих ксерофітних чагарникових заростях, у напіпустелях, відкритих трав'янистих степах, на полях і плантаціях, трапляються поблизу людських поселень. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками до 8 птахів. Літають погано і на короткі відстані, при небезпеці ховаються в чагарниках.
Сірі турачі живляться насінням, а також комахами, зокрема термітами і жуками, особливо чорнотілками і турунами, іноді дрібними хребетними, такими як ящірки або змії. Птахи шукають їжу на землі, пік їхньої активної припадає на вранішні і вечірні години. Сірі турачі відвідують водойми, щоб випити води, однак в пустелях вони також можуть пити росу.
Сірі турачі є моногамними птахами, вони розмножуються протягом всього року, переважно з квітня по вересень. Гніздяться в невеликій заглибині в землі під чагарником, яку встелюють стеблами і листям. У кладці від 6 до 9 кремово-білих або коричнювато-охристих яєць розміром 34,5×26 мм. Інкубаційний період триває 18-19 днів. За пташенятами доглядають і самиці, й самці.
Примітки
- BirdLife International (2016). Ortygornis pondicerianus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 12 січня 2023
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
- Rasmussen, PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: the Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 121.
- Hume, A.O.; Marshall, C.H.T. (1880). Game Birds of India, Burmah and Ceylon. Т. II. Calcutta: A.O. Hume and C.H.T. Marshall. с. 58.
- Ali, S; SD Ripley (1980). Handbook of the birds of India and Pakistan. Volume 2 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 29—33.
- Whistler, H. (1949). Popular handbook of Indian birds (вид. 4th). Gurney & Jackson. с. 433–434. ISBN .
- Baker, EC Stuart (1920). The game birds of India, Burma and Ceylon, Part 30. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 27 (2): 193—210.
- Gmelin, Johann Friedrich (1789). Systema naturae per regna tria naturae : secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 2 (вид. 13th). Lipsiae [Leipzig]: Georg. Emanuel. Beer. с. 760.
- (1782). Voyage aux Indes orientales et a la Chine, fait par ordre du Roi, depuis 1774 jusqu'en 1781 (French) . Т. 2. Paris: Chez l'Auteur. с. 165—166.
- Mandiwana-Neudani, T.G.; Little, R.M.; Crowe, T.M.; Bowie, R.C.K. (2019). Taxonomy, phylogeny and biogeography of 'true' francolins: Galliformes, Phasianidae, Phasianinae, Gallini; Francolinus, Ortygornis, Afrocolinus gen. nov., Peliperdix and Scleroptila spp. Ostrich. 90 (3): 191—221. doi:10.2989/00306525.2019.1632954.
- Crowe, T.M.; Little, R.M. (2004). Francolins, partridges and spurfowls: what's in a name. Ostrich. 75 (4): 199—203. doi:10.2989/00306520409485445.
- Galliformes. bird-phylogeny (de-DE) . Процитовано 2 серпня 2021.
- Mandiwana-Neudani, T.G.; Little, R.M.; Crowe, T.M.; Bowie, R.C. (2019). Taxonomy, phylogeny and biogeography of African spurfowls Galliformes, Phasianidae, Phasianinae, Coturnicini: Pternistis spp. Ostrich. 90 (2): 145—172. doi:10.2989/00306525.2019.1584925.
- Kimball, R.T.; Hosner, P.A.; Braun, E.L. (2021). A phylogenomic supermatrix of Galliformes (Landfowl) reveals biased branch lengths. Molecular Phylogenetics and Evolution. 158: 107091. doi:10.1016/j.ympev.2021.107091. PMID 33545275.
- Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pheasants, partridges, francolins. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 12 січня 2023.
- Loustau-Lalanne, P (1962). The birds of the Chagos Archipelago, India Ocean. Ibis. 104 (1): 67—73. doi:10.1111/j.1474-919X.1962.tb08628.x.
- Gullion, Gordon W. (1965). A Critique concerning Foreign Game Bird Introductions. The Wilson Bulletin. 77 (4): 409—414.
- Koopman, ME; W C Pitt (2007). (PDF). Human–Wildlife Conflicts. 1 (2): 235—243. Архів оригіналу (PDF) за 10 січня 2009. Процитовано 12 січня 2023.
- Stirling, JH (1933). Riding down partridges. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 36 (4): 1004.
- Soman, PW (1962). The Grey Partridge, Francolinus pondicerianus (Gmelin) eating snake. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 59 (2): 653—654.
- Mian, A.; Wajid, M.M. (1994). Food of grey francolin (Francolinus pondicerianus) in Layyah district (southern Punjab, Pakistan). Pakistan Journal of Zoology. 26 (2): 185—187.
- Tehsin, Raza; Moezi, Abdul Amir (1993). An unusual nesting of a Grey Partridge Francolinus pondicerianus (Gmelin). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 90 (1): 91—92.
- Soni, RG (1994). Incubation period of Grey Partridge. Newsletter for Birdwatchers. 34 (4): 96.
Джерела
- Steve Madge, Phil McGowan und Guy M. Kirwan: Pheasants, Partridges and Grouse. A Guide to the Pheasants, Partridges, Quails, Grouse, Guineafowl, Buttonquails and Sandgrouse of the world. Christopher Helm, London 2002, .
![]() | Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет