Тукарам

Тукарам (маратхі:तुकाराम, 1577, 1598, 1608 —1649 або 1650) — маратхський поет, філософ, соціальний реформатор часів династії Шиваджі.

Тукарам
Портрет Тукарама. Автор: Раджа Раві Варма
Ім'я при народженні	Аамбіле
Народився	1577, 1598, 1608 Деху
Помер	1649 або 1650 Деху
Національність	маратх
Діяльність	поет
Знання мов	маратхі
Титул	сант
Конфесія	бгакті, секта Варнарі
Рід	Морай
Батько	Болхоба
Мати	Канакай
У шлюбі з	Ракхума Баї Авала Баї
Діти	3 сини
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з родини середнього статку. Щодо року народження існують суттєві розбіжності. Називають 1577, 1598, 1608 роки. Точно знано лише про місце народження — м. Деху, поблизу Пуни у сучасній Махараштрі. При народженні отримав ім'я Аамбіле. Замолоду багато подорожував. В цей період стає учнем гуру (вчителя) Бабаджі Чайтан'ї. Незабаром схиляється до культу Вітхоби (однієї з форм Вішну). Легенда свідчить, що, почувши у сні заклик Вішну, Тукарам пішов від світу. Жебраком, бездомним, напівголодним, він мандрував по країні. Водночас на нього справив вплив один з видів соціально-релігійного руху бгакті — секта Варнарі.

Після багатьох мандрівок Тукарам оселився у відокремленій оселі, вів життя аскета, співав гімни Вішну і проповідував людям свою правду. Сила поетичної проповіді Тукарама була така велика, що спонукала Шиваджі стати його учнем. Однак на намір магараджі зректися корони та світу Тукарам відповів: «Володар! Я знаю, ти хочеш зректися царського дому і сім'ї. Ти прагнеш вирушити до лісу і вести життя бгакта. Чи смію я сказати, що є на світі борг прекрасніше, ніж споглядання, — то борг кшатрія! Виконай же його. Повернися в свій царський будинок, служи своєму народові!»

Помер Тукарам у своєму рідному місті. Стосовно року його смерті аткож є розбіжності: або 1649, або 1650 року.

Філософія

Важливішим завданням людини, на думку Тукарама, є спасіння душі. Він вчив: «Будь другом світу звірів! Та не мордуй їх! Не їж їх м'ясо. Дивись на них очима любові і усвідом, що вони твої брати в єдиному поклонінні Всесвіту», «Будь чистий від похоті, володій своїми почуттями, співай Його Ім'я, служи тим, хто страждає, вчись у малих цих».

Тукарам оспівав радість з'єднання з Богом, а не страх перед гнівом його, зберігши почуття тієї інтимної співпричетності потойбічного, яким володіли тільки ранні бгакти.

Водночас бачив у Шиваджі «слугу божого і народного», благаючи царя зберегти душу недоторканою в чорний вік, коли люди забули Бога.

Поезія

Тукарам був продовжувачем поетичної традиції маратхі, початок якій поклав Намдев. Тукарам співав свої поеми-абхангі (вірші, складені на простонародній, розмовній мові, без ніяких формальних жанрових обмежень), звернені до Вішну. Він є автором збірники з 4500 поем, а також «Мантра-гіти» — перекладу з санскриту на маратхі «Бхагавад-гіти» у дусі традиції бгакті. Композиції Тукарама увійшли у священну книгу сикхів — «Гуру Грантх Сахіб».

При всьому своєму самозануренні в містичне споглядання поезія Тукарама не втратила зв'язку з дійсністю, відчуття якої було у нього загостреним і точним. Він засуджував вади свого часу: "На жаль! Настали чорні дні. Чесноти зникли. Бога забули. Віряни відреклися від релігії. Люди стали підлесниками. Щирість залишила країну. Тука каже: «О Боже! Навіщо Ти відступився від свого народу? Поспішай, поспішай до нас без зволікання!»

Джерела

• Axel Michaels: Der Hinduismus. Geschichte und Gegenwart. C.H.Beck, München 1998, , S.63.
• Ranade, Ramchandra D. (1994). Tukaram. New York: State University of New York Press. .