Тодор Павлов

Тодор Димитров Павлов (14 лютого 1890, Штип, Османська імперія — 8 травня 1977, Софія, Болгарія) — болгарський філософ, академік, політик який стояв на позиціях марксизму.

Тодор Павлов
Тодор Павлов
Регент Болгарії
9 вересня 1944 — 15 вересня 1946
Монарх	Симеон II
Попередник	Кирил, князь Преславський Богдан Філов Никола Михов
Наступник	монархію скасовано
Президент Болгарської академії наук
1947 — 1962
Попередник	Димитар Міхалчев
Наступник
Народився	14 лютого 1890(1890-02-14) Штип, Османська імперія, (нині Північна Македонія)
Помер	8 травня 1977(1977-05-08) (87 років) Софія, Народна Республіка Болгарія
Відомий як	політик, філософ, літературний критик, aesthetician, журналіст, публіцист, педагог
Місце роботи	Софійський університет Святого Климента Охридського
Країна	Болгарія
Alma mater	Софійський університет Святого Климента Охридського
Діти	^d
Нагороди	^d
Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився в сім'ї вчителя. Батько Димитр Павлов Грозданов — видатний громадський діяч і церковний півчий, делегат Першого болгарського церковно-народного собору. Збереглися тексти духовних пісень записані з його голосу. Із 1900 року родина Павлових жила в Софії. Закінчив філософський і педагогічний факультети Софійського університету, був учителем. За комуністичну діяльність зазнав репресій.

У 1932—36 рр. — декан факультету Інституту червоної професури в Москві. У 1936 повернувся до Болгарії. Під час війни був ув'язнений у концтаборі, звільнений 1943 року.

Після комуністичного перевороту в 1944—1946 рр. — член регентської ради, яка керувала країною за малолітнього царя Симеона II.

Автор праць з історичного матеріалізму й естетики. Президент (1947—1962), потім — почесний президент Болгарської АН, Герой НРБ, двічі . З 12 червня 1947 року — іноземний член-кореспондент АН СРСР у відділенні літератури та мови (спеціальність — історія, література, філософія).

Сприяв прийняттю в СРСР і Болгарії «теорії відображення» як основи проблеми пізнання. Погляди Павлова, викладені в однойменній праці (1936), являють собою розвиток концепції В. І. Леніна і Дені Дідро.

Реабілітував у марксизмі поняття «ідеального». Досліджував проблему співвідношення філософії з іншими науками, естетикою. Павлову належать дослідження про естетичні погляди Платона й Арістотеля, Канта і Гегеля, Шиллера, Спенсера, Бергсона, Чернишевського. У літературно-критичних статтях розглядав творчість болгарських (Ботев, Вазов, Яворов, ^[bg], Любомир Левчев), російських (Лев Толстой, Горький, Шолохов, Маяковський), західних (Шекспір, Ібсен) письменників. Захищав соцреалізм від нападок ревізіоністів. Переклав на болгарську мову «Капітал» Карла Маркса. Полемізував із фрейдизмом, позитивізмом, ремкеанством — болгарськими послідовниками німецького філософа ^[de].

Заперечував загальні поняття у філософії. Наприклад, вважав, що не існує «людини» як такої, а є чоловіки й жінки. Підтримував соціологію і футурологію, рух есперанто.

У спогадах Желя Желева, майбутнього президента Болгарії, Павлов постає послідовним сталіністом.

Посилання

• Павлов Тодор Димитров
• Персональна сторінка Тодора Димитрова (Федора Дмитриевича) Павлова (псевдоним П.Досев) на офіційному сайті РАН (рос.)