Не плутати зі Китайським театром у Царському Селі оперним театром Катерини II Китайський театр має тривалу і складну іст

Не плутати зі Китайським театром у Царському Селі — оперним театром Катерини II.

Китайський театр має тривалу і складну історію. Театральне мистецтво Китаю зародилося в народній творчості, в піснях і танцях народів Китаю, релігійних ритуалах.

Китайський театр виник від різних пісенно-танцювальних форм, народних, ритуальних і придворних уявлень. В епоху Чжоу ( XII - III століття до н. е.) Отримали певне поширення різні пантоміми і виступи придворних блазнів, а також циркові вистави БАЙС ( «сто ігор») з вкрапленнями поетичних текстів.

У VII - IX столітті набувають поширення фарси «гра про цаньцзюне»: один з учасників — «цаньцзюнь» — потрапляє в дурне становище і терпить побої. У X - XII століттях «гра про цаньцзюне» перетворюється в цзацзюй («змішані уявлення») і відповідним їм на Півночі п'єси «юаньбень». В даному варіанті фарси складалися з декількох мало пов'язаних один з одним частин, в них брало участь до п'яти персонажів. Хоча тексти деяких з них записуються, до нашого часу збереглися лише їх назви.

На рубежі XI - XII в південно-східних районах країни виникає жанр «наньсі», який об'єднує елементи фарсів-цзацзюй і пісенно-танцювальних форм в п'єсах з діалогами, співом, танцями, імпровізацією і прямими зверненнями до глядачів. У наньсі дійові особи диференційовані по амплуа . Збереглося три п'єси театру наньсі (цей літературний жанр називався «Сивень»): «Чжань Се, переможець на іспитах» (перша половина XIII століття ) і дві п'єси, створені на сто років пізніше — «Сунь-м'ясник» і «Помилка знатного юнака» .

Театральні риси властиві і прозо-поетичним розповідям чжугундяо (букв. «Тонічні мелодії»), в яких прозові розповідні частини чергувалися з музично-поетичними аріями. Єдиний повністю збережений зразок — «Західний флігель» Дун-цзеюаня ( XII - XIII століття).

У XIII - XIV столітті театр в Китаї досяг зрілості: стався розквіт драми цзацзюй (мало пов'язаної з однойменною фарсом більш раннього часу). Для цієї драми було характерно поділ п'єси на 4 акти і вступну сцену - сецзи, простота і чіткість композиції, напруженість конфлікту. Кожен з актів п'єси будувався на співі одного з персонажів, в кожному з актів була своя мелодія. П'єси цзацзюй відносяться до північної гілки театру (бейцюй). Писали в цьому жанрі Гуань Ханьцин (п'єса «Образа Доу Е»), Ван Шифу ( «Західний флігель»), Бо Пу ( «Дощ в платанах»).

Поряд з північним цзацзюй продовжувала розвиватися південна наньсі, яка пізніше переросла в уявлення чуаньці, що характеризувалися відсутністю стрункості композиції, довільністю розміру актів п'єси і числа співаючих в кожному акті персонажів. (серед авторів - Хун Шен ).

У 1930-і китайські театри ставляють п'єси російських та західноєвропейських драматургів : « Ревізор » М. В. Гоголя , «Гроза» А. Н. Островського , «На дні » М. Горького, «Нора » Г. Ібсена.

Примітки

Большая советская энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 12. Кварнер — Коигур. 1973. 624 стр., илл., 35 л. илл. и карт.

Див.також

Література

Гайда, І. В. Китайський традиційний театр сіцюй / І. В. Гайда. - М. Наука, 1971. - 126 с.
Сєрова, С. А. Китайський театр і традиційне китайське суспільство (XVI-XVII ст.) / С. А. Сєрова. - М. Наука, 1990. - 278 с.
王, 國維. 宋元戲曲史 / 王國維著. — 上海 : 商務印書館, 1915. — 199頁.
青木, 正兒. 中國近世戲曲史 / 青木正兒著. — 上海 : 商務印書館, 1936.

[bse12-1] Большая советская энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 12. Кварнер — Коигур. 1973. 624 стр., илл., 35 л. илл. и карт.