Субфеодація

В англійському праві субфеодація — практика, за якою орендарі, що володіють землею під контролем короля чи іншого вищого сеньйора, у свою чергу виділяли нові та окремі володіння шляхом передачі в суборенду або відчуження частини своїх земель.

Орендарі називалися месними лордами, щодо тих, хто володів ними, причому безпосередній орендар був орендарем у голові. Найнижчим орендарем з усіх був вільний власник, або, як його іноді називали, орендар-паравайл. Корона, яка теоретично володіла всіма землями, була верховним лордом.

Великі пани невдоволено дивилися на збільшення таких підволодінь. Відповідно, у 1290 році був прийнятий статут , що дозволяло орендареві відчужувати землю, коли йому заманеться, але особа, якій він надавав землю, мала тримати її за того ж безпосереднього володаря та за тих самих послуг, як відчужувач тримав її раніше.

Шотландія

У феодальна система була скасована шляхом скасування феодального землеволодіння тощо Законом 2000 року (Шотландія). Тривалість договору оренди була обмежена 175 роками, щоб запобігти існуванню постійних відносин між власником і орендарем, подібних до тих, що існували під час феодального володіння.

Священна Римська імперія

У межах Священної Римської імперії феоди месне були відомі як Afterlehen, які з часом стали успадковуватись і могли мати до п'яти «станцій» між фактичним власником феоду та верховним сеньйором.

Див. також

• Afterlehen
• Вормський конкордат
• Quia Emptores

Список літератури

1. Sir William Searle (2002). An historical introduction to the land law page 105 to 107. ISBN .
2. Explanatory notes to Abolition of Feudal Tenure etc.
3. Despotism and capitalism: a historical comparison of Europe and Indonesia by Tilman Schiel (1985).