Структурні фонди та Фонд гуртування

Структу́рні фо́нди та фо́нд гуртува́ння (англ. Structural Funds and Cohesion Fund) — фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості.

Протягом 2000–2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі 213 млрд €, зокрема 195 млрд € через структурні фонди та 18 млрд € — через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика — друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.

Структурних фондів усього чотири:

• найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвиткові;
• Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів, заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скорочення безробіття та  — перепідготовку кадрів, професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС, зокрема, відсталих.
• також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: «Управління», що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та «Забезпечення», яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах Спільноти;
• Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993 року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.

Реформа структурних фондів за «Програмою 2000» спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв'язання нагальних проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:

Ціль № 1 — розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири пріоритетні напрямки: науково-дослідна й інноваційна діяльність; базова інфраструктура; розвиток людських ресурсів та інформаційне суспільство.

Ціль № 2 — економічні та соціальні перетворення у регіонах зі структурними проблемами (сільські місцевості, що занепадають; райони, де тривають фундаментальні зміни в промисловості та сфері послуг; області, які цілковито залежать від риболовлі тощо). Її бюджет становить 11,5% структурних фондів і розподілений між Європейським фондом регіонального розвитку та Європейським соціальним фондом.

Ціль № 3 — модернізація системи освіти, професійної виучки і працевлаштування. Будь-який регіон, якщо він не отримує допомоги в рамках цілі № 1, прийнятний для підтримки в рамках цілі № 3. Її бюджет становить 12,3% структурних фондів і фінансується тільки з Європейського соціального фонду.

Крім того, 5,35% бюджету структурних фондів призначені на фінансування чотирьох спеціальних ініціатив:

• та (Interreg III);
• соціально-економічне відродження міст і приміських зон у занепаді (Urban II),
• розвиток села через місцеві ініціативи (Leader+);
• боротьба проти дискримінації та нерівноправності у доступі до ринку праці (Equal).

створений 1993 року для подальшого зміцнення структурної політики Спільноти. Завдання Фонду гуртування полягає у фінансуванні розвитку транспортної інфраструктури та . Він призначений тим країнам, де ВНП на душу населення становить менш ніж 90% від середнього в Союзі; до останнього розширення цьому критерію відповідали чотири країни: Греція, Іспанія, Ірландія та Португалія.

Посилання

• Глосарій термінів Європейського Союзу [ 16 травня 2007 у Wayback Machine.]