У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гуренко Станісла в Іва нович Гуре нко 30 травня 1936 1936 05 30 Іловай

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гуренко.

Станісла́в Іва́нович Гуре́нко (30 травня 1936(1936-05-30), Іловайськ, Українська СРР, СРСР — 14 квітня 2013(2013-04-14), Київ) — український радянський політик, 1-й секретар ЦК КПУ. Член ЦК КПУ в 1981—1991 рр. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ в березні 1987 — жовтні 1989 року. Член Політбюро ЦК КПУ в жовтні 1989 — серпні 1991 рр. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань у 1980—1990 роках. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р. Член ЦК КПРС у 1990—1991 рр. Член Політбюро ЦК КПРС у червні 1990 — серпні 1991 р. Кандидат економічних наук.

Станіслав Іванович Гуренко

12-й Перший секретар ЦК КПУ

22 червня 1990 — 1 вересня 1991^[]

Попередник

Володимир Антонович Івашко

Наступник

партія заборонена

Народився

30 травня 1936
Іловайськ, Донецька область, Українська РСР, СРСР

Помер

14 квітня 2013 (76 років)
Київ, Україна

Похований

Байкове кладовище

Відомий як

політик, економіст

Місце роботи

ДВНЗ ДонНТУ

Громадянство

СРСР→

Україна

Національність

українець

Освіта

Київський політехнічний інститут

Alma mater

НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського

Політична партія

КПРС

Нагороди

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 30 травня 1936 в Іловайську, Донецька область, УРСР, у родині вчителів.

Освіта

Закінчив Київський політехнічний інститут (1958), інженер-механік;
захистив кандидатську дисертацію «Вплив автоматизованих систем управління (АСУ) машинобудівного підприємства на зростання продуктивності праці» (Інститут економіки промисловості АНУ, 1975).

Кар'єра

З 1958 року — інженер-технолог, старший інженер-конструктор, завідувач лабораторії Сталінського (Донецького) машинобудівного заводу імені ЛКСМУ.

Член КПРС із 1961 року.

У 1963—1964 роках — старший викладач Донецького політехнічного інституту.

З 1964 року — заступник головного технолога, головний технолог, заступник головного інженера, головний інженер, з 1970 року — директор Донецького машинобудівного заводу імені Ленінського комсомолу України.

Політична діяльність

З 10 січня 1976 по травень 1980 року — секретар Донецького обласного комітету КПУ.

З 26 березня 1980 по 24 квітня 1987 року — заступник Голови Ради Міністрів Української РСР.

З 25 березня 1987 по 18 жовтня 1989 року — секретар ЦК КПУ.

З 18 жовтня 1989 по 22 червня 1990 року — 2-й секретар ЦК КПУ.

З 22 червня 1990 по серпень 1991 року — 1-й секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПРС.

Під час серпневого путчу 1991 року КПУ під його керівництвом підтримала ДКНС (ГКЧП) і була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Посаду Першого секретаря ЦК КПУ було ліквідовано.

У 1991—1998 роках — науковий консультант НВК «Енергія»; заступник директора НПП «Бета-3», головний радник правління Укрінбанку, заступник директора СП «Наваско».

Народний депутат України 12(1) скликання з березня 1990 року по січень 1993 року (склав повноваження за власним бажанням), Іванківський виборчий округ № 219, Київська область, член Комісії з питань Чорнобильської катастрофи. На час виборів — другий секретар ЦК КПУ.

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 по квітень 2002 від КПУ, № 25 у списку. На час виборів — заступник директора СП «Наваско» (Київ), радник ЦК КПУ. Голова Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій (липень 1998 — лютий 2000), потім — член Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій; член фракції КПУ (із травня 1998 року). Член Ради НБУ (липень 1999 — травень 2000).

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 по квітень 2006 від КПУ, № 7 у списку. Член фракції комуністів (із травня 2002), голова Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (із червня 2002).

Помер 14 квітня 2013 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 6).

Нагороди

Нагороджений орденами Жовтневої революції (29.05.1986), Трудового Червоного Прапора.

Джерела та література

Падалка С. С. Гуренко Станіслав Іванович [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 255. — .
Ю. І. Шаповал. Гуренко Станіслав Іванович [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .

Посилання

Гуренко, Станислав Иванович, www.biografija.ru
Секретариат ЦК КП(б) — КП Украины [ 9 липня 2017 у Wayback Machine.], www.knowbysight.info.
Пам’яті Станіслава Івановича Гуренка // Голос України, 17 квітня 2013