Серджо Бузо

Серджо Бузо (італ. Sergio Buso, 3 квітня 1950, Падуя — 24 грудня 2011, Таранто) — італійський футболіст, що грав на позиції воротаря. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Мав прізвисько «Бастер Кітон» за схожість з цим американським актором

Серджо Бузо
Серджо Бузо
Серджо Бузо у сезоні 1977/78
Особисті дані
Народження	3 квітня 1950(1950-04-03)
	Падуя, Італія
Смерть	24 грудня 2011(2011-12-24) (61 рік)
	Таранто, Італія
Зріст	188 см
Вага	82 кг
Громадянство	Італія
Позиція	воротар
Юнацькі клуби
	«Падова»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1968–1972 «Падова» 70 (-68) 1972–1975 «Болонья» 40 (-46) 1975–1976 «Кальярі» 8 (-12) 1976–1977 «Новара» 23 (-29) 1977–1978 15 (-17) 1978–1979 29 (-5) 1979–1980 16 (-9) 1980–1984 «Піза» 32 (-28) 1984–1985 «Мантова» 0 (0) 1985–1988 «Луккезе» 1 (-?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1987–1989 «Луккезе-Лібертас» (помічник) 1989–1990 (мол.) 1990–1993 «Модена» (помічник) 1993–1994 1994–1995 «Фоджа» (помічник) 1995–1999 «Болонья» (помічник) 1999 «Болонья» 2000–2001 2001 «Венеція» (воротарі) 2002 «Наполі» (помічник) 2002 «Наполі» (в. о.) 2003 «Реджина» (воротарі) 2004 «Фіорентина» (воротарі) 2004–2005 «Фіорентина» 2005 «Катандзаро» 2006–2008 Італія (помічник) 2009 «Наполі» (помічник)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

Народився 3 квітня 1950 року в місті Падуя. Вихованець футбольної школи клубу «Падова». Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1968 року в основній команді того ж клубу, в якій провів чотири сезони, взявши участь у 70 матчах чемпіонату. Відзначався досить високою надійністю, пропускаючи в іграх чемпіонату в середньому менше одного голу за матч.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу «Болоньї», до складу якого приєднався 1972 року. З командою брав участь у Кубку володарів кубків і Кубку Мітропи, а також виграв Кубок Італії 1973/74. Загалом відіграв за болонську команду три сезони своєї ігрової кар'єри. За цей час виборов титул володаря Кубка Італії.

Згодом з 1975 року став виступати за «Кальярі», де грав разом з легендарним чемпіоном Європи Луїджі Рівою, втім команда за підсумками першого ж сезону 1975/76 зайняла останнє 16-те місце. Після цього Серджо покинув команду і надалі грав за клуби «Новара», , «Піза» та «Мантова».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Луккезе», за який виступав протягом 1985—1988 років, але був запасним воротарем і на поле майже не виходив. Загалом за свою кар'єру він провів в цілому 48 матчів в Серії А і 87 в Серії Б.

Кар'єра тренера

По завершенні ігрової кар'єри вирішив залишитися в «Луккезе» на посаді помічника тренера. У 1989 році він приєднався до , обійнявши посаду молодіжного тренера, а в період з 1990 по 1993 рік працював на цій же посаді в «Модені».

1993 року розпочав самостійну тренерську команду, очоливши клуб Серії С2 , але покинув посаду наприкінці першого ж сезону 1993/94 і надалі повернувся до роботи асистентом, працюючи спочатку у «Фоджі», а потім і у «Болоньї». У 1999 році недовго виконував обов'язки головного тренера «Болоньї» у Серії до призначення нового постійного начальника Франческо Гвідоліна.

2000 року став головним тренером з Серії С2, але вже 14 січня 2001 року був звільнений після поразки від «Гели». Надалі знову почат працювати у тренерських штабах, спочатку будучи тренером воротарів у «Венеції», очолюваній Чезаре Пранделлі, а потім працював у штабі Франко Коломби, спочатку у «Наполі», а потім у «Реджині». Крім того у «Наполі» кілька днів був в.о. головного тренера, поки клуб не призначив на цю посаду Франческо Скольйо.

У 2004 році він був призначений тренером воротарів новачка Серії А «Фіорентина», втім вже через кілька тижнів, після відставки головного тренера Емільяно Мондоніко, зайняв його посаду. Його робота в на чолі «фіалок» виявилася вкрай невдалою і після чотирьох поразок поспіль, коли команда перебувала у глибокій зоні вильоту, рада директорів клубу замінила його на Діно Дзоффа. Потім він спробував проявити себе у клубі Серії Б «Катандзаро», але і тут був звільнений через кілька тижнів через погані результати.

22 липня 2006 року увійшов до тренерського штабу Роберто Донадоні в збірнії Італія, працюючи до червня 2008 року, коли після провального Євро-2008 тренерський штаб було звільнено. Втім Бузо залишився з Донадоні і наступного року працював його помічником у «Наполі».

Влітку 2011 року стало відомо, що Серджо хворий на серйозну форму лейкемії. Його стан погіршився в останній період, і 24 грудня того ж року він помер у віці 61 року в місті Таранто, де народилася його дружина Соня, від якої він мав двох дочок, Сільвію і Джулію. Похорон відбувся 26 грудня в Таранто в церкві Святого Егідія, в районі Трамонтоне, куди прийшли Роберто Донадоні та Ренцо Улів'єрі, а також нинішні та колишні гравці та тренери клубу

Титули і досягнення

• Володар Кубка Італії (1):

«Болонья»: 1973–74

Примітки

1. Simone Monari (24 dicembre 2015). "Il calcio e la lealtà ecco la lezione del mio amico Buso". . с. 13.
2. Addio a Sergio Buso [Архівовано 16 січня 2019 у Wayback Machine.] repubblica.it, 25 dicembre 2011
3. Addio a Sergio Buso Tecnico gentiluomo [Farewell to Sergio Buso, gentleman coach] (Italian) . La Repubblica. 25 грудня 2011. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 25 грудня 2011.
4. Addio Buso, ex portiere e vice di Donadoni [Архівовано 14 травня 2021 у Wayback Machine.] corriere.it, 25 dicembre 2011
5. Il calcio piange Sergio Buso [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] sportmediaset.mediaset.it, 25 dicembre 2011, 26 dicembre 2011
6. Taranto, l'ultimo saluto a Sergio Buso [Архівовано 15 січня 2019 у Wayback Machine.] calciopress.net, 26 dicembre 2011

Посилання

• Статистика виступів на сайті www.legaseriea.it^{[недоступне посилання]} (італ.)
• Серджо Бузо на сайті transfermarkt.com (англ.)