Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту Церква Покрови Пре

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці — чинна мурована церква у селі Рубанівське, Васильківського району Дніпропетровської області. 30 грудня 2018 року громада Покрови Пресвятої Богородиці ухвалила рішення про перехід під юрисдикцію новоствореної ПЦУ. Намісник — ігумен Василій (Пишний).

Церква Покрови Пресвятої Богородиці
Свято-Покровський храм в селі Рубанівське
48°08′25″ пн. ш. 35°47′50″ сх. д. / 48.14028° пн. ш. 35.79722° сх. д. / 48.14028; 35.79722
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, село Рубанівське
Засновник	Василенко Катерина Павлівна
Початок будівництва	друга половина XIX століття
Зруйновано	1960-ті роки
Відбудовано	1991 рік
Стан	пам'ятка архітектури місцевого значення України і ^d
Адреса	Україна, Дніпропетровська область, Васильківський район, село Рубанівське, вул. Некрасова, 10
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Рубанівське) (Україна) Церква Покрови Пресвятої Богородиці (Рубанівське) (Дніпропетровська область)

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Заснування

Наприкінці XIX сторіччя родова дворянка, вдова надвірного радника Катерина Павлівна Василенко збудувала в своєму маєтку Свято-Покровську «Червону Церкву», згідно з місцевою легендою, на згадку про сина-декабриста.

У 1904 році Катерина Павлівна була пострижена в черниці з ім'ям Єлизавета, а в 1907 році зведена в сан ігумені. Після смерті її було поховано в жіночому Свято-Знаменському монастирі, який вона також заснувала наприкінці XIX сторіччя. Незабаром, після революції 1917 року, монастир закрили, черниць розігнали, а багатьох і замордували, труну з останками ігумені Єлизавети викинули на смітник. Місцеві жителі перенесли останки ігумені до Свято-Покровської Церкви.

ХХ сторіччя

У 1918 році, під час правлення літургії, до церкви увірвалися більшовики, схопили отця Олександра і, вимагаючи віддати цінності, виволокли його на церковний ґанок. За відмову виконати їхні вимоги, замордували його: викололи очі і, зробивши з нього живу мішень, розстріляли й кинули до криниці. Віруючі таємно дістали тіло з криниці й поховали біля вівтарної стіни храму, зрівнявши могилу з землею, для того щоб сховати її.

У 1960-і роки XX століття храм був закритий і частково зруйнований. У 1991 році на прохання жителів сіла Рубанівське з благословення Єпископа Гліба храм був відкритий і зареєстрована церковна община. Дах і куполи що були зруйновані, повністю перероблені бригадою робітників з міста Павлограду. Під час ремонту знайшли поховання ієрея Олександра. Останки й облачення залишились частково не зотлілими, їх переклали до труни й перенесли до храму. Біля труни здійснюються зцілення, вирішуються різноманітні життєві потреби віруючих, які із вдячністю шанують пам'ять ієрея Олександра.

На XVIII сесії 7 вересня 2001 року було прийнято рішення про створення створити на території Свято-Покровського храму історико-культурного заповідника. У постійне користування православній общині була передана земельна ділянка площею більше 27 гектарів.

Територія упорядковується, посаджений фруктовий сад, є город, розбиті квітники, влаштована невелика нижня церква, у дворі — колодязь.

Біля храму збереглися поховання священиків і засновника села — козака Прокопа Рубана.

Посилання

На Дніпропетровщині громада УПЦ (МП) підтримала перехід під юрисдикцію ПЦУ. «Радіо Свобода». Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 7 січня 2019.

Джерела

http://www.mandria.com.ua/u/sightseen/125.html [Архівовано 13 жовтня 2008 у Wayback Machine.] ^{[недоступне посилання — копія]}
Українське реєстрове козацтво^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Україна православна(рос.)

Це незавершена стаття про церковну будівлю.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] На Дніпропетровщині громада УПЦ (МП) підтримала перехід під юрисдикцію ПЦУ. «Радіо Свобода». Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 7 січня 2019.