Саньцюй

Саньцюй (散曲) — жанр класичної китайської поезії, різновид цюй. Набула формування за часів династії Юань, а розвитку — в періоди Мін і Цін.

Характеристика

Сформувалося внаслідок розвитку жанру ци, відходу напркиінці династії південна Сун від штампів та класичних методів скаладання віршів. В саньцюй можна було вставляти додаткові слова, які підпадали під дію ритмічних нормативів і найчастіше бралися з розмовної лексики. Також допускалися рими під рівними і під модулюючими тонами, використовувалася змінена система рим, що враховує звучання мовлення того часу. При цьому в саньцюй не дотримувалися характерні для ши і ци закони заощадження граматичних засобів, а широке використання різних допоміжних частин мови зробило текст виразнішим і природнішим.

Саньцюй відповідали смакам та світосприйняттю міського населення, їх автори поділялися на 2 типи: одні були ближчими до повсякденної мови та життєвих уявлень широких верств міського населення, інші тяжіли до традиційної культури, до тематики і стилю ци.

Саньцюй виконували соло. Поділялися на розрізнені сяолін — окремі вірші; таошу — цикли віршів, об'єднані темою і єдиною римою, а в музичному відношенні — загальною ладотональністю. У циклі може бути від 2 до 30 коротеньких (в середньому по 10-12 нерівностопних рядків) віршів.

Відомі автори

• Гуань Ханьцін
• Бо Пу
• Ма Чжіюань
• Лю Інь

Джерела

• Wayne Schlepp, San-ch'ü: its technique and imagery (Madison: University of Wisconsin Press, 1970)
• Lynn, Richard John and Bailey Roger B. Guide to Chinese Poetry and Drama, G.K.Hall, 1973.
• Tan, Tian Yuan. Songs of Contentment and Transgression: Discharged Officials and Literati Communities in Sixteenth-Century North China, Harvard University Asia Center, 2010.