Сава Рагузинський

Сава Рагузинський, справжнє прізвище Владиславич (1668—1738) — ілірійський граф (1711), родом з Боснії, негоціант і дипломат, провадив торговельні й фінансові операції в країнах Близького Сходу, Італії, в Україні і в Росії, як агент українського і російського урядів, і виконував політичні доручення останнього на Балканах.

Сава Рагузинський (Владиславич)
серб. Сава Владиславић Рагузински
Ім'я при народженні	Сава Владиславич
Псевдо	Сава Лукич Рагузинський (Владиславич)
Народився	16 січня 1668(1668-01-16) Боснія
Помер	17 червня 1738(1738-06-17) (70 років) Санкт-Петербург ·старість
Поховання	^d
Громадянство	Російська імперія
Національність	серб
Місце проживання	Дубровник, Стамбул, Рим, Венеція, Москва, Санкт-Петербург, Кяхта,
Діяльність	підприємець, дипломат, негоціант
Відомий завдяки	як дипломат
Знання мов	італійська
Титул	граф
Посада	^d
Родичі	племінники Гаврило і Мойсей Владиславичі
Нагороди	орден Святого Олександра Невського
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Місце народження Сави Лукича точно невідоме. Називають три місця, але за назвою міста Дубровник (або Рагуза), що стала його прізвищем, вважається, що він міг народитися в Рагузі. Мав торговельні справи в столиці Османської імперії Стамбулі. Перебування в мусульманському оточенні навернуло його до спілкування з православними з Московії. Є відомості, що він контактував з послом Василем Голіциним та Ємельяном Ігнатовичем Українцевим і виконував його таємні доручення. Знав декілька мов; був знайомим з Іваном Степановичем Мазепою і виконував і його дипломатичні доручення. 1703 року вперше відвідав Москву, а з 1708 року оселився там.

Хитрого і гнучкого в спілкуванні іноземця наблизив до себе московський цар Петро І. З 1711 року став представником Московії в Чорногорії та в Молдові, що була на той час силоміць приєднана до Османської імперії. В 1716—1722 роках Петро І перевів його в Рим і Венецію, де Рагузинський провів низку важливих перемов. Серед делікатних доручень Сави Рагузинського — придбання і транспортування в Петербург творів мистецтва; одним з його клієнтів був військовий генерал-губернатор нової столиці Меншиков Олександр Данилович.

Згодом був російським надзвичайним і повноважним міністром у Китаї (1725—1728); 1727 року підписав Буринський і Кяхтинський договори про кордони й торгівлю. Тримав на оренді українську індукту за Мазепи, експортував поташ з гетьманських буд тощо.

1710 року одержав великі маєтності на Гетьманщині, сконфісковані у мазепинських емігрантів, зокрема м. , Стародубського полку, де заснував першу на Лівобережній Україні парусно-полотняну фабрику (між 1718-1720 рр.). Спадкоємці його володінь в Україні племінники Рагузинського — Гаврило і Мойсей Владиславичі, посвячені з українсько-козацькою старшиною, продовжували його торговельно-промислові й фінансові підприємства в Україні до 1770-х pp., коли маєтки бездітних Рагузинських перейшли до графа П. Рум'янцева, а титул графів Владиславичів був переданий родичам Рагузинських — Папреницям, нащадки яких існували в Україні ще у другій половні 19 ст.

Див. також

• Бароко
• Мазепа Іван Степанович
• Підприємництво
• Щоденник

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Павленко Н. И. «Савва Лукич Владиславич-Рагузинский»// Сибирские огни. 1978, № 3 стр. 155—158
• Дёмин Э. В. «Соратники Петра I в Забайкалье»//Молодёжь Бурятии. 14 февраля 1978 Стр. 22
• Путевой журнал С. Л. Владиславича-Рагузинского. 1725 г.
• Русско-китайские отношения в XVIII веке. Материалы и документы. Москва, Наука 1990 г.
• Майданская Н. «Советы премудрости Саввы Рагузинского»: Русско-сербскому государственному деятелю посвящается // Библиотека. — 2011. — № 10. — С. 61-63.

Посилання