Румунський антикомуністичний рух опору

Румунський антикомуністичний рух опору — партизанські загони, що діяли в Румунії із кінця 1940-х до середини 1950-х років, з поодинокими одноосібними вогнищами спротиву до початку 1960-х років. Такий збройний опір був першою і найбільш структурованою формою опору комуністичному режиму, який, у свою чергу, називав його учасників «бандитами».

Румунський антикомуністичний рух опору
Східноєвропейські антикомуністичні повстання
Карта Румунії з ділянками збройного опору, позначеними червоним Карта Румунії з ділянками збройного опору, позначеними червоним
Дата: 1947–1962 Місце: Румунія Результат: повстанців придушено
Сторони
антикомуністичні групи	Румунська Народна Республіка
Командувачі
Тома Арневцою Теодор Шушман та ін.	Георге Георгіу-Деж
Військові сили
10000 бунтівників
Втрати
~2000 полягло	невідомо, але, найімовірніше, легкі

Кілька невеликих , які іноді називали себе «гайдуками», переховувались від влади у Карпатах десятками років. Останній боєць опору був ліквідований у горах Банату 1962 року.

Ступінь і вплив руху в посткомуністичних румунських ЗМІ, спогадах уцілілих очевидців і навіть в історіографії часто перебільшуються, а авторитарна, антисемітська і/або ксенофобська ідеологія частини груп загалом проходить повз увагу або мінімізується. Румунський опір іноді вважається одним із найтриваліших збройних рухів у колишньому радянському блоці.

Історія

Після вступу радянських військ на територію Румунії 1944 року в цій країні створилися перші антикомуністичні збройні загони. Вони переважно складалися з румунських військовослужбовців та боролися проти Червоної армії партизанськими методами. Проте ці загони були дуже швидко розгромлені радянськими військами.

Вже після Другої світової війни в Румунії виник набагато масовіший та активніший антикомуністичний рух. Румунський уряд і компартія утвердили в державі однопартійну диктатуру, примусили короля Міхая І зректися престолу, розпочали репресії проти Церкви й опозиції, розгорнули насильницьку колективізацію та націоналізацію. Ця політика зумовила невдоволення у суспільстві. У 1947—1948 рр. починають стихійно зароджуватися антикомуністичні збройні загони.

У 1948—1960 рр. у Румунії діяло майже 1200 збройних груп опору чисельністю від 10 до 100 осіб кожна. Загальна кількість повстанців сягала 40–50 тис. Їхні загони базувалися у важкодоступних гірських місцевостях. Вони діяли автономно один від одного, не маючи єдиного центру або регулярних контактів між собою. Більшість повстанських акцій спрямовувалися проти партійних діячів, співробітників і агентів комуністичної служби безпеки («Секурітате»), державних посадовців.

Діяльна боротьба комуністичного режиму з повстанцями тривала до початку 1950 років, коли більшість збройних загонів було розбито, попри те, що окремі повстанці продовжували боротьбу до середини 1970-х років.

Поряд із організованим партизанським рухом, спротив комуністичному режимові чинили також румунські селяни. Наймасштабніші виступи відбулися в 1949—1950 рр. у повітах Арад і Ботошані на північному сході та заході Румунії. Для їх придушення владі довелося залучати не тільки сили держбезпеки та міліції, а й армійські підрозділи. Близько 80 тис. учасників протестів були заарештовані, до 30 тис. — засуджені.

Примітки

1. Totok, William; Macovei, Elena-Irina (2016). Între mit şi bagatelizare. Despre reconsiderarea critică a trecutului, Ion Gavrilă Ogoranu şi rezistenţa armată anticomunistă din România. Polirom. с. 103—104, 179—180. ISBN .
2. Consiliul National pentru Studierea Ahivelor Securităţii, Bande, bandiţi si eroi. Grupurile de rezistenţă şi Securitatea (1948-1968), Editura Enciclopedica, Bucureşti, 2003

Посилання

Сергій Рябенко (14.10.2017). Україна та Європа проти комунізму: повоєнні рухи опору. www.zbruc.eu. Збруч. Процитовано 22 липня 2019.