У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рибчинський Євге н Петро вич Рибчи нський справжнє ім я Євген Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рибчинський.

Євге́н Петро́вич Рибчи́нський (справжнє ім'я — Євген Петрович Тобілевич) — співак (тенор, високий баритон) і драматичний актор на характерних ролях у театрі Миколи Садовського в Києві (1909—1916) і у Театрі ім. Т. Шевченка: Дяк («Різдвяна ніч» М. Лисенка), Лісовик («Зачароване коло» Л. Ридля), Генерал, Гайдамака («Суєта», «Сава Чалий», І. Карпенка-Карого), Авраам («Прислужники» М. Кропивницького).

Рибчинський Євген Петрович

Ім'я при народженні	Тобілевич Євген Петрович
Народився	невідомо Російська імперія
Помер	невідомо
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	характерний актор і співак (тенор, баритон)
Роки діяльності	з 1909 в Театрі ім. Садовського
Батьки	Тобілевич Петро Карпович (1849-1908)
Провідні ролі	1-й виконавець партії Меркурія ("Енеїда" М. Лисенка, 1910)

З родини Тобілевичів

Євген Рибчинський — один з п'яти дітей Тобілевича Петра Карповича (1849—1908), який працював секретарем Єлисаветградського поліційного управління, служив у містах Новомиргород та Єлисаветград. В останні роки життя Петро Карпович дослужився до надвірного радника. Змолоду батьки Євгена брали участь у родинних аматорських виставах, але це захоплення не стало професією. Крім Євгена вони мали синів Павла, Сергія, Петра та доньку Ксенію.

Євген продовжив театральну традицію родини Тобілевичів, став співаком і драматичним актором, переїхавши до Києва вже після смерті батька. Він попросив свого дядька Миколу Садовського взяти його до своєї трупи. «Той, завжди дуже прихильний до молоді, а тим більше до дітей своїх братів і єдиної сестри Марії Карпівни Садовської, охоче взяв його до себе, не дивлячись на те, що Женя Рибчинський мав одну величезну ваду, якої ні за які блага в світі не захотів би мати ні один актор. Річ у тім, що Женя, як усі його називали і вдома, і в театрі, дуже заїкався. Бувало, як почне говорити, то аж занудишся, поки його дослухаєш.» — згадувала Софія Тобілевич.

Але під час його виступів на сцені «ніхто не міг би і в думці припустити, що він заїкається в житті, під час звичайної розмови… Разом з чималими акторськими здібностями, Євген Рибчинський дістав у спадщину доволі імпозантну постать і всю зовнішність своїх близьких родичів — Тобілевичів. Голос у нього був теж хороший… І в співах, і в суто розмовних ролях у нього завжди була виразна, чітка дикція. До кожної ролі, якою б маленькою вона не була, Ґеньо Рибчинський ставився надзвичайно сумлінно і раніш ніж виконати на сцені довго й старанно обмірковував її. Може, тому в кожній ролі він показував дуже яскравий малюнок і всією своєю зовнішністю й інтонаціями мужнього голосу. Чуючи звідусіль похвали своєму голосу, він не шкодував грошей на його вдосконалення і брав лекції співів».

Євген Рибчинський був серед тих акторів театру, які у січні 1919 на чолі з Миколою Садовським переїхали до Кам'янця-Подільського, де трупа працювала до 1920 в Українському державному театрі УНР (м. Кам'янець-Подільський). Згодом працював у Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка.

Ролі

«Енеїда» М. В. Лисенка (1910) — Меркурій (перший виконавець)
«Ревізор» М. В. Гоголя — Коробкін
«Запорожець за Дунаєм» С. С. Гулака-Артемовського — Султан
«Сава Чалий» І. Карпенка-Карого — Гайдамака
«Суєт» І. Карпенка-Карого — Генерал
«Бранка Роксоляна» Д. В. Січинського (1912) — Данило
«Наталка Полтавка» М. В. Лисенка — Тетерваковський
«Різдвяна ніч» М. В. Лисенка — Дяк Пантелеймон Никифорович
«Зачароване коло» Люціана Риделя — Лісовик
«Прислужники» М. Кропивницького — Авраам
«Казка старого млина» С. Черкасенка — Крамаренко-землемір
«Про що тирса шелестіла…» С. Черкасенка — Кудлай, військовий суддя

Примітки

Софія Тобілевич. У театрі Садовського. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 28 грудня 2014.
Музей Панаса Саксаганського: персоналії
Чорній С. Карпенко-Карий і театр / Степан Чорній. — Мюнхен — Нью-Йорк: Український Вільний Університет, 1978. — С. 20.
Наталія Грабар. До реконструкції родоводу Тобілевичів. — с. 31 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 28 грудня 2014.
Василь Степанович Василько. Микола Садовський та його театр. — К.: Мистецтво, 1962. — С. 116.
Архімович Л. Микола Віталійович Лисенко: Життя і творчість / Л. Архімович, М. Гордійчук. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Мистецтво, 1963. — с. 344

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
Лисенко Іван. Словник співаків України. — Київ, 1997. — С. 254.
Із спогадів Віри Миколаївни Кремповської (записано бібліотекарями бібліотеки ім. І. Тобілевича в 1957—1960 рр.)

Це незавершена стаття про особу.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[SOF-1] Софія Тобілевич. У театрі Садовського. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 28 грудня 2014.

[2] Музей Панаса Саксаганського: персоналії

[3] Чорній С. Карпенко-Карий і театр / Степан Чорній. — Мюнхен — Нью-Йорк: Український Вільний Університет, 1978. — С. 20.

[4] Наталія Грабар. До реконструкції родоводу Тобілевичів. — с. 31 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 28 грудня 2014.

[5] Василь Степанович Василько. Микола Садовський та його театр. — К.: Мистецтво, 1962. — С. 116.

[6] Архімович Л. Микола Віталійович Лисенко: Життя і творчість / Л. Архімович, М. Гордійчук. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Мистецтво, 1963. — с. 344