Ресурси та запаси ніобію рос ресурсы и запасы ниобия англ niobium resources and reserves нім Ressourcen f pl und Vorräte

Ресурси та запаси ніобію (рос. ресурсы и запасы ниобия, англ. niobium resources and reserves, нім. Ressourcen f pl und Vorräte m pl an Niob).

Загальна характеристика

Світові прогнозні ресурси ніобію оцінюються в 120 млн т (в перерахунку на Nb₂O₅). Приблизно 96 % прогнозних ресурсів пов'язано з карбонатитами і корами їх вивітрювання, інші — з лужними гранітами, лужними сієнітами, нефеліновими сієнітами, пегматитами і розсипами. Перше місце за величиною прогнозних ресурсів займає Південна Америка, де в надрах сконцентровано бл. 80 % ресурсів світу, друге — Африка, третє — Австралія. За останні 3–4 роки виявлені значні ресурси в Азії (Індія, Саудівська Аравія, Північна Корея і ін.) — понад 2 млн т, в Ґренландії та США — до 1 млн т, Африці (Танзанія, Уганда і ін.) — бл. 1 млн т. Серед країн світу перше місце за прогнозними ресурсами ніобію займає Бразилія, друге — Росія.

Світові загальні запаси пентоксиду ніобію на 01.01.1998 р. становили 10,4 млн т. На перше місце вийшла Азія, включаючи Росію з унікальним Томторським родовищем, на яке припадає бл. 58 % загальних запасів пентоксиду ніобію у світі. На другому місці — Південна Америка з відомими родовищами Араша, Тапіра (Бразилія) і ін. На частку Африканського континенту припадає 2 % запасів світу, а на Австралію — 1 %.

Одне з найбільших у світі ніобієвих родовищ — Сейс-Лагос (Бразилія). Але воно розташоване на території національного парку "Morro dos Seis Lagos Biological Reserve" і не буде розроблятися в найближчі десятиріччя.

Стратегічні запаси ніобію США в середині 1990-х років становили сумарно 876 т (в перерахунку на метал), у тому числі 20 т чистого металу, 163 т — у фероніобію, 313 т — в пірохлоровому концентраті, бл. 380 т — в некондиційних концентратах.

Табл. Світовий видобуток ніобію (тонн у перерахунку на метал Nb)

Країни	2004 р.	2005 р.
Бразилія	29900	29900
Канада	3450	3400
Австралія	200	200
Нігерія	170	170
Мозамбік	130	110
Руанда	63	63
ДР Конго	52	52
Ефіопія	6	6
Уганда	8	2
Намібія	1	1
Всього	34000	33904

У основу класифікації ендогенних родовищ ніобію покладено речовинний склад руд, геолого-морфологічні особливості рудних тіл і ніобій-танталове відношення (Nb₂O₅ : Ta₂O₅), оскільки абсолютна більшість родовищ — комплексні. Виділяється шість головних геолого-промислових типів ендогених ніобієвих родовищ: 1) рідкіснометалічно-пегматитовий, 2) рідкіснометалічно-гранітовий (квальмітовий), 3) метаморфогенний, 4) лопаритовий в розшарованих агпаїтових нефелінових сієнітах; 5) карбонатитовий і 6) альбітитовий. Крім того, джерелом ніобію є руди комплексних рідкіснометалічних родовищ різних формацій (рідкісноземельних, залізо-титанових і залізо-фосфорних, оловорудних і ін.), в яких ніобій і тантал присутні як попутні компоненти. Екзогенні родовища ніобію нерозривно пов'язані з ендогенними, оскільки являють собою кори вивітрювання останніх або розсипи ближнього зносу, що виникли, як правило, за рахунок перемивання кір вивітрювання.

Основними геолого-промисловими типами ніобієвих родовищ, з якими пов'язано 94 % світових підтверджених запасів цього металу, є карбонатити і кори їх вивітрювання. Бл. 6 % запасів сконцентровано в родовищах, пов'язаних з рідкіснометалічними лужними гранітами, нефеліновими сієнітами, пегматитами і ін.

У природі загалом відомо понад 100 мінералів ніобію, здебільшого складних оксидів. Основне промислове значення мають: пірохлор (Ca, Na)₂Nb₂O₆(OH, F) із вмістом Nb₂O₅ 40,5–82,5 %, пірохлор стронціїсто-баріїстий (пандаїт) (Ba, Sr)₂ (Nb, Ta)₂O₆ (O, OH)₇ з 64–67 % Nb₂O₅, лопарит (Na, Ce, Ca) (Ti, Nb)O₃ з вмістом Nb₂O₅ 3,5–12,8 %, колумбіт (Fe, Mn) Nb₂O₆ с 57–73 % Nb₂O₅, ільменорутил (ніобіїстий рутил) (Ti, Nb, Ta, Fe)O₂ з 4,5–33,5 % Nb₂O₅.

По країнах

Провідна роль в мінерально-сировинній базі ніобію належить Бразилії (73,9 %), Канаді (8,8 %) та Габону (7,6 %). На інші країни припадає менше 10 % підтверджених запасів.

У Бразилії, яка є провідним продуцентом ніобію у світі (88 % виробництва концентратів), родовища знаходяться в основному у відомих гірничорудних районах штатів Мінас-Жерайс і Гояс. Руди локалізовані в латеритних корах вивітрювання карбонатитів і не вимагають інтенсивного дроблення. Потужності рудоносних кір досягають 200 м, покривів — від 0,5 м до 40 м. Середній вміст Nb₂O₅ в рудах — 2,5 %. Розробка ведеться відкритим способом. Див. Араша (копальня)

У Канаді — другому виробникові ніобієвих концентратів у світі (бл. 11 % в перерахунку на метал), руди нижчої якості. Середній вміст пентоксиду ніобію в рудах, що розробляються, 0,6-0,7 %. Корінні руди дрібнозернисті і для виділення корисних компонентів вимагають дроблення до тонких фракцій. Негативною якістю канадських руд є їх підвищена радіоактивність (у пірохлорі міститься до 10 % U₃O₈).

У Китаї і Індії розробляють в основному пегматитові родовища з невисокими вмістами пентоксиду ніобію в рудах, однак рудні мінерали в них візуально помітні, що дає можливість вести селективне збагачення з рудорозбіркою.

Родовища ніобію Малайзії — розсипні, відпрацьовуються значною мірою старательським способом.

У Росії відпрацьовується тільки Ловозерське родовище з комплексними рудами (рудники і збагачувальні фабрики Карнасурт і ). Крім лопаритового концентрату, на збагачувальних фабриках отримують нефелін-польовошпатовий і егіриновий концентрати. Кінцевими продуктами переробки є чисті метали і технічні пентоксиди ніобію, танталу, індивідуальні оксиди і сполуки рідкісноземельних металів церієвої групи.

В Україні руди ніобію не видобуваються. Промислові концентрації ніобію виявлені в комплексних родовищах та рудопроявах у межах центральної, південно-східної та північно-східної частини Українського щита. Крім того, перспективним є Мазурівське родовище рідкісних металів у Донецькій області. Щорічна потреба країни у ніобієвих концентратах — 1000—1200 т.

Див. також

Література

Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — .
U.S. Geological Survey, 2020, Mineral commodity summaries 2020: U.S. Geological Survey, 200 p., https://doi.org/10.3133/mcs2020.