Покотило Людмила Василівна

Людмила Василівна Покотило (нар. 10 липня 1971) — радянська, українська та російська футболістка та тренерка, півзахисниця.

Людмила Покотило
Особисті дані
Повне ім'я	Людмила Василівна Покотило
Народження	10 липня 1971(1971-07-10) (53 роки)
Громадянство	СРСР  Україна  Росія
Позиція	півзахисниця
Інформація про клуб
Поточний клуб	завершила кар'єра
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1987—1988 «Більшовик» (Київ) ? (?) 1989—1990 «Нива» (Баришівка) ? (?) 1991—1993 «Арена» (К) ? (?) 1995—1996 ЦСК ВПС 15+ (0)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1996	Росія	1 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
2019-н.ч.	СК «Вишневе» «Колос» (Ковалівка)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Покотило.

Життєпис

Футболом захоплювалася з підліткового віку. Дорослу футбольну кар'єру розпочала 1987 році в київському «Більшовику», перший тренер — Леонід Петрович Чернов. У 1989 році під час товариського матчу проти «Ниви», талановиту півзахисницю помітили представники баришівського клубу й запросили в команду. Разом з «Нивою» двічі вигравала чемпіонат СРСР (1989, 1990). У 1991 році перейла до київської «Арени», у складі якої в останньому розіграші чемпіонату СРСР столичний клуб фінішував 4-им. У першому розіграші незалежного чемпіонату України стала срібною призеркою. Наступного сезону вже під керівництвом Володимира Євгеновича Ішкова «арена-Господар» оформила «золотий дубль», виграла чемпіонат та кубок країни. У 1994 році перейшла в київське «Динамо», але вже в кінці року з ініціативи Григорія Суркіса жіночу команду «Динамо» розформували.

Після цього виїхала до Росії, де стала гравчинею одного з двох найсильніших тогочасних клубів країни, ЦСК ВПС (Самара). У команді виступала з 1995 по 1996 рік., визнавалася найкращою захисницею чемпіонату. Тому вирішила прийняти пропозицію захищати на міжнародному рівні Росію, але за вище вказану збірну майже не грала. Потім намагалася переїхати за кордон, але через бюрократичні перепони не грала протягом двох років. Завдяки Олександру Федоровичу Чубарову працевлаштувалася в одній з команд німецької Оберліги, де через півтора року завершила кар'єру гравчині.

Потім повернулася до України, працювала в букмекерській конторі. Отримала тренерську ліцензію категорії «C». Потім півтора року очолювала жіночу збірну Ірану з футзалу, разом з якою займали 4-те місце на чемпіонаті Азії. Потім повернулася до України. Тренувала клуб Першої ліги СК «Вишневе». З 1 серпня 2019 року — головна тренерка ковалівського «Колоса».

Досягнення

Клубні

«Нива» (Баришівка)

• Чемпіонат СРСР
  • Чемпіон (1): 1990

• Чемпіонат ВДФСОП
  • Чемпіон (1): 1989

«Арена» (Київ)

• Вища ліга України
  • Чемпіон (1): 1993
  • Срібний призер (1): 1992

• Кубок України
  • Володар (1): 1993
  • Фіналіст (1): 1992

ЦСК ВПС

• Чемпіонат Росії
  • Чемпіон (1): 1996
  • Срібний призер (1): 1995

• Кубок Росії
  • Фіналіст (1): 1996

• Кубок чемпіонаів Співдружності
  • Володар (1): 1996

У збірній

Росія

• Кубок Бразилії
  • Бронзовий призер (1): 1996

Індивідуальні

• У списку 33-х найкращих футболісток чемпіонату Росії (1): 1995

Примітки

1. Людмила Покотило: «Жіночий футбол – це прекрасна гра…»^{[недоступне посилання]}
2. . Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 22 травень 2013.
3. . womenfootball.ru. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 1 квітня 1995.
4. . womenfootball.ru. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 1 квітня 1996.
5. Профіль тренера [ 29 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті womensfootball.com.ua
6. М.Н.Кацман, С.О.Фадеев. Краткая энциклопедия женского футбола. — Калуга : «Калуга вечерняя», 1996. — 145 с. — 1000 прим.
7. . RSSSF. Архів оригіналу за 1 листопада 2012. Процитовано 27 квітня 2001.
8. . womenfootball.ru. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 1 грудня 1995.

Посилання

• Статистика виступів гравчині на офіційному сайті УАФ