У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко Никифор Омелянович Пилипенко 1860 або 1862 після 1935 полтав

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко.

Никифор Омелянович Пилипенко (1860 або 1862 — після 1935) — полтавський юрист, адвокат та громадський діяч, депутат Державної думи Російської імперії ^[ru] та ^[ru] скликань від Полтавської губернії.

Пилипенко Никифор Омелянович

Депутат Державної думи Російської імперії ^[ru] від Полтавської губернії

1907 — 1912

Депутат Державної думи Російської імперії ^[ru] від Полтавської губернії

1912 — 1917

Народження:

1860

Смерть:

не раніше 1935

Країна:

СРСР

Освіта:

ХНУ ім. В. Н. Каразіна

Партія:

Октябристи

Життєпис

Народився 1860 або 1862 року в родині купця Омеляна Пилипенка.

У зв'язку з умовами, що склалися в дитинстві, Никифор Пилипенко не зміг вступити до навчального закладу. У віці 14 років він зустрівся з деяким громадянином Ц., який підготував його до отримання звання народного вчителя, а за півтора року — вчителя математики. Після цього Пилипенко викладав математику в Олександрівському повітовому училищі в Катеринославській губернії.

1882 року полишив учителювання, а за рік вступив на юридичний факультет Харківського університету, який закінчив восени 1887 року зі званням кандидата прав. Навчаючись на четвертому курсі, склав іспит на атестат зрілості.

У Полтаві був присяжним повіреним та гласним міської думи. Володів 20 (1907 рік), згодом 50 (1912 рік) десятинами землі, трьома будинками в Полтаві, оціненими в 17,5 тисяч рублів.

Депутат Державної думи Російської імперії ^[ru] та ^[ru] скликань від Полтавської губернії. Входив до партії октябристів, а після її розколу наприкінці 1913 — на початку 1914 років — до фракції земців-октябристів. У Думі III скликання працював у таких комісіях як щодо запитів (з 4-ї сесії — заступник голови), щодо судових реформ, з місцевого самоврядування; у Думі IV скликання — щодо запитів (з 2 грудня 1913 — заступник голови), щодо міських питань, щодо судових реформ (з 4-ї сесії — голова), про зобов'язальне право (з 1913 — голова), щодо особистого складу, про зміну сервітутів. Увійшов до складу Прогресивного блоку.

Після Лютневої революції 1917 року виконував доручення Тимчасового комітету Державної думи. 15 березня 1917 року відряджений до 171-го піхотного полку (Красне Село) для врегулювання конфліктів між солдатами та офіцерами, 19 березня — призначений комісаром Тимчасового комітету та Тимчасового уряду на Західному фронті. 8 квітня призначений членом Тимчасового вищого дисциплінарного суду.

1919 року заарештований більшовицькою владою як хлібороб. Потім жив у Ленінграді. За даними російської організації «Меморіал», 7 березня 1935 року Никифор Пилипенко був затриманий як ^[ru]» та висланий на 5 років. Подальша доля невідома.

Одружений, мав чотирьох дітей.

Примітки

Несвицкий А. А. Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.: Дневник. — Полтава, 1995. — С. 106. (рос.)
. web.archive.org. 31 січня 2011. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 16 серпня 2023.

Джерела

3-й созыв Государственной Думы. Портреты, биографии, автографы. — С.-Петербург : Издание Н. Н. Ольшанского, 1910. (рос.)
Государственная дума Российской империи: 1906-1917 / Б.Ю. Иванов, А.А. Комзолова, И.С. Ряховская. — Москва : РОССПЭН, 2008. (рос.)
Милько Володимир. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. — К. : Інститут історії України НАН України, 2016. — С. 353.
Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Харьков : САГА, 2009. — С. 82. (рос.)

[1] Несвицкий А. А. Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.: Дневник. — Полтава, 1995. — С. 106. (рос.)

[2] . web.archive.org. 31 січня 2011. Архів оригіналу за 31 січня 2011. Процитовано 16 серпня 2023.