Переслідування язичників в християнській Римській імперії

Переслідування язичників в християнській Римській імперії ― політика переслідувань у відношенні прихильників традиційних політеїстичних релігій, яка проводилась імператорами Римської імперії після прийняття християнства.

Бюст Германіка. Християнський хрест на лобі мав на меті освятити язичницький артефакт.

Ідеологічними підставами переслідувань язичників служать заповіді Біблії про знищення «чужоземних ідолів» і переслідуванні «пророків інших богів». Сам термін «язичники» (pagani) з'являється в наказах імператорської канцелярії починаючи з 370 року н. е. Перші антиязичницькі закони в християнській державі ввели сини Константина, зокрема Констант та Констанцій II. Констанцій наказав закрити всі язичницькі храми, заборонив язичницькі жертви під загрозою смерті. Власне він виніс ^[en] з Сенату. Під час його правління в середовищі християн почався вандалізм, було зруйновано багато з давніх язичницьких храмів, гробниць і пам'ятників. У 361―375 роках до язичництва ставилися поблажливо, до приходу до влади імператорів Граціана, Валентиніана II і Феодосія I. Під тиском з боку радикальних християн (в тому числі Амвросія Медіоланського) Феодосій в 391 році видав Міланський едикт, в якому будь-які жертвоприношення і всі релігійні обряди в язичницьких храмах були оголошені злочинами проти імператора, за які покладалися грошові штрафи і конфіскація майна. Проте, це аж ніяк не означало кінець язичництва в Римській імперії, і згодом іншим імператорам, в тому числі Юстиніану, доводилося не раз видавати антиязичницькі накази.

Навертання Константина у християнство і початок переслідувань

Перші випадки переслідувань язичництва в історії Римської імперії відбулися в кінці царювання Константина Великого, з його указу про розграбування і знесення язичницьких храмів і про використання будівних елементів для будування будов в новій столиці ― Константинополі; раніше під час свого правління він заборонив будівництво нових храмів. Константин поставив поза законом домашні жертвопринесення (лат. Sacrificia domestica) і кілька ворожінь: так, він заборонив прийняту практику звернення до гаруспіків з приводу удару блискавки в будинок. Біограф імператора Євсевій розповідає про закриття Константином декілька храмів, в тому числі храмів Афродіти. За словами Євсевія, багато статуй язичницьких богів були виставлені на площах і вулицях Константинополя, щоб люди могли переконатися, що це лише ідоли.

Примітки

1. Brown P. Christianization and religious conflict // The Cambridge Ancient History. 1998. Vol. 13. P. 337—425.
2. Cod. Theod. XVI. 10. 1
3. Евсевий Памфил. О жизни блаженного василевса Константина. III. 54-58.