Перемо́жинці — село в Україні, у Звенигородському районі Черкаської області, підпорядковане Стеблівській селищній громаді. У селі мешкає 357 людей. Стара назва — Туркенці.
село Переможинці | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Черкаська область |
Район | Звенигородський район |
Громада | Стеблівська селищна громада |
Код КАТОТТГ | UA71020270080059307 |
Облікова картка | картка |
Основні дані | |
Засноване | 1741 |
Населення | 357 |
Площа | 0 км² |
Густота населення | 0 осіб/км² |
Поштовий індекс | 19440 |
Телефонний код | +380 4735 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 49°21′20″ пн. ш. 31°11′19″ сх. д. / 49.35556° пн. ш. 31.18861° сх. д.Координати: 49°21′20″ пн. ш. 31°11′19″ сх. д. / 49.35556° пн. ш. 31.18861° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря | 167 м |
Місцева влада | |
Адреса ради | смт. Селище |
Карта | |
Переможинці | |
Переможинці | |
Мапа | |
Село Переможинці знаходиться за 12 км від м. Корсуня-Шевченківського та за 17 км від залізничної станції Корсунь. Дата виникнення села Переможинці достеменно не відома. Є припущення, що Переможниці виникли в XII столітті. Перша письмова згадка про село від 1741 р. У ХІХ столітті та до 7 березня 1946 року село мало назву Туркенці. Після переможного завершення Корсунь-Шевченківської битви його перейменували на Переможинці.
На території села виявлено поселення трипільської культури. Воно знаходилось на північній околиці села зліва біля дороги на Яблунівку і Корсунь-Шевченківський, розміщене на колгоспному полі і розораних городах, значна його частина зайнята сільським кладовищем, висота його до 25 метрів. Площа поселення — біля 50 гектарів. З півночі поселення обмежує Капітанів яр. Археологічні дослідження цієї ділянки проходили в липні-жовтні 1983 року. Для цієї пам’ятки характерний столовий посуд, розмальований коричневою фарбою. Основні мотиви орнаментів — зооморфний, рослинний та біжуча спіраль. Зустрічаються характерні для Середнього Придніпров’я зображення собак. У Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику зберігаються посуд та його фрагменти, жіночі статуетки, куски глиняної обмазки, прясельця, крем’яні знаряддя з трипільського поселення поблизу Переможинців. Ще і зараз місцеві жителі знаходять уламки глиняного посуду на своїх городах. За спогадами очевидців при розширенні кладовища була виявлена цегельна кладка із цегли трохи довшої та тоншої від звичайної. Передбачають, що це могли бути залишки древньої фортеці, яка мала підземний хід, що мав вихід на одній з вулиць, яка вела до лісу. Залишки цього ходу вивчав із своїми ровесниками у 50-і роки юний житель села Резніченко Василь Григорович.
За люстрацією 1765 р. село відносилось до Корсунського староства. На 1789 рік у селі проживало 28 селян та було 34 робочих воли. На початок 1900 року у Переможинцях нараховувалося понад 527 десятин землі, якою володіли селяни. Село належало найяснішому князю М. П. Лопухіну-Демидову.
Інформацію щодо історії церкви села Туркенці та його населення можна почерпнути із наукової праці Парасковії Степенькіної «До питання становлення Української церкви» вміщеної на сторінках Корсунського часопису. Ось, що вона пише: «З візиту Корсунського деканату 1741 року відомо, що парафіяни 20 дворів села були приписані до Успенської парафіяльної церкви с. Дацьок. На 1789 рік церкви в селі вже не було, бо як видно з архівних документів, вона не прийняла унію. На 1816 рік у селі проживали 131 чоловік і 132 жінки. Як пише Лаврентій Похилевич у 1864 році 393 парафіян були приписані до Преображенської церкви села Петрушок. Село належало до Корсунського маєтку.
У 1910 році в селі проживало 476 чоловіків і 484 жінки. У 1912 році тут було 960 православних. Дітей шкільного віку (від 8 до 12 років) нараховувалось 50 хлопчиків і 48 дівчаток. У церковній школі навчалось 55 дітей, а 43 з різних причин не навчались.
На 1916 рік у селі був 101 будинок, у яких проживало 404 чоловіки та 421 жінка. Всі вони парафіянами Свято-Преображенської церкви с. Петрушок. У селі працювала школа грамоти. Виходячи з інформації архієпископа черкаського і канівського Софронія, у ХХ столітті церква у селі була, про це свідчить те, що з 1934 до 1935 року її священником був чернець Неофіт.»(кінець цитати).Але старожили стверджують , що церкви у селі не було, служба проводилась келейно.
Відомо, що в миру чернець мав прізвище Соболенко Микола Маркович. Зараз сільська церква діє у конторі колишнього колгоспу. На великі свята до села приїздить священник Володимир із Селища та проводить церковну службу. Храмове свято у селі Переможинцях відзначають 19 серпня в день Преображення Господнього, Другий або Яблучний Спас.
Чого тільки не зазнало українське село за роки своєї історії? Якщо звернутися до камерального опису містечка Корсуня та його округи у 1800—1810 роках, то ми побачимо, що село Туркенці розміщене по обидві сторони яру і безіменної річечки за 7 верст від містечка Корсуня. Економічних закладів у селі не було, крім питного будинку, де продавалось гаряче вино (горілка), а іноді і пиво. Селянські будівлі ошатні. Сади не великі, а городи обширні. Землі, які належать до цього села майже рівні, сіропіщані, дають гарні урожаї. Навколо села багато дубового, березового, осикового, липового лісу, де є великі покоси. Дача простягається по обидві сторони описаної річки.
Селяни до хліборобства і всієї сільськогосподарської роботи працелюбні, мають багато рогатої худоби, утримують овець і бджіл, ефективно використовують плоди городництва.
З появою у 1861 році в адміністративному поділі такої одиниці, як волость, село Туркенці увійшло до Корсунської волості. На утримання сільських посадовців в середині 19 століття у Туркенцях використовували 100 рублів на рік. Сільська громадська управа складалась з сільського сходу та виборного сільського старости. Вони були підпорядковані волосній управі.
Жителі села були учасниками Першої Світової війни. У списках нижчих чинів, які загинули чи пропали безвісти у Першу світову війну 1914—1918 роках є прізвище рядового Миронченка Маркела Харитоновича, уродженця с. Туркенці, який потрапив у полон та відрахований із списків своєї частини 14 листопада 1914 року. Уродженець села, Гриценко Віктор Олександрович, доповнив інформацію про учасників Першої світової війни. Його дідусь по батькові — Гриценко Сидір Васильович був мобілізований в армію у 1900 році. У Першу Світову війну Служив артилеристом, отримав контузію, оглух. Після комісування з армії повернувся у село. Помер у 1943 році. Резніченко Микита Прокопович також був учасником Першої Світової. Потрапив у німецький полон, з якого повернувся додому у 1919 році. Прядко Леонтій Гаврилович , кавалер Георгіївського хреста Першої Світової війни , пройшов в боях фронтами Другої світової війни і війну закінчив у Берліні. В сімейному архіві зберігається його фото на фоні Рейхстагу. У 50—60 роки ХХ ст. Леонтій Гаврилович працював у колгоспі садівником.
Напередодні української революції 1917—1921 років село Туркенці входило до Корсунської волості. Навесні 1919 року у селах Корсунської волості почали створюватись комітети бідноти. У Туркенцях комітет бідноти був створений 1 липня 1919 року, але при його створенні виникли труднощі. В цей комітет у селі ніхто не хотів вступати. Головою комітету був обраний Н. М. Соболенко. Комітети бідноти мали допомагати військовим у мобілізації до лав Червоної армії, забезпечувати армію і промислові центри України продовольством, здійснювати аграрні закони радянської влади, сприяти зміцнення революційного порядку в селах. Діяльність комітетів бідноти була перервана у зв’язку із захопленням України денікінцями в серпні 1919 року. Змінився і адміністративний устрій. У селах почали обирати старост. Старостою у селі Туркенцях був обраний Д. Т. Вертеба.
Дуже цінним надбанням є збережені спогади жителів села про різні періоди в його історії. Про роки добровільно-примусової колективізації свідчать спогади корсунця Резніченка Василя Григоровича про родину свого діда Резніченка Терентія Сидоровича, типову для багатьох селянських родин того періоду на Корсунщині. Сім’я Терентія Сидоровича була досить заможною: мала пару коней, кінні жорна, худобу, садок, пасіку, декілька десятин землі. З 14 дітей у сім’ї вижили дев’ятеро дітей: сім хлопців та двоє дівчат. Всі росли працьовитими. Щоб уникнути виселення до Сибіру Терентій Сидорович добровільно віддав все майно до колгоспу та працював у ньому до самої пенсії. Цей вчинок батька врятував родину. Хоча долі дітей склались по-різному: один з синів Терентія Сидоровича Кирило у 30-х роках був завідувачем гаражами ЦК Компартії України, Григорій — учасник радянсько-фінської та Другої Світової воєн, потрапив у полон, втік звідти, воював у партизанському загоні «Смерть фашизму», був водієм санітарної машини, на якій дістався до самого Берліна. Афанасія за підпільну діяльність розстріляли німці в Одесі, а Івана — в Різаному яру. Ще один син Василь подався в Америку, подав звістку, що їде додому та так і не повернувся. Дочка Марія в роки колективізації виїхала в Хабаровський край, а друга дочка Ольга, залишилась у селі, працювала у колгоспі. ЇЇ чоловік Тимофій загинув на фронтах другої світової війни, тож вона самотужки ростила та виховувала трьох дітей-дочок Галину, Марію і сина Миколу.
Колективізація не врятувала жителів с. Туркенець від голодомору 1932—1933 років, жертвами, якого стали 125 односельців. На підставі свідчень очевидців голодомору Прядка Василя Івановича, Прядко Ольги Іванівни, Шкребтієнко Євдокії Антонівни сьогодні встановлено імена 28 осіб. У книзі «Чорні крила великого голодомору» автора-упорядника Михайла Волкова є спогади односельців про цю страшну подію: Гриценко Ніни Леонтіївни 1921 р. н та Прядко Марії Дементіівни 1914 р. н.
Не обійшли односельців і репресії та переслідування. Серед репресованих — Кравченко Купріян Олександрович, уродженець села Туркенці, Київської області. 1904 року народження, українець, із селян, був головою артілі с. Шевченко Доманівського району Одеської області. Заарештований 2 січня 1933 р., а 19 травня 1933 р. справу припинено. Назва установи яка припинила справу, невідома. Подальша доля також невідома. Реабілітований у 1998 році.
Село перебуває під духовним захистом своїх земляків, священномучеників, які постраждали за віру в роки сталінських репресій. У сибірських і уральських таборах Радянського Союзу пропали багато священнослужителів, серед яких ієромонах Києво-Печерської лаври Агафон (Соболенко), засуджений за агітацію проти радянської влади.
Майбутній сповідник Олексій Маркович Соболенко народився 12 лютого 1882 року в селі Туркенці Київської губернії. У Києво-Печерському монастирі на послуху перебував з 1907 року. З початком Першої світової війни у 1914 році був мобілізований до лав діючої армії. По закінченні війни, у березні 1918, повернувся до Києво-Печерської лаври, де прийняв чернечий постриг з ім’ям Агафон.
У жовтні 1921 був рукопокладений у сан ієродиякона, серпні 1924 — рукопокладений у сан ієромонаха. У Києво-Печерській обителі виконував послух в еклесіаршому відомстві. Еклезіарх відав усіма лаврськими церквами, різницями, начинням, виготовленням і продажем свічок, дзвоновим благовістом і церковною сторожою. Уперше ієромонах Агафон був заарештований 6 січня 1925 року за підозрою у приховуванні церковних цінностей. Чотири місяці ченця тримали під вартою, і тільки в травні випустили з місць ув’язнення під підписку про невиїзд. У 1933 році чернець був виселений з Києва. Отець Агафон переїхав у приміську Бучу, недалеко від столиці, проте через деякий час йому «запропонували» переїхати ще далі — за межі 50-кілометрової зони. Не послухатися такої пропозиції чернець не міг, і переїхав потім до Білої Церкви, Київської області, де йому був виданий паспорт. Однак пасивно спостерігати за злочинами радянського режиму отець Агафон не міг, і через деякий час повернувся до Києва. В 1937 році у відділ НКВС надійшла інформація про нелегальне проживання отця Агафона в українській столиці. 14 жовтня 1937 ієромонах був заарештований на київській Солом’янці, коли йшов у Покровську церкву. Постанова про початок слідства, ордер на арешт і звинувачення були складені вже після арешту — 15 жовтня. Отець Агафон утримувався під вартою у київській в’язниці. Свідків у його справі і речових доказів не було. Однак, на єдиному допиті, проведеному 18 жовтня 1937 р., він заявив:
Так, я дійсно, будучи незадоволеним і скривдженим радянською владою, проводив серед віруючих у Києві, Бучі та Білій Церкві… відкриту агітацію проти влади. У цьому я визнаю себе винним.
На основі визнання ченця, вже наступного дня було складено обвинувальний висновок для суду «трійки». Отець Агафон був звинувачений у тому
…що будучи бродячим ченцем і проживаючи у м. Києві нелегально, проводив серед віруючих антирадянську агітацію, а також брав участь у спеціальних зборах церковників, де обговорювалися заходи церковників по боротьбі з радянською владою.
Судом «трійки» був винесений вирок: «Соболенко Олексія Марковича, у чернецтві Агафона, ув’язнити у виправно-трудовий табір строком на десять років, враховуючи термін з 14/Х-37 р.» Цей запис — останній офіційний документ у справі ченця Агафона. Після винесення вироку, подальша його доля залишається невідомою. Однак вижити у виправно-трудових таборах, які перебували в основному на півночі, на Уралі і в Сибіру, було практично неможливо.
Священномученик Неофіт, в миру Микола Маркович Соболенко старший брат вищеназваного Олексія Марковича Соболенка (06.12.1870 — 12.01.1937) до Києво-Печерської лаври прийшов у 1894 році. Чернець з 1 лютого 1907 року. Служив і в Китаївській пустині. Ієродиякон з 16 березня 1918 року, ієромонах — з 23.08.1923 року. Після закриття Києво-Печерської лаври був заарештований 7 липня 1933 року, але через дві неділі був звільнений за відсутністю доказів провини. З 1934 року проживав у одного із своїх братів у селі Туркенцях, короткий час служив у сільській церкві. Заарештований разом із своїм братом у жовтні 1937 року. Розстріляний 12 листопада 1937 року. Причислений до лику святих. Неофіт канонізований в числі 103-х новомучеників Черкаських за рішенням Священного Синода УПЦ від 28 жовтня 1997 року. День пам’яті священномученика Неофіта 26 травня нового стилю.
Дуже важкими для села були роки окупації 1941—1944 років. 275 жителів чотирьох сіл дацьківської сільської ради воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 84 з яких не повернулися до рідних домівок. Орденами і медалями за ратний подвиг у перемозі над фашизмом нагороджено 203 чоловіки.
Червона армія заняла в понеділок Корсунь, котрий німці були сильно уфортифікували. Останки 10 дивізій захоплених на секторі Черкас, ще б’ються, хоча їх здушено тепер на просторі яких сто квадратових миль, 16 миль з півночі на полуднє, а 7 миль із заходу на схід. Червона армія заняла теж Листвену Петрушки, Туркенці.
Так писала про події Корсунь-Шевченківської битви газета української громади в Америці «Свобода», яка вийшла у середу, 16 лютого 1944 року. Село звільнене 14 лютого цього ж року. У братській могилі поховано 58 радянських воїнів. На честь односельців, загиблих у боях проти фашистів, у селі встановлено пам’ятник.
Серед тисяч вивезених на примусові роботи українців були і жителі Туркенців. Через німецькі найми пройшла Ольга Єфремівна Онищенко, яка потрапила туди у неповні 16 років. ЇЇ господар був вимогливий та вередливий, а умови життя та праці важкими. Після звільнення, по дорозі додому, довелось Ользі Єфремівні ще й послужити у військовій частині, де робила, що загадували. За спогадами Середи Олени Василівни, її мати, Резніченко (Прядко) Єлизавета Власівна вісімнадцятирічною дівчиною була відправлена у Німеччину. З початку довелось тяжко працювати на авіаційному заводі. Згодом, разом із своєю подругою із Білої Церкви попали на сільськогосподарські роботи в німецьку родину. Все життя згадувала Єлизавета Власівна добре ставлення господарів до своїх робітників та за рецептом німецької фрау готувала морозиво для своїх дітей. На примусових роботах у Німеччині побували також юні жительки Туркенець Кравченко Уляна, Томіленко Марія, Константиновська Мотрона, Задніпряна Варвара.
Уродженці села Резніченко Василь та Задніпряний Василь були учасниками військових подій влітку 1968 року у Чехословаччині.
У наш час свободу і незалежність України відстоювали АТОвці жителі села Переможинці: Томіленко Андрій Анатолійович, Браташ Василь Борисович та Миронченко Петро Анатолійович. Воїни-контрактники Коломієць Віталій Олегович та Печкар Владислав Вікторович і зараз боронять рубежі нашої країни на її сході.
Довгий час Переможинці підпорядковувались Дацьківській сільській раді. Нині Переможинці входять до Дацьківського староства у складі Стеблівської територіальної об’єднаної громади.
В Переможницях містилась центральна садиба колгоспу ім. Карла Маркса, що мала в користуванні 3,5 тис. га земельних угідь, в т. ч. 2,3 тис. га орної землі. Напрям виробництва — зерновий з розвинутим тваринництвом. За успіхи в праці 79 колгоспників відзначено урядовими нагородами.
У 70-ті роки минулого століття у селі працювала початкова школа, де навчалось 37 учнів, бібліотека з книжковим фондом 7,3 тис. книг, будинок культури на 300 місць, дитячі ясла і садок, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок, 2 магазини.
Нині землі в селі обробляються Переможенецьким філіалом НПФ «Урожай». Чи не щороку компанія «Астра» разом з керівництвом НПФ « Урожай» нагороджує дипломами трактористів, які відмінно працювали протягом сезону і служать прикладом для своїх колег. 22 листопада 2017 року такий диплом отримав Володимир Наймибудка, тракторист Переможенецького філіалу НПФ «Урожай» за найдоглянутіший трактор.
Сьогодні на території села є: фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, магазин, млин. Найбільша кількість жителів у селі була зафіксована при перепису у 1925 році. Тоді в селі налічувалось 208 дворів та було 957 жителів. Нині, як і по всій Україні, у Переможинцях зберігається тенденція до зменшення населення. На сьогодні воно складає 279 осіб.
Село Переможниці славиться своїми дружніми, щедрими душею людьми, які робили і роблять вагомі внески у розвиток освіти, культури, економіки країни.
У селі народився Аврамченко Макар Матвійович, Заслужений учитель України. Про життєвий шлях та трудові здобутки Макара Матвійовича ви зможете дізнатися з матеріалу про село Листвину, де він 27 років працював директором Листвинської неповнокомплектної школи.
Не одне покоління у Переможинцях виховала вчителька початкових класів Галина Гнатівна Вертеба. У її трудовій книжці стоїть один запис: початок трудового стажу з 1944 року і аж до виходу на пенсію у 1976 році. Молода вчителька прийшла в Туркенську початкову школу після визволення села. Діти були голодні, погано одягнені, багато хто не мав на чому писати. Але всіх Галина Гнатівна поважала, підтримувала, навчала та закладала в їхні душі промінчики своєї любові і тепла. За свою роботу вона отримувала вдячність батьків та була нагороджена грамотами, подяками.
Має село і свого генерала. Гриценко Віктор Олександрович народився 24 березня 1950 року в селі Переможенці Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області. Батьки Віктора Олександровича місцеві жителі села. Мати (Вертеба) Домникія Федорівна працювала все своє життя в колгоспі політницею, а батько — Олександр Сидорович, у Корсунь-Шевченківській хлібопекарні та колгоспі ім. Карла Маркса. Дітей в сім’ї було п’ятеро: три сини Петро, Сашко, Віктор та дві доньки: Марія і Уляна. Після закінчення школи всі діти роз’їхались по Україні.
Віктор Олександрович навчався у Переможинецькій початковій школі, у Петрущанській восьмирічці , в Селищенській середній школі, яку закінчив в 1967 році. Після чого служив у Збройних силах СРСР. В 1971—1974 роках навчався у Дніпропетровській школі міліції, після закінчення, якої працював оперуповноваженим Корсунь-Шевченківського районного відділу внутрішніх справ. В 1979—1996 рр. — оперативна робота в апараті Міністерства внутрішніх справ України. Ось, що пише про Віктора Гриценка наш земляк Борис Кириченко: «Віктор Олександрович Гриценко — відставний генерал, родом з Переможенців. Батько його, Олександр Сидорович, у війну потрапив у німецький полон. Уцілів у концтаборі Дахау і радянській тюрмі, похоронив двох синів. Майор Гриценко на Чорнобильську АС прибув в день вибуху реактора, 26 квітня 1986 року, в першій групі рятівників. Повернувся звідти через три доби. У його колись міцному організмі час від часу нуртують утаємничені цезії, стронції, плутонії, нептунії та інше казна-що. Дякуючи Богу, живе під охороною батьківських ген. Більшість офіцерів, його друзів по тій біді, відійшли у вічність».(кінець цитати).
З 1996 року В. О. Гриценко працював у Головному управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації України. Віктор Олександрович — юрист, генерал-майор, має нагороди СРСР, відзнаку Президента України «За бездоганну службу» (2000), звання «Почесний працівник податкової служби України». Указом президента України у 2003 році Гриценку Віктору Олександровичу присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України». Одружився в 1975 році на Задніпряній Тетяні Несторівні, дівчині з свого села, учителькою за фахом. Має сина Олександра, двох онуків. Проживає в м. Києві. Досліджуючи свій родовід , Віктор Олександрович знайшов цікаві дані про давню історію села. Зокрема, працюючи в архівах, він дослідив, що найбільш популярними прізвищами у селі в 17 столітті були Гриценко, Резніченко, Кравченко. У 18 столітті у селі з’явилось прізвище Задніпряні. Це люди, які повернулись у село з-за Дніпра.
Славиться село і своїми багатодітними родинами, матері яких отримали почесне звання «Матері-героїні». Резніченко Зінаїда Володимирівна , народила та виховала разом з чоловіком 13 дітей. Вертеба Галина Андріївна, Вертеба Софія Семенівна, Кириченко Ніна Іванівна, Резніченко Валентина Іванівна народили та виховали по 5 діток.
У культурне життя села вагомий внесок робить сільська бібліотека. Як відомо зі спогадів односельчан у 1947—50 роках бібліотеки, як такої не було, а на «третьому кутку» була хата-читальня у Резніченко Марини Степанівни, де в одній половині хати був дитячий садочок, а в другій імпровізована бібліотека. Книжки всім бажаючим видавала Коцюбенко Ольга. У 1952 році у селі збудували клуб в якому відкрили бібліотеку. Першим бібліотекарем стала Шатохіна Ліпа Гнатівна — 1904 року народження, яка мала педагогічну освіту. В різні роки в бібліотеці працювали: Прядко Валентина Леонтіївна, Саєнко Микола Іванович, Семененко Лідія Михайлівна, Кравченко Любов Наумівна, Кравченко Галина Іванівна.
У 1962 році по направленню з Канівського культосвітнього училища в бібліотеку прийшла працювати Малюк Ніна Володимирівна — родом з с. Бужанки Лисянського району. Працювала старанно, з добротою і чуйністю, повагою до читачів і Переможинецькій бібліотеці було присвоєно в 1965 році звання «Бібліотека відмінної роботи».
З 1976 року 32 роки поспіль Переможинецьку бібліотеку очолювала Резніченко Ольга Євгенівна. Під її керівництвом бібліотека стала впливовим і ефективним культурно-освітнім та виховним закладом. Ольга Євгенівна організувала при бібліотеці для дорослих читачів гурток любителів фольклорного співу під назвою «Надія», який згодом здобув популярність не тільки серед односельців, а й за межами району. Аматорський фольклорний колектив у 2000 році отримав звання Народного. Плідна праця Ольги Євгенівни не залишилася непоміченою і була відзначена багатьма грамотами та подяками районного та обласного відділів культури, районної державної адміністрації.
В даний час бібліотекою завідує добросовісна та відповідальна, творча і креативна Задніпряна Наталія Миколаївна, яка збирає та дбайливо зберігає інформацію про своє рідне село та його людей.
Є у селі своя родзинка — сільська футбольна команда «Колос», яка у 2017 році відзначала своє 40-річчя. З цієї нагоди на стадіоні «Колос-Арена» розгорнулося справжнє футбольне свято, організоване небайдужими людьми, ветеранами футболу та благодійниками, які так чи інакше пов’язані з цим мальовничим селом нашої Корсунщини. Ця спортивна зустріч стала даниною шани подвижникам вітчизняного футболу, дух якого крізь роки несуть в своїх серцях його ветерани: Милокостенко Анатолій Васильович, Резніченко Микола Олександрович, Соболь Василь Миколайович, Хруленко Володимир Олександрович, Миронченко Володимир Вікторович, Саварський Анатолій Євгенович, Прядко Ігор Семенович. Зараз у селі йде реконструкція стадіону. Ветерани команди Кравченко Григорій Олександрович, Анатолій Миколайович Кравченко і сьогодні піклуються про його благоустрій, сподіваються на те, що молода команда «Буревісник» матиме змогу тренуватись на сучасному стадіоні після його реконструкції та примножувати футбольну славу села.
Природа наділила Переможинці мальовничою природою. На території села росте унікальне дерево верби білої висотою 17 метрів, обхват стовбура 5,3 метри. Вік 150—160 років. За селом знаходиться ліс багатий на гриби та ягоди. Природна цінність села — межові посадки первісних дубових лісів. У лісі на Дідовій горі росте знаменитий Гайдамацький дуб, названий на честь визвольного руху на Україні в 17 столітті. Лісовому велетню понад 800 років, висота його понад 30 метрів, в обхваті 5,5 метри. У лісі є ставок під назвою Сажавка. Назва якого походить від слова «сажа». Хоча, як стверджує Віктор Олександрович Гриценко, первісна назва ставка Саржавка. Просто з роками буква «р» загубилась. Його глибина доходить до 20 метрів. Вода у ставку чорного кольору. Можливо від опалого прілого листя. Поблизу лісу до колективізації був хутір Кузьмівський і ставок, який знаходиться поблизу, теж носить таку ж назву Кузьмівський. Ставок багатий рибою, тут живуть лебеді, дикі качки, гуси. Копитанових ставків у селі три. Якщо дивитись з висоти, один із них, має форму кінського копита. Звідси і назва. У лісі з-під пагорба витікає джерело з цілющою водою, яка має високі смакові якості.
В Переможинцях протікає правобережна притока Росі Саковиця, яка впадає в Рось у селі Яблунівка. Загальна довжина річечки 16,4 км.
Лісові та степові околиці села — пречудові місця з позитивною енергетикою, запашними травами, щебетом пташок. Тут відпочиваєш душею та тілом.
Див. також
Посилання
- Погода в селі Переможинці
- Село Переможинці в історії нашого краю
Це незавершена стаття про Черкаську область. Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її. |
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Peremo zhinci selo v Ukrayini u Zvenigorodskomu rajoni Cherkaskoyi oblasti pidporyadkovane Steblivskij selishnij gromadi U seli meshkaye 357 lyudej Stara nazva Turkenci selo Peremozhinci Krayina Ukrayina Oblast Cherkaska oblast Rajon Zvenigorodskij rajon Gromada Steblivska selishna gromada Kod KATOTTG UA71020270080059307 Oblikova kartka kartka Osnovni dani Zasnovane 1741 Naselennya 357 Plosha 0 km Gustota naselennya 0 osib km Poshtovij indeks 19440 Telefonnij kod 380 4735 Geografichni dani Geografichni koordinati 49 21 20 pn sh 31 11 19 sh d 49 35556 pn sh 31 18861 sh d 49 35556 31 18861 Koordinati 49 21 20 pn sh 31 11 19 sh d 49 35556 pn sh 31 18861 sh d 49 35556 31 18861 Serednya visota nad rivnem morya 167 m Misceva vlada Adresa radi smt Selishe Karta Peremozhinci Peremozhinci Mapa Selo Peremozhinci znahoditsya za 12 km vid m Korsunya Shevchenkivskogo ta za 17 km vid zaliznichnoyi stanciyi Korsun Data viniknennya sela Peremozhinci dostemenno ne vidoma Ye pripushennya sho Peremozhnici vinikli v XII stolitti Persha pismova zgadka pro selo vid 1741 r U HIH stolitti ta do 7 bereznya 1946 roku selo malo nazvu Turkenci Pislya peremozhnogo zavershennya Korsun Shevchenkivskoyi bitvi jogo perejmenuvali na Peremozhinci Na teritoriyi sela viyavleno poselennya tripilskoyi kulturi Vono znahodilos na pivnichnij okolici sela zliva bilya dorogi na Yablunivku i Korsun Shevchenkivskij rozmishene na kolgospnomu poli i rozoranih gorodah znachna jogo chastina zajnyata silskim kladovishem visota jogo do 25 metriv Plosha poselennya bilya 50 gektariv Z pivnochi poselennya obmezhuye Kapitaniv yar Arheologichni doslidzhennya ciyeyi dilyanki prohodili v lipni zhovtni 1983 roku Dlya ciyeyi pam yatki harakternij stolovij posud rozmalovanij korichnevoyu farboyu Osnovni motivi ornamentiv zoomorfnij roslinnij ta bizhucha spiral Zustrichayutsya harakterni dlya Serednogo Pridniprov ya zobrazhennya sobak U Korsun Shevchenkivskomu derzhavnomu istoriko kulturnomu zapovidniku zberigayutsya posud ta jogo fragmenti zhinochi statuetki kuski glinyanoyi obmazki pryaselcya krem yani znaryaddya z tripilskogo poselennya poblizu Peremozhinciv She i zaraz miscevi zhiteli znahodyat ulamki glinyanogo posudu na svoyih gorodah Za spogadami ochevidciv pri rozshirenni kladovisha bula viyavlena cegelna kladka iz cegli trohi dovshoyi ta tonshoyi vid zvichajnoyi Peredbachayut sho ce mogli buti zalishki drevnoyi forteci yaka mala pidzemnij hid sho mav vihid na odnij z vulic yaka vela do lisu Zalishki cogo hodu vivchav iz svoyimi rovesnikami u 50 i roki yunij zhitel sela Reznichenko Vasil Grigorovich Za lyustraciyeyu 1765 r selo vidnosilos do Korsunskogo starostva Na 1789 rik u seli prozhivalo 28 selyan ta bulo 34 robochih voli Na pochatok 1900 roku u Peremozhincyah narahovuvalosya ponad 527 desyatin zemli yakoyu volodili selyani Selo nalezhalo najyasnishomu knyazyu M P Lopuhinu Demidovu Informaciyu shodo istoriyi cerkvi sela Turkenci ta jogo naselennya mozhna pocherpnuti iz naukovoyi praci Paraskoviyi Stepenkinoyi Do pitannya stanovlennya Ukrayinskoyi cerkvi vmishenoyi na storinkah Korsunskogo chasopisu Os sho vona pishe Z vizitu Korsunskogo dekanatu 1741 roku vidomo sho parafiyani 20 dvoriv sela buli pripisani do Uspenskoyi parafiyalnoyi cerkvi s Dacok Na 1789 rik cerkvi v seli vzhe ne bulo bo yak vidno z arhivnih dokumentiv vona ne prijnyala uniyu Na 1816 rik u seli prozhivali 131 cholovik i 132 zhinki Yak pishe Lavrentij Pohilevich u 1864 roci 393 parafiyan buli pripisani do Preobrazhenskoyi cerkvi sela Petrushok Selo nalezhalo do Korsunskogo mayetku U 1910 roci v seli prozhivalo 476 cholovikiv i 484 zhinki U 1912 roci tut bulo 960 pravoslavnih Ditej shkilnogo viku vid 8 do 12 rokiv narahovuvalos 50 hlopchikiv i 48 divchatok U cerkovnij shkoli navchalos 55 ditej a 43 z riznih prichin ne navchalis Na 1916 rik u seli buv 101 budinok u yakih prozhivalo 404 choloviki ta 421 zhinka Vsi voni parafiyanami Svyato Preobrazhenskoyi cerkvi s Petrushok U seli pracyuvala shkola gramoti Vihodyachi z informaciyi arhiyepiskopa cherkaskogo i kanivskogo Sofroniya u HH stolitti cerkva u seli bula pro ce svidchit te sho z 1934 do 1935 roku yiyi svyashennikom buv chernec Neofit kinec citati Ale starozhili stverdzhuyut sho cerkvi u seli ne bulo sluzhba provodilas kelejno Vidomo sho v miru chernec mav prizvishe Sobolenko Mikola Markovich Zaraz silska cerkva diye u kontori kolishnogo kolgospu Na veliki svyata do sela priyizdit svyashennik Volodimir iz Selisha ta provodit cerkovnu sluzhbu Hramove svyato u seli Peremozhincyah vidznachayut 19 serpnya v den Preobrazhennya Gospodnogo Drugij abo Yabluchnij Spas Chogo tilki ne zaznalo ukrayinske selo za roki svoyeyi istoriyi Yaksho zvernutisya do kameralnogo opisu mistechka Korsunya ta jogo okrugi u 1800 1810 rokah to mi pobachimo sho selo Turkenci rozmishene po obidvi storoni yaru i bezimennoyi richechki za 7 verst vid mistechka Korsunya Ekonomichnih zakladiv u seli ne bulo krim pitnogo budinku de prodavalos garyache vino gorilka a inodi i pivo Selyanski budivli oshatni Sadi ne veliki a gorodi obshirni Zemli yaki nalezhat do cogo sela majzhe rivni siropishani dayut garni urozhayi Navkolo sela bagato dubovogo berezovogo osikovogo lipovogo lisu de ye veliki pokosi Dacha prostyagayetsya po obidvi storoni opisanoyi richki Selyani do hliborobstva i vsiyeyi silskogospodarskoyi roboti pracelyubni mayut bagato rogatoyi hudobi utrimuyut ovec i bdzhil efektivno vikoristovuyut plodi gorodnictva Z poyavoyu u 1861 roci v administrativnomu podili takoyi odinici yak volost selo Turkenci uvijshlo do Korsunskoyi volosti Na utrimannya silskih posadovciv v seredini 19 stolittya u Turkencyah vikoristovuvali 100 rubliv na rik Silska gromadska uprava skladalas z silskogo shodu ta vibornogo silskogo starosti Voni buli pidporyadkovani volosnij upravi Zhiteli sela buli uchasnikami Pershoyi Svitovoyi vijni U spiskah nizhchih chiniv yaki zaginuli chi propali bezvisti u Pershu svitovu vijnu 1914 1918 rokah ye prizvishe ryadovogo Mironchenka Markela Haritonovicha urodzhencya s Turkenci yakij potrapiv u polon ta vidrahovanij iz spiskiv svoyeyi chastini 14 listopada 1914 roku Urodzhenec sela Gricenko Viktor Oleksandrovich dopovniv informaciyu pro uchasnikiv Pershoyi svitovoyi vijni Jogo didus po batkovi Gricenko Sidir Vasilovich buv mobilizovanij v armiyu u 1900 roci U Pershu Svitovu vijnu Sluzhiv artileristom otrimav kontuziyu ogluh Pislya komisuvannya z armiyi povernuvsya u selo Pomer u 1943 roci Reznichenko Mikita Prokopovich takozh buv uchasnikom Pershoyi Svitovoyi Potrapiv u nimeckij polon z yakogo povernuvsya dodomu u 1919 roci Pryadko Leontij Gavrilovich kavaler Georgiyivskogo hresta Pershoyi Svitovoyi vijni projshov v boyah frontami Drugoyi svitovoyi vijni i vijnu zakinchiv u Berlini V simejnomu arhivi zberigayetsya jogo foto na foni Rejhstagu U 50 60 roki HH st Leontij Gavrilovich pracyuvav u kolgospi sadivnikom Naperedodni ukrayinskoyi revolyuciyi 1917 1921 rokiv selo Turkenci vhodilo do Korsunskoyi volosti Navesni 1919 roku u selah Korsunskoyi volosti pochali stvoryuvatis komiteti bidnoti U Turkencyah komitet bidnoti buv stvorenij 1 lipnya 1919 roku ale pri jogo stvorenni vinikli trudnoshi V cej komitet u seli nihto ne hotiv vstupati Golovoyu komitetu buv obranij N M Sobolenko Komiteti bidnoti mali dopomagati vijskovim u mobilizaciyi do lav Chervonoyi armiyi zabezpechuvati armiyu i promislovi centri Ukrayini prodovolstvom zdijsnyuvati agrarni zakoni radyanskoyi vladi spriyati zmicnennya revolyucijnogo poryadku v selah Diyalnist komitetiv bidnoti bula perervana u zv yazku iz zahoplennyam Ukrayini denikincyami v serpni 1919 roku Zminivsya i administrativnij ustrij U selah pochali obirati starost Starostoyu u seli Turkencyah buv obranij D T Verteba Duzhe cinnim nadbannyam ye zberezheni spogadi zhiteliv sela pro rizni periodi v jogo istoriyi Pro roki dobrovilno primusovoyi kolektivizaciyi svidchat spogadi korsuncya Reznichenka Vasilya Grigorovicha pro rodinu svogo dida Reznichenka Terentiya Sidorovicha tipovu dlya bagatoh selyanskih rodin togo periodu na Korsunshini Sim ya Terentiya Sidorovicha bula dosit zamozhnoyu mala paru konej kinni zhorna hudobu sadok pasiku dekilka desyatin zemli Z 14 ditej u sim yi vizhili dev yatero ditej sim hlopciv ta dvoye divchat Vsi rosli pracovitimi Shob uniknuti viselennya do Sibiru Terentij Sidorovich dobrovilno viddav vse majno do kolgospu ta pracyuvav u nomu do samoyi pensiyi Cej vchinok batka vryatuvav rodinu Hocha doli ditej sklalis po riznomu odin z siniv Terentiya Sidorovicha Kirilo u 30 h rokah buv zaviduvachem garazhami CK Kompartiyi Ukrayini Grigorij uchasnik radyansko finskoyi ta Drugoyi Svitovoyi voyen potrapiv u polon vtik zvidti voyuvav u partizanskomu zagoni Smert fashizmu buv vodiyem sanitarnoyi mashini na yakij distavsya do samogo Berlina Afanasiya za pidpilnu diyalnist rozstrilyali nimci v Odesi a Ivana v Rizanomu yaru She odin sin Vasil podavsya v Ameriku podav zvistku sho yide dodomu ta tak i ne povernuvsya Dochka Mariya v roki kolektivizaciyi viyihala v Habarovskij kraj a druga dochka Olga zalishilas u seli pracyuvala u kolgospi YiYi cholovik Timofij zaginuv na frontah drugoyi svitovoyi vijni tozh vona samotuzhki rostila ta vihovuvala troh ditej dochok Galinu Mariyu i sina Mikolu Kolektivizaciya ne vryatuvala zhiteliv s Turkenec vid golodomoru 1932 1933 rokiv zhertvami yakogo stali 125 odnoselciv Na pidstavi svidchen ochevidciv golodomoru Pryadka Vasilya Ivanovicha Pryadko Olgi Ivanivni Shkrebtiyenko Yevdokiyi Antonivni sogodni vstanovleno imena 28 osib U knizi Chorni krila velikogo golodomoru avtora uporyadnika Mihajla Volkova ye spogadi odnoselciv pro cyu strashnu podiyu Gricenko Nini Leontiyivni 1921 r n ta Pryadko Mariyi Dementiivni 1914 r n Ne obijshli odnoselciv i represiyi ta peresliduvannya Sered represovanih Kravchenko Kupriyan Oleksandrovich urodzhenec sela Turkenci Kiyivskoyi oblasti 1904 roku narodzhennya ukrayinec iz selyan buv golovoyu artili s Shevchenko Domanivskogo rajonu Odeskoyi oblasti Zaareshtovanij 2 sichnya 1933 r a 19 travnya 1933 r spravu pripineno Nazva ustanovi yaka pripinila spravu nevidoma Podalsha dolya takozh nevidoma Reabilitovanij u 1998 roci Selo perebuvaye pid duhovnim zahistom svoyih zemlyakiv svyashennomuchenikiv yaki postrazhdali za viru v roki stalinskih represij U sibirskih i uralskih taborah Radyanskogo Soyuzu propali bagato svyashennosluzhiteliv sered yakih iyeromonah Kiyevo Pecherskoyi lavri Agafon Sobolenko zasudzhenij za agitaciyu proti radyanskoyi vladi Majbutnij spovidnik Oleksij Markovich Sobolenko narodivsya 12 lyutogo 1882 roku v seli Turkenci Kiyivskoyi guberniyi U Kiyevo Pecherskomu monastiri na posluhu perebuvav z 1907 roku Z pochatkom Pershoyi svitovoyi vijni u 1914 roci buv mobilizovanij do lav diyuchoyi armiyi Po zakinchenni vijni u berezni 1918 povernuvsya do Kiyevo Pecherskoyi lavri de prijnyav chernechij postrig z im yam Agafon U zhovtni 1921 buv rukopokladenij u san iyerodiyakona serpni 1924 rukopokladenij u san iyeromonaha U Kiyevo Pecherskij obiteli vikonuvav posluh v eklesiarshomu vidomstvi Ekleziarh vidav usima lavrskimi cerkvami riznicyami nachinnyam vigotovlennyam i prodazhem svichok dzvonovim blagovistom i cerkovnoyu storozhoyu Upershe iyeromonah Agafon buv zaareshtovanij 6 sichnya 1925 roku za pidozroyu u prihovuvanni cerkovnih cinnostej Chotiri misyaci chencya trimali pid vartoyu i tilki v travni vipustili z misc uv yaznennya pid pidpisku pro neviyizd U 1933 roci chernec buv viselenij z Kiyeva Otec Agafon pereyihav u primisku Buchu nedaleko vid stolici prote cherez deyakij chas jomu zaproponuvali pereyihati she dali za mezhi 50 kilometrovoyi zoni Ne posluhatisya takoyi propoziciyi chernec ne mig i pereyihav potim do Biloyi Cerkvi Kiyivskoyi oblasti de jomu buv vidanij pasport Odnak pasivno sposterigati za zlochinami radyanskogo rezhimu otec Agafon ne mig i cherez deyakij chas povernuvsya do Kiyeva V 1937 roci u viddil NKVS nadijshla informaciya pro nelegalne prozhivannya otcya Agafona v ukrayinskij stolici 14 zhovtnya 1937 iyeromonah buv zaareshtovanij na kiyivskij Solom yanci koli jshov u Pokrovsku cerkvu Postanova pro pochatok slidstva order na aresht i zvinuvachennya buli skladeni vzhe pislya areshtu 15 zhovtnya Otec Agafon utrimuvavsya pid vartoyu u kiyivskij v yaznici Svidkiv u jogo spravi i rechovih dokaziv ne bulo Odnak na yedinomu dopiti provedenomu 18 zhovtnya 1937 r vin zayaviv Tak ya dijsno buduchi nezadovolenim i skrivdzhenim radyanskoyu vladoyu provodiv sered viruyuchih u Kiyevi Buchi ta Bilij Cerkvi vidkritu agitaciyu proti vladi U comu ya viznayu sebe vinnim Na osnovi viznannya chencya vzhe nastupnogo dnya bulo skladeno obvinuvalnij visnovok dlya sudu trijki Otec Agafon buv zvinuvachenij u tomu sho buduchi brodyachim chencem i prozhivayuchi u m Kiyevi nelegalno provodiv sered viruyuchih antiradyansku agitaciyu a takozh brav uchast u specialnih zborah cerkovnikiv de obgovoryuvalisya zahodi cerkovnikiv po borotbi z radyanskoyu vladoyu Sudom trijki buv vinesenij virok Sobolenko Oleksiya Markovicha u chernectvi Agafona uv yazniti u vipravno trudovij tabir strokom na desyat rokiv vrahovuyuchi termin z 14 H 37 r Cej zapis ostannij oficijnij dokument u spravi chencya Agafona Pislya vinesennya viroku podalsha jogo dolya zalishayetsya nevidomoyu Odnak vizhiti u vipravno trudovih taborah yaki perebuvali v osnovnomu na pivnochi na Urali i v Sibiru bulo praktichno nemozhlivo Svyashennomuchenik Neofit v miru Mikola Markovich Sobolenko starshij brat vishenazvanogo Oleksiya Markovicha Sobolenka 06 12 1870 12 01 1937 do Kiyevo Pecherskoyi lavri prijshov u 1894 roci Chernec z 1 lyutogo 1907 roku Sluzhiv i v Kitayivskij pustini Iyerodiyakon z 16 bereznya 1918 roku iyeromonah z 23 08 1923 roku Pislya zakrittya Kiyevo Pecherskoyi lavri buv zaareshtovanij 7 lipnya 1933 roku ale cherez dvi nedili buv zvilnenij za vidsutnistyu dokaziv provini Z 1934 roku prozhivav u odnogo iz svoyih brativ u seli Turkencyah korotkij chas sluzhiv u silskij cerkvi Zaareshtovanij razom iz svoyim bratom u zhovtni 1937 roku Rozstrilyanij 12 listopada 1937 roku Prichislenij do liku svyatih Neofit kanonizovanij v chisli 103 h novomuchenikiv Cherkaskih za rishennyam Svyashennogo Sinoda UPC vid 28 zhovtnya 1997 roku Den pam yati svyashennomuchenika Neofita 26 travnya novogo stilyu Duzhe vazhkimi dlya sela buli roki okupaciyi 1941 1944 rokiv 275 zhiteliv chotiroh sil dackivskoyi silskoyi radi voyuvali na frontah Velikoyi Vitchiznyanoyi vijni 84 z yakih ne povernulisya do ridnih domivok Ordenami i medalyami za ratnij podvig u peremozi nad fashizmom nagorodzheno 203 choloviki Chervona armiya zanyala v ponedilok Korsun kotrij nimci buli silno ufortifikuvali Ostanki 10 divizij zahoplenih na sektori Cherkas she b yutsya hocha yih zdusheno teper na pro stori yakih sto kvadratovih mil 16 mil z pivnochi na poludnye a 7 mil iz zahodu na shid Chervona armiya zanyala tezh Listvenu Petrushki Turkenci Tak pisala pro podiyi Korsun Shevchenkivskoyi bitvi gazeta ukrayinskoyi gromadi v Americi Svoboda yaka vijshla u seredu 16 lyutogo 1944 roku Selo zvilnene 14 lyutogo cogo zh roku U bratskij mogili pohovano 58 radyanskih voyiniv Na chest odnoselciv zagiblih u boyah proti fashistiv u seli vstanovleno pam yatnik Sered tisyach vivezenih na primusovi roboti ukrayinciv buli i zhiteli Turkenciv Cherez nimecki najmi projshla Olga Yefremivna Onishenko yaka potrapila tudi u nepovni 16 rokiv YiYi gospodar buv vimoglivij ta veredlivij a umovi zhittya ta praci vazhkimi Pislya zvilnennya po dorozi dodomu dovelos Olzi Yefremivni she j posluzhiti u vijskovij chastini de robila sho zagaduvali Za spogadami Seredi Oleni Vasilivni yiyi mati Reznichenko Pryadko Yelizaveta Vlasivna visimnadcyatirichnoyu divchinoyu bula vidpravlena u Nimechchinu Z pochatku dovelos tyazhko pracyuvati na aviacijnomu zavodi Zgodom razom iz svoyeyu podrugoyu iz Biloyi Cerkvi popali na silskogospodarski roboti v nimecku rodinu Vse zhittya zgaduvala Yelizaveta Vlasivna dobre stavlennya gospodariv do svoyih robitnikiv ta za receptom nimeckoyi frau gotuvala morozivo dlya svoyih ditej Na primusovih robotah u Nimechchini pobuvali takozh yuni zhitelki Turkenec Kravchenko Ulyana Tomilenko Mariya Konstantinovska Motrona Zadnipryana Varvara Urodzhenci sela Reznichenko Vasil ta Zadnipryanij Vasil buli uchasnikami vijskovih podij vlitku 1968 roku u Chehoslovachchini U nash chas svobodu i nezalezhnist Ukrayini vidstoyuvali ATOvci zhiteli sela Peremozhinci Tomilenko Andrij Anatolijovich Bratash Vasil Borisovich ta Mironchenko Petro Anatolijovich Voyini kontraktniki Kolomiyec Vitalij Olegovich ta Pechkar Vladislav Viktorovich i zaraz boronyat rubezhi nashoyi krayini na yiyi shodi Dovgij chas Peremozhinci pidporyadkovuvalis Dackivskij silskij radi Nini Peremozhinci vhodyat do Dackivskogo starostva u skladi Steblivskoyi teritorialnoyi ob yednanoyi gromadi V Peremozhnicyah mistilas centralna sadiba kolgospu im Karla Marksa sho mala v koristuvanni 3 5 tis ga zemelnih ugid v t ch 2 3 tis ga ornoyi zemli Napryam virobnictva zernovij z rozvinutim tvarinnictvom Za uspihi v praci 79 kolgospnikiv vidznacheno uryadovimi nagorodami U 70 ti roki minulogo stolittya u seli pracyuvala pochatkova shkola de navchalos 37 uchniv biblioteka z knizhkovim fondom 7 3 tis knig budinok kulturi na 300 misc dityachi yasla i sadok feldshersko akusherskij punkt pologovij budinok 2 magazini Nini zemli v seli obroblyayutsya Peremozheneckim filialom NPF Urozhaj Chi ne shoroku kompaniya Astra razom z kerivnictvom NPF Urozhaj nagorodzhuye diplomami traktoristiv yaki vidminno pracyuvali protyagom sezonu i sluzhat prikladom dlya svoyih koleg 22 listopada 2017 roku takij diplom otrimav Volodimir Najmibudka traktorist Peremozheneckogo filialu NPF Urozhaj za najdoglyanutishij traktor Sogodni na teritoriyi sela ye feldshersko akusherskij punkt klub biblioteka magazin mlin Najbilsha kilkist zhiteliv u seli bula zafiksovana pri perepisu u 1925 roci Todi v seli nalichuvalos 208 dvoriv ta bulo 957 zhiteliv Nini yak i po vsij Ukrayini u Peremozhincyah zberigayetsya tendenciya do zmenshennya naselennya Na sogodni vono skladaye 279 osib Selo Peremozhnici slavitsya svoyimi druzhnimi shedrimi dusheyu lyudmi yaki robili i roblyat vagomi vneski u rozvitok osviti kulturi ekonomiki krayini U seli narodivsya Avramchenko Makar Matvijovich Zasluzhenij uchitel Ukrayini Pro zhittyevij shlyah ta trudovi zdobutki Makara Matvijovicha vi zmozhete diznatisya z materialu pro selo Listvinu de vin 27 rokiv pracyuvav direktorom Listvinskoyi nepovnokomplektnoyi shkoli Ne odne pokolinnya u Peremozhincyah vihovala vchitelka pochatkovih klasiv Galina Gnativna Verteba U yiyi trudovij knizhci stoyit odin zapis pochatok trudovogo stazhu z 1944 roku i azh do vihodu na pensiyu u 1976 roci Moloda vchitelka prijshla v Turkensku pochatkovu shkolu pislya vizvolennya sela Diti buli golodni pogano odyagneni bagato hto ne mav na chomu pisati Ale vsih Galina Gnativna povazhala pidtrimuvala navchala ta zakladala v yihni dushi prominchiki svoyeyi lyubovi i tepla Za svoyu robotu vona otrimuvala vdyachnist batkiv ta bula nagorodzhena gramotami podyakami Maye selo i svogo generala Gricenko Viktor Oleksandrovich narodivsya 24 bereznya 1950 roku v seli Peremozhenci Korsun Shevchenkivskogo rajonu Cherkaskoyi oblasti Batki Viktora Oleksandrovicha miscevi zhiteli sela Mati Verteba Domnikiya Fedorivna pracyuvala vse svoye zhittya v kolgospi politniceyu a batko Oleksandr Sidorovich u Korsun Shevchenkivskij hlibopekarni ta kolgospi im Karla Marksa Ditej v sim yi bulo p yatero tri sini Petro Sashko Viktor ta dvi donki Mariya i Ulyana Pislya zakinchennya shkoli vsi diti roz yihalis po Ukrayini Viktor Oleksandrovich navchavsya u Peremozhineckij pochatkovij shkoli u Petrushanskij vosmirichci v Selishenskij serednij shkoli yaku zakinchiv v 1967 roci Pislya chogo sluzhiv u Zbrojnih silah SRSR V 1971 1974 rokah navchavsya u Dnipropetrovskij shkoli miliciyi pislya zakinchennya yakoyi pracyuvav operupovnovazhenim Korsun Shevchenkivskogo rajonnogo viddilu vnutrishnih sprav V 1979 1996 rr operativna robota v aparati Ministerstva vnutrishnih sprav Ukrayini Os sho pishe pro Viktora Gricenka nash zemlyak Boris Kirichenko Viktor Oleksandrovich Gricenko vidstavnij general rodom z Peremozhenciv Batko jogo Oleksandr Sidorovich u vijnu potrapiv u nimeckij polon Uciliv u konctabori Dahau i radyanskij tyurmi pohoroniv dvoh siniv Major Gricenko na Chornobilsku AS pribuv v den vibuhu reaktora 26 kvitnya 1986 roku v pershij grupi ryativnikiv Povernuvsya zvidti cherez tri dobi U jogo kolis micnomu organizmi chas vid chasu nurtuyut utayemnicheni ceziyi stronciyi plutoniyi neptuniyi ta inshe kazna sho Dyakuyuchi Bogu zhive pid ohoronoyu batkivskih gen Bilshist oficeriv jogo druziv po tij bidi vidijshli u vichnist kinec citati Z 1996 roku V O Gricenko pracyuvav u Golovnomu upravlinni podatkovoyi miliciyi Derzhavnoyi podatkovoyi administraciyi Ukrayini Viktor Oleksandrovich yurist general major maye nagorodi SRSR vidznaku Prezidenta Ukrayini Za bezdogannu sluzhbu 2000 zvannya Pochesnij pracivnik podatkovoyi sluzhbi Ukrayini Ukazom prezidenta Ukrayini u 2003 roci Gricenku Viktoru Oleksandrovichu prisvoyeno pochesne zvannya Zasluzhenij yurist Ukrayini Odruzhivsya v 1975 roci na Zadnipryanij Tetyani Nestorivni divchini z svogo sela uchitelkoyu za fahom Maye sina Oleksandra dvoh onukiv Prozhivaye v m Kiyevi Doslidzhuyuchi svij rodovid Viktor Oleksandrovich znajshov cikavi dani pro davnyu istoriyu sela Zokrema pracyuyuchi v arhivah vin doslidiv sho najbilsh populyarnimi prizvishami u seli v 17 stolitti buli Gricenko Reznichenko Kravchenko U 18 stolitti u seli z yavilos prizvishe Zadnipryani Ce lyudi yaki povernulis u selo z za Dnipra Slavitsya selo i svoyimi bagatoditnimi rodinami materi yakih otrimali pochesne zvannya Materi geroyini Reznichenko Zinayida Volodimirivna narodila ta vihovala razom z cholovikom 13 ditej Verteba Galina Andriyivna Verteba Sofiya Semenivna Kirichenko Nina Ivanivna Reznichenko Valentina Ivanivna narodili ta vihovali po 5 ditok U kulturne zhittya sela vagomij vnesok robit silska biblioteka Yak vidomo zi spogadiv odnoselchan u 1947 50 rokah biblioteki yak takoyi ne bulo a na tretomu kutku bula hata chitalnya u Reznichenko Marini Stepanivni de v odnij polovini hati buv dityachij sadochok a v drugij improvizovana biblioteka Knizhki vsim bazhayuchim vidavala Kocyubenko Olga U 1952 roci u seli zbuduvali klub v yakomu vidkrili biblioteku Pershim bibliotekarem stala Shatohina Lipa Gnativna 1904 roku narodzhennya yaka mala pedagogichnu osvitu V rizni roki v biblioteci pracyuvali Pryadko Valentina Leontiyivna Sayenko Mikola Ivanovich Semenenko Lidiya Mihajlivna Kravchenko Lyubov Naumivna Kravchenko Galina Ivanivna U 1962 roci po napravlennyu z Kanivskogo kultosvitnogo uchilisha v biblioteku prijshla pracyuvati Malyuk Nina Volodimirivna rodom z s Buzhanki Lisyanskogo rajonu Pracyuvala staranno z dobrotoyu i chujnistyu povagoyu do chitachiv i Peremozhineckij biblioteci bulo prisvoyeno v 1965 roci zvannya Biblioteka vidminnoyi roboti Z 1976 roku 32 roki pospil Peremozhinecku biblioteku ocholyuvala Reznichenko Olga Yevgenivna Pid yiyi kerivnictvom biblioteka stala vplivovim i efektivnim kulturno osvitnim ta vihovnim zakladom Olga Yevgenivna organizuvala pri biblioteci dlya doroslih chitachiv gurtok lyubiteliv folklornogo spivu pid nazvoyu Nadiya yakij zgodom zdobuv populyarnist ne tilki sered odnoselciv a j za mezhami rajonu Amatorskij folklornij kolektiv u 2000 roci otrimav zvannya Narodnogo Plidna pracya Olgi Yevgenivni ne zalishilasya nepomichenoyu i bula vidznachena bagatma gramotami ta podyakami rajonnogo ta oblasnogo viddiliv kulturi rajonnoyi derzhavnoyi administraciyi V danij chas bibliotekoyu zaviduye dobrosovisna ta vidpovidalna tvorcha i kreativna Zadnipryana Nataliya Mikolayivna yaka zbiraye ta dbajlivo zberigaye informaciyu pro svoye ridne selo ta jogo lyudej Ye u seli svoya rodzinka silska futbolna komanda Kolos yaka u 2017 roci vidznachala svoye 40 richchya Z ciyeyi nagodi na stadioni Kolos Arena rozgornulosya spravzhnye futbolne svyato organizovane nebajduzhimi lyudmi veteranami futbolu ta blagodijnikami yaki tak chi inakshe pov yazani z cim malovnichim selom nashoyi Korsunshini Cya sportivna zustrich stala daninoyu shani podvizhnikam vitchiznyanogo futbolu duh yakogo kriz roki nesut v svoyih sercyah jogo veterani Milokostenko Anatolij Vasilovich Reznichenko Mikola Oleksandrovich Sobol Vasil Mikolajovich Hrulenko Volodimir Oleksandrovich Mironchenko Volodimir Viktorovich Savarskij Anatolij Yevgenovich Pryadko Igor Semenovich Zaraz u seli jde rekonstrukciya stadionu Veterani komandi Kravchenko Grigorij Oleksandrovich Anatolij Mikolajovich Kravchenko i sogodni pikluyutsya pro jogo blagoustrij spodivayutsya na te sho moloda komanda Burevisnik matime zmogu trenuvatis na suchasnomu stadioni pislya jogo rekonstrukciyi ta primnozhuvati futbolnu slavu sela Priroda nadilila Peremozhinci malovnichoyu prirodoyu Na teritoriyi sela roste unikalne derevo verbi biloyi visotoyu 17 metriv obhvat stovbura 5 3 metri Vik 150 160 rokiv Za selom znahoditsya lis bagatij na gribi ta yagodi Prirodna cinnist sela mezhovi posadki pervisnih dubovih lisiv U lisi na Didovij gori roste znamenitij Gajdamackij dub nazvanij na chest vizvolnogo ruhu na Ukrayini v 17 stolitti Lisovomu veletnyu ponad 800 rokiv visota jogo ponad 30 metriv v obhvati 5 5 metri U lisi ye stavok pid nazvoyu Sazhavka Nazva yakogo pohodit vid slova sazha Hocha yak stverdzhuye Viktor Oleksandrovich Gricenko pervisna nazva stavka Sarzhavka Prosto z rokami bukva r zagubilas Jogo glibina dohodit do 20 metriv Voda u stavku chornogo koloru Mozhlivo vid opalogo prilogo listya Poblizu lisu do kolektivizaciyi buv hutir Kuzmivskij i stavok yakij znahoditsya poblizu tezh nosit taku zh nazvu Kuzmivskij Stavok bagatij riboyu tut zhivut lebedi diki kachki gusi Kopitanovih stavkiv u seli tri Yaksho divitis z visoti odin iz nih maye formu kinskogo kopita Zvidsi i nazva U lisi z pid pagorba vitikaye dzherelo z cilyushoyu vodoyu yaka maye visoki smakovi yakosti V Peremozhincyah protikaye pravoberezhna pritoka Rosi Sakovicya yaka vpadaye v Ros u seli Yablunivka Zagalna dovzhina richechki 16 4 km Lisovi ta stepovi okolici sela prechudovi miscya z pozitivnoyu energetikoyu zapashnimi travami shebetom ptashok Tut vidpochivayesh dusheyu ta tilom Div takozhPerelik naselenih punktiv sho postrazhdali vid Golodomoru 1932 1933 Cherkaska oblast PosilannyaPogoda v seli Peremozhinci Selo Peremozhinci v istoriyi nashogo krayu Ce nezavershena stattya pro Cherkasku oblast Vi mozhete dopomogti proyektu vipravivshi abo dopisavshi yiyi