Папугін Євген Михайлович

Євген Михайлович Папугін (9 травня 1933, Москва, СРСР — 25 липня 1995, село Опалиха, Красногорський район, Московська область) — радянський хокеїст, нападник. Чемпіон світу. Заслужений майстер спорту. Заслужений тренер СРСР. На рівні команд майстрів також грав у футбол і хокей на траві.

Євген Папугін
Особові дані
Народження	9 травня 1933(1933-05-09) Москва, СРСР
Смерть	25 липня 1995(1995-07-25) (62 роки) Красногорський район, Росія
Зріст	185 см
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1952–1954 «Спартак» (Москва) ? (0) 1954–1955 «Буревісник» (Москва) ? (7) 1955–1958 ЦСК МО (Моска) ? (85) 1958–1968 «Динамо» (Москва) 207 (274) 1968–1973 ^[ru] 130 (173)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1957–1967 СРСР 17 (15)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1968–1981 «Зоркий» (Красногорськ) 1981–1983 «Сібсільмаш» (Новосибірськ) 1987–1989 ^[ru]
Звання, нагороди
Звання	Заслужений майстер спорту СРСР Заслужений тренер СРСР
Нагороди	Медаль «За трудову доблесть»
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Біографічні відомості

Народився в Москві, мешкав у Столешниковому провулку. У повоєнні роки відвідував спортивну школу товариства «Спартак». З 1952 року виступав за команди майстрів. Із «Спартака» пішов, тому що команду розформували. Після одного сезону в «Буревіснику» був призваний на військову службу (ЦСК МО), а після демобілізації — десять сезонів захищав кольори «Динамо». До команди з Красногорська перейшов з двох причин: по-перше — погіршилися сторунки з старшим тренером «динамівців» Василем Трофімовим; по-друге — у «Зоркому» запропонували 35-річному гравцю посаду граючого тренера. У кожному ігровому епізоді намагався брати гру на себе, власноруч завершувати атакувальні дії своїх команд. Сімнадцять сезонів був найрезультативнішим гравцем у своїх колективах: ЦСК МО, «Динамо» і «Зоркому». Перший гравець, який забив 50 голів за одну першість. Вісім разів — найкращий бомбардир чемпіонату СРСР — 1956 (20), 1957 (27), 1958 (30), 1961 (31), 1963 (30), 1964 (51), 1965 (28), 1967 (37). Вперше чемпіоном СРСР став у команді Володимира Меншткова, ще п'ять титулів здобув у «Динамо». Займає пятую позицію у списку бомбардирів чемпіонату СРСР (537 м'ячів).

У складі другої збірної СРСР став переможцем і кращим бомбардиром Московського міджародного турніру. Автор першого забитого м'яча команди Радянського Союзу на світових першостях. П'ятиразовий чемпіон світу. Найкращий бомбардир змаганьу 1957 і 1963 роках, у 1967 — був влючений до символічної збірної. Вісім разів обирався до списку найкращих хокеїстів сезону в СРСР (1960—1964, 1968, 1969, 1972). 1956 року виконав норматив «Майстра спорту», після третьої перемоги на чемпіонаті світу — «Заслужений майстер спорту» (1963). Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1969) і пам'ятною медаллю міжнародної федерації «За видатні здобутки у розвитку хокею з мячем» (1978).

Переможець всесоюзних змагань з хокею на траві 1956 року в складі ЦСК МО (Москва). Виступав за дублюючий склад армійського клубу. 1966 року провів 4 гри у чемпіонаті СРСР з футболу за «Динамо» (Вологда).

Під його керівництвом «Зоркий» став першим з профспілкових команд, котра стала чемпіоном Радянського Союзу, до 1979 «золото» здобували лише колективи силових відомств (ЦСКА, «Динамо» Москва, свердловський СКА і «Динамо» Алма-Ата). Окрім тренувального процесу велику увагу надавав вирішенню побутових проблем гравців. Власне житло у підмосковному Красногорську сприяло переходам з Алма-Ати трьох чемпіонів світу: ^[ru], Леоніда Лобачова і В'ячеслава Паньова. Також значно підсилив клуб московський воротар Олександр Теняков (чемпіон світу 1973 року). На фініші красногорці обійшли ^[ru] на два очки, ^[ru] — на три. У 26 матчах було забито 145 голів, у тому числі лідер клубу Юрій Петров відзначився 38 разів (молодший брат олімпійського чемпіона Володимира Петрова). Втриматися на вершині не вдалося, наступного сезону стали третіми, а через рік — шостими. У клубі розпочалася зміна поколінь, а в радянському бенді — ера красноярського ^[ru]. У такій ситуації Євген Папугін переїхав до Новосибірська, два сезони тренував «Сібсільмаш». 1983 року став помічником старшого тренера збірної В'ячеслава Соловйова. У цей час команда стала чемпіоном світу 1985 року і третім призером 1987 року. Наприкінці 80-х очолював «Вимпел» (Калінінград, Московська область).

	:У моєму розумінні, серед нападників у Папугіна був найвищий коефіцієнт корисної дії. Звичайно, можна говорити, що він тягнув гру на себе, не любив розлучатися з м'ячем, відзначати ще якісь недоліки. Але удару такої сили і точності, яким володів Папа, не було, я це стверджую, ні у кого. Він однаково потужно бив з обох рук, що само по собі унікально, наводив страх на воротарів ударами не тільки із «стандартів», а й з гри.
— Валерій Маслов (партнер по «Динамо» і збірній СРСР).

Досягнення

• Чемпіон світу (5): 1957, 1961, 1963, 1965, 1967
• Чемпіон СРСР (6): 1957, 1961, 1963, 1964, 1965, 1967
• Срібний призер (5): 1956, 1958, 1959, 1966, 1968
• Бронзовий призер (2): 1960, 1962
• Переможець Спартакіади народів РРФСР (1): 1958
• Володар Кубка ВЦРПС (1): 1980

Статистика

Сезон	Команда	Ігри	Голи
1952	«Спартак»
1955	«Буревісник»		7
1956	ЦСК МО		20
1957	ЦСК МО		27
1958	ЦСК МО		30
1959	«Динамо»	13	21
1960	«Динамо»	19	23
1961	«Динамо»	21	31
1962	«Динамо»	8	6
1963	«Динамо»	21	30
1964	«Динамо»	29	51
1965	«Динамо»	21	28
1966	«Динамо»	24	30
1967	«Динамо»	26	37
1968	«Динамо»	25	23
1969	«Зоркий»	30	45
1970	«Зоркий»	25	24
1971	«Зоркий»	25	35
1972	«Зоркий»	25	36
1973	«Зоркий»	25	33
Всього

Посилання

• Папугін Євген Михайлович (російська) . Спорт-страна.ру. Процитовано 23 березня 2020.
• «Царь-пушка» русского хоккея (рос.)
• Ударник Евгений Папугин (рос.)
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)