Оттоне Вісконті Ottone Visconti 1207 8 серпня 1295 синьйор Мілана в 1277 1287 роках Оттоне Вісконтіітал Ottone ViscontiН

Оттоне Вісконті (*Ottone Visconti, 1207 — 8 серпня 1295) — синьйор Мілана в 1277—1287 роках.

Оттоне Вісконті
італ. Ottone Visconti

Народився	1207 Інворіо, Провінція Новара, П'ємонт, Італія
Помер	8 серпня 1295 абатство Клерво
Поховання	Міланський собор
Країна	Мілан
Національність	італієць
Місце проживання	Мілан
Діяльність	католицький священник
Заклад	^d і ^d
Учасник	^d
Титул	синьйор Мілана
Посада	^d і Подеста
Термін	1277—1287 роки
Попередник
Наступник	Маттео I Вісконті
Конфесія	католицтво
Рід	Вісконті
Батько
Мати	Анастасія Піровано

Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Початок кар'єри

Походив зі знатної родини Вісконті. Син , синьйора Массіно, Альбіццате, Беснате, й Анастасії Піровано. Народився у 1207 року. Ймовірно спочатку допомагав батькові. Можливо, замолоду обрав церковну кар'єру, поступивши на службу до Леона де Перего, архієпископа Мілана. У 1247 році став помічником папського легата Оттавіано Убальдіні, з яким брав участь у посольствах до Франції, італійськими державами. В цей час обіймав посади прокуратора при папському дворі, потім отримав посаду каноніка церкви у м. Дезіо. З 1257 року став претендувати на посади міланського архієпископа. У 1260 році обирається подестою міста Новара.

Боротьба з делла Торре

У 1262 році призначається папою римським Урбаном IV архієпископом Мілана. З самого початку очолив партію феодальної знаті, вступив у конфлікт з очільником пополанів , синьйором Мілана. У відповідь той заборонив новому архієпископу. Тоді 1263 року Оттоне перебрався до села Ароне, де провів церемонію отримання посади архієпископа. Тоді війська делла Торре взяли в облогу Арон і фортецю Ангеру. Втім, Оттоне Вісконті зумів втекти до Новари, але там його знову взяв в облогу Фраческо делла Торре. Після цього архієпископ сховався в фортеці Монтефіасконе.

У листопаді 1263 року війна з делла Торре не деякий час припинилася після смерті синьйора міланського Мартина. Новим правителем став . У 1265 році Оттоне Вісконте дістав підтримку від нового папи римського Климента IV. Проте протягом 1265—1266 років новим синьйором Мілана став , що більш ворожо налаштований до Вісконті, який вступив у конфлікт з міланською знаттю. Але у 1268 року помер Климент IV, що послабило позиції Вісконті.

В результаті 1272 року розпочався збройний конфлікт між Оттоне Вісконті та делла Торре, але війська Вісконті 1276 року на чолі із небожем архієпископа — Теобальдом вісконті — зазнали нищівної поразки.

У 1273 році новим папою римським став родич Оттоне Вісконті — Теобальдо під іменем Григорія X, який надав суттєву підтримку архієпископу Міланському. Проте того ж року делла Торре завдали вісконті поразку й зайняли місто Павія. Невдовзі делла Торре перейшли на бік гібеллінів. Натомість Оттоне дістав допомогу гвельфів та Карла Анжуйського, короля Сицилії і Неаполя.

У 1277 році знову виступив проти Наполеона делла Торре, й у битві при Дезіо Вісконті здобули повну перемогу, а Наполеон потрапив у полон. В результаті Оттоне Вісконті зумів зайняти Мілан й стати синьйором Мілана (факт поєднання посад Оттоне послав на старовинні права Міланських архієпископів). Цим було покладено початок правління династії Вісконті в Мілані.

Спочатку сприяв встановленню громадянського миру в місті, багато зробив для його розбудови. Потім розпочав активну зовнішню політику, вже в перший рік підкоривши міста Лоді та Кастельсепріо, а потім область між річками Адда і Тічино. Але у 1278 році війська Вісконті зазнали поразки від делла Торре у битві при Сан-Донато. Тоді Оттоне домовився з Вільгельмом VII, маркізом Монферра, про обрання його капітаном 9військовим очільником) Міланського війська.

Втім з часом відносини Оттоне Вісконті з Вільгельмом VII погіршилися, у 1281 році той перейшов на бік делла Торре. Того ж року у битві при Вапріо-д'Адда, війська Оттоне здобули рішучу перемогу над делла Торре, яких очолював Кассоне. Той загинув, а з новим очільником роду Раймондо делла Торре було укладено мир в м. Лоді.

Останні роки

Після цього протягом 1281—1287 років правив Міланом, не проявляючи зовнішньої активності, основна увага приділялася піднесенню економіку міланських володінь. У 1287 році склав повноваження капітана і синьйора Мілана, передавши владу небожу Маттео. У 1291 році склав повноваження архієпископа. Слідом за цим залишив Мілан, вирушив до абатства Клерво в Бургундії, де й помер 1295 року.

Джерела

Crivelli Visconti, Vittorio Urbano (1972). La nobiltà lombarda. Bologna. p. 6.
Francesca Maria Vaglienti: Visconti, Familie, in: Lexikon des Mittelalters Band 8, 1997, Sp. 1717—1718
Lopez Guido, I Signori di Milano, dai Visconti agli Sforza, Newton Compton editore, 2010.