Квічаль вогнистоголовийСамець вогнистоголового квічаля підвид G c innotata Національний парк Кхао Яй source source Спів

Квічаль вогнистоголовий

Самець вогнистоголового квічаля (підвид G. c. innotata, Національний парк Кхао Яй)

Спів вогнистоголового квічаля (підвид G. c. cyanota)

Біологічна класифікація

Домен:	Еукаріоти (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Дроздові (Turdidae)
Рід:	Geokichla
Вид:	Квічаль вогнистоголовий

Біноміальна назва

Geokichla citrina
(Latham, 1790)

Підвиди

(Див. текст)

Синоніми

Turdus citrinus Latham, 1790
Zoothera citrina (Latham, 1790)

Посилання

Вікісховище:	Geokichla citrina
Віківиди:	Geokichla citrina
ITIS:	916868
МСОП:	22708375
NCBI:	1743270

Квіча́ль вогнистоголовий (Geokichla citrina) — вид горобцеподібних птахів родини дроздових (Turdidae). Мешкає в Південній і Південно-Східній Азії. Виділяють низку підвидів..

Опис

Вогнистоголовий квічаль (підвид *G. c. citrina*)

Вогнистоголовий квічаль (підвид *G. c. cyanota*)

Довжина птаха становить 20,5-23,5 см, вага 47-60 г. У самців голова і нижня частина тіла оранжеві, верхня частина тіла і крила рівномірно сірі, другорядні покривні пера крил і нижні покривні пера хвоста білі. Знизу на крилах є шинрока біла смуга, помітна в польоті. Дзьоб темно-сірий, лапи спереду коричневі, ззаду рожеві або жовтуваті. У самиць верхня частина тіла більш коричнева або оливкова, крила коричневі, однак з віком самиці стають більш подібними до самців. Молоді птахи мають тьмяно-коричневе забарвлення, спина у нихпоцяткована охристими смугами, голова і обличчя мають рудий відтінок, крила сірі. Дзьоб коричнювато-роговий, лапи коричневі.

У представників підвиду G. c. cyanota горло, щоки і скроні білі, на скронях є дві чорні вертикальні смуги. Самці підвиду G. c. innotata мають більш яскраве забарвлення голови і грудей, білі смуги на крилах у них відсутні; у самиць цього підвиду голова і нижня частина тіла менш яскрава, спина має оливковий відтінок. У представників підвиду G. c. aurimacula обличчя і бічні сторони шиї білуваті, поцятковані оранжевими або коричневими плямами, на скронях у них темні смуги, груди і боки і них оранжеві, живіт більш блідий.

Підвиди

Виділяють десять підвидів:

G. c. citrina (Latham, 1790) — від Гімалаїв до сходу Бангладеш, західної і північної М'янми. Зимують в Індії, Бангладеш і на Шрі-Ланці;
G. c. cyanota (Jardine & Selby, 1828) — центральна і південна Індія;
G. c. innotata Blyth, 1846 — від східної М'янми і крайнього півдня Китаю до південного Індокитаю. Зимують на півдні М'янми та на півночі Малайського півострова;
G. c. melli (Stresemann, 1923) — південний Китай;
G. c. courtoisi (Hartert, E, 1919) — схід центрального Китаю;
G. c. aurimacula (Hartert, E, 1910) — північно-східний і центральний Індокитай, острів Хайнань;
G. c. andamanensis Walden, 1874 — Андаманські острови;
G. c. albogularis Blyth, 1847 — Нікобарські острови;
G. c. aurata Sharpe, 1888 — гори на півночі Калімантану (Сабах);
G. c. rubecula Gould, 1836 — Ява і Балі.

Поширення і екологія

Вогнистоголові квічалі гніздяться в Пакистані, Індії, Непалі, Бутані, Китаї, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Малайзії і Індонезії. Частина популяцій Гімалаїв і Південно-Східної Азії взимку мігрує на південь, зокрема, до Шрі-Ланки. Вони живуть у вологих і сухих тропічних лісах з густим чагарниковим і бамбуковим підліском, на плантаціях, в парках і садах, поблизу річок і озер. Зустрічаються поодинці або парами, на висоті від 230 до 2300 над рівнем моря.

Поведінка

Вогнистоголові квічалі є найбільш активними на світанку та у присмерках. Вони живляться павуками, комахами та іншими безхребетними, яких шукають серед опалого листя, а також плодами. В Малайзії на зимівлі вогнистоголові квічалі регулярно живляться плодами фікусів.

Гніздо чашоподібне, широке, однак неглибоке, зроблене з гілочок, папороті і корінців, встелене листям, мохом і хвойними гілочками. Воно розміщується на невисоких деревах або в чагарниках, на висоті до 4,5 м над землею, будується парою птахів. В кладці 3-4, іноді 5 кремових, іноді з легким блакитнуватим, сіруватим або зеленуватим відтінком яєць, поцяткованих пурпуровими або червонуватими плямками. Інкубаційний період триває 13-14 днів, пташенята покидають гнідо через 12 днів після вилуплення.

Примітки

BirdLife International (2022). Geokichla citrina: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 25 квітня 2022
Latham, John (1790). Index Ornithologicus, sive Systema Ornithologiæ; complectens avium divisionem in classes, ordines, genera, species, ipsarumque varietates: adjectis synonymis, locis, descriptionibus, &c. London: Leigh & Sotheby. с. volume 1, 350.
Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .
Clement, Peter; Hathway, Ren; Wilczur, Jan (2000). Thrushes (Helm Identification Guides). Christopher Helm Publishers Ltd. с. 229–232. ISBN . ISBN.
Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2022). . IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 25 квітня 2022.
Robson, Craig (2004). A Field Guide to the Birds of Thailand. New Holland Press. с. 176. ISBN .

Це незавершена стаття з орнітології.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[IUCN-1] BirdLife International (2022). Geokichla citrina: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 25 квітня 2022

[Latham-2] Latham, John (1790). Index Ornithologicus, sive Systema Ornithologiæ; complectens avium divisionem in classes, ordines, genera, species, ipsarumque varietates: adjectis synonymis, locis, descriptionibus, &c. London: Leigh & Sotheby. с. volume 1, 350.

[3] Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — .

[Clement-4] Clement, Peter; Hathway, Ren; Wilczur, Jan (2000). Thrushes (Helm Identification Guides). Christopher Helm Publishers Ltd. с. 229–232. ISBN . ISBN.

[ioc-5] Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2022). . IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 25 квітня 2022.

[Robson-6] Robson, Craig (2004). A Field Guide to the Birds of Thailand. New Holland Press. с. 176. ISBN .