Оленячий парк

«Оленячий парк» (фр. Parc-aux-cerfs) — маєток в околицях Версаля, що призначався для зустрічей короля Франції Людовика XV з численними фаворитками. В літературі XIX–XX століть феномен «оленячого парку» використовувався як приклад розбещеності звичаїв епохи рококо.

Мадмуазель Луїза О'Мерфі. Франсуа Буше, 1752.

Ініціювала створення «оленячого парку» офіційна фаворитка Людовика XV — маркіза де Помпадур. Причина такої поведінки криється в наступному: не бажаючи втратити короля (а разом з ним і владу над країною), фаворитка сама обирала для нього вродливих, юних, але не дуже розумних дівчат. Таким чином, розважлива жінка не допускала появи серйозної суперниці, яка могла б надовго зайняти місце в серці Людовика.

У зв'язку з цим сучасні історики та літератори часто ставлять в провину Людовику XV «розбещення малолітніх». Проте в «Оленячому парку» утримувались дівчата 15-17 років, що за нормами XVIII століття не вважалось дитячим віком. Король був для дівчат інкогніто або представлявся «польським дворянином» з почту Станіслава Лещинського. Коли та чи інша дівчина переставала цікавити короля, її видавали заміж. При цьому король забезпечував їй значне придане.

Найвідоміша з дівчат, які пройшли через «Оленячий парк», — ірландка , зображена на низці полотен Франсуа Буше.

Посилання

• Маркіза де Помпадур вибирала для короля юних коханок.