Олександр Філіппенко

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Філіпенко.

Олександр Георгійович Філіппенко (рос. Александр Георгиевич Филиппенко; * 2 вересня 1944(19440902), Москва, РРФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно. Лауреат Державної премії Росії (1998). Народний артист Росії (2000).

Олександр Філіппенко
рос. Александр Филиппенко
Ім'я при народженні	Олександр Георгійович Філіппенко
Народився	2 вересня 1944(1944-09-02)^[1]^[2] (79 років) Москва, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1974) і МФТІ (1967)
Заклад	Інститут геохімії й аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського, Театр на Таганці^[d] і Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
Роки діяльності	1964 — тепер. час
У шлюбі з	^d
IMDb	nm0277080
Нагороди та премії
^d (2010)
Олександр Філіппенко у Вікісховищі

Життєпис

Закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (1970). Художній керівник театру «Моно-Дует Тріо».

Фільмографія

• «Сині зайці або Музична подорож» (1972, клоун Саша)
• «Зупиніть Потапова!» (1974, Єрмоленко)
• «Хто заплатить за удачу» (1980)
• «Кидок» (1981, Семен Семенович Каліткін, прапорщик прикордонвійськ)
• «Про повернення забути» (1985, Ісаєв)
• «Я зробив все, що міг» (1986, Леонід Жилін)
• «Наш бронепоїзд» (1988)
• «Важко бути богом» (1989, Реба),
• «Серпень на спливі»/рос. «Убегающий август» (1989, Борис Краснов (головна роль)
• «Кроки імператора» (1991, Павло Ι)
• «Візит до Мінотавра» (1987, Григорій Білаш)

та інші.

Знявся в українських фільмах:

• «Бумбараш» (1971, т/ф)
• «Народжена революцією» (1974—1977, т/ф, 10 а),
• 1983 : «Останній засіб королів» (т/ф, 4 с) — полковник «Джіґс»
• 1985 : «Чорна стріла» — Річард Глостер
• «Міст через життя» (1986, т/ф, 2 с),
• «Яма» (1990, актор),
• «Жінка для всіх» (1991),
• «Я сама» (1993, Вахрамєєв; Росія—Україна)

та інші.

Громадянська позиція

У березні 2014 року, після російської інтервенції в Україну, разом з рядом інших відомих діячів науки і культури Росії висловив свою незгоду з політикою російської влади в Криму. Свою позицію вони виклали у відкритому листі.

У червні 2018 року підтримав українського режисера Олега Сенцова, засудженого і ув'язненого у Росії.

Після початку повномасштабного озброєного вторгнення Росії в Україну в 2022 році 19 травня, в День вишиванки, опублікував у Фейсбуці свою фотографію у вишиванці. З організацією сольних концертів Філіппенка почали виникати складнощі, а у листопаді 2022 року Театр імені Мосради не продовжив з ним контракт. 10 лютого 2023 року у ЗМІ повідомили, що Філіппенко залишив Росію і оселився у Литві.

Примітки

1. Filmportal.de — 2005.
   d:Track:Q15706812
2. ČSFD — 2001.
   d:Track:Q3561957
3. . // novayagazeta.ru. 13.03.2014. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 2014-3-16.
4. Александр Филиппенко в поддержку Олега Сенцова [ 8 червня 2018 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода, 01.06.2018
5. Народный артист Александр Филиппенко уехал из России, РБК, 10 февраля 2023

Література

• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.793-794; (рос.)
• Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С.284-285. (рос.)

Посилання

• Олександр Філіппенко [ 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Олександр Філіппенко: «під час собачого шоу мій пес розгубився, і мені все довелося робити за нього. Рачки. Головний приз — телевізор — дістався мені» [ 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)