Носков Борис Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Носков.

|Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Носков Борис Олексійович
Народився	13 серпня 1899(1899-08-13) Сормово
Помер	5 листопада 1970(1970-11-05) (71 рік) Харків
Країна	Російська імперія →  УРСР
Діяльність	металург
Alma mater	^d
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Нагороди

Бори́с Олексі́йович Носко́в (*13 серпня 1899, Сормово, сучасний Нижній Новгород — † 5 листопада 1970, Харків) — український вчений радянських часів, фахівець у галузі ливарного виробництва, 1960 — професор, 1964 — доктор технічних наук. Нагороджений орденами Леніна — 1943 і Трудового Червоного Прапора — 1944, лауреат Сталінської премії 1943 року, 1946 — медаль «За доблесну працю в Великій вітчизняній війні».

Життєпис

Походить з родини службовців, 1917 року закінчив реальне училище, поступив в , через злигодні громадянської війни винушено 1918 року покидає навчання.

Працював в школі вчителем; призваний в Червону армію, служив до 1921 року. Демобілізувавшись, влаштовується на Коломенський машинобудівельний завод техніком.

1927 року закінчив , повертається на Коломенський завод, пройшов шлях від інженера до начальника цеху.

1935 року призначений керівником проекту будівництва ливарного заводу «Можерез» Наркомату шляхів сполучення; одначе через бюрократичні зачіпки будівництво затяглося, а згодом взагалі було законсервоване. 1936 повертається до Коломни, з 1937 року працює головним металургом підприємства.

В часі Другої світової війни в евакуації працював на заводі Кірова. Початком 1942 року нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

1943 року вдостоєний Сталінської премії у складі творчого колективу за розроблення принципово нової сталі для виробництва танків; всю грошову частку премії передає в Фонд Оборони, за що отримав особисту подяку від І. В. Сталіна.

1944 року «номерний» завод № 38 Наркомату важкого машинобудування переводиться до Харкова, на заводі № 75 (сучасний Завод імені В. О. Малишева) він до 1946 року працював головним металургом.

1946 захищає кандидатську дисертацію, тоді ж починає викладати у Харківському політехнічному інституті. Того ж року нагороджений, як сам писав, найдорожчою нагородою — медаллю «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні».

З 1949 — доцент; 1956 року очолює кафедру технології ливарного виробництва. Під його керівництвом захистилося більше 20 кандидатів наук та два доктори.

Його основні праці стосуються теорії металургійних процесів, теорії і практики застосування плавильних агрегатів.

Деякі з них:

• 1948, 1954 — «Технологічність литих деталей», Свердловськ, «Машгіз», спільно з Косариковим М. Ф. та ,
• 1953 — «Виробництво литих молотових штампів», «Машгіз»,
• 1957 — «Конструювання литих деталей», разом з Смеляковим М. М., «Машгіз»,
• 1959 — «Використання шебелинського природного газу при виплавці чавуну в вагранці» — разом з Деньгіним І. М., Харків,
• 1959 — «Теорія металургійних процесів. Конспект лекцій», Харків,
• 1962 — «Теорія металургійних процесів з основами фізичної хімії. Конспект лекцій в двох частинах», Харків,
• 1964 — «Застосування природного газу при вторинній плавці чавуну», разом з Деньгіним І. М.,
• 1969 — «Плавка чавуну в вагранках та печах із застосуванням природного газу» — разом з Пелихом В. Ф., «Машинобудування».

Джерела

• УРЕ [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Політехнік (рос.)
• Журило А. Г. Выдающиеся металлурги и литейщики Харьковщины. Краткие очерки (рос.)/ А. Г. Журило, Д. Ю. Журило. Х.: Підручник НТУ «ХПІ», 2013. — 260 с.