Норма витрат

Норма витрат — це гранично допустима величина витрат на виготовлення продукції за умов конкретного виробництва із врахуванням застосування найпрогресивнішої технології та сировини вищого ґатунку. За своїм змістом норма витрати є орієнтовною (середньою) величиною. Її не можна ототожнювати з фактичними витратами ресурсів. Це орієнтир, який допомагає дізнатися, наскільки раціонально та ефективно витрачаються ресурси суб’єкта господарювання.

При цьому до норми витрат матеріалів не включають:

• відходи та втрати, викликані відступами від установлених та організації виробництва/постачання (наприклад, втрати матеріалу у процесі транспортування та зберігання);
• відходи та втрати, викликані відступами від передбаченого асортименту, порушенням вимог стандартів і технічних умов;
• витрату сировини і матеріалів, пов’язаних із браком, випробуванням зразків, ремонтом будівель та обладнання, виготовленням оснащення, інструменту, засобів механізації та автоматизації, наладкою обладнання, упакуванням готової продукції.

Історія

10 лютого 1998 року наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті" було затверджено норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті.
Норми витрати палива, затверджені Міністерством транспорту, розробляються в лабораторних умовах експлуатації машин. В реальній роботі ці норми можуть значно відрізнятися від фактичних витрат, особливо це стосується технологічного транспорту та машин, що експлуатуються на пересіченій місцевості .

Методи розробки норм

У практиці нормування витрат матеріалів використовують три основні методи встановлення норм:

1) розрахунково-аналітичний;

2) дослідно-виробничий;

3) звітно-статистичний.

Розрахунково-аналітичний метод базується на подетальному розрахунку витрат матеріалів. За основу, при цьому, беруть корисну витрату матеріалу. Її встановлюють за номінальними розмірами деталі з урахуванням середньої величини допуску на розмір.

Дослідно-виробничий метод застосовують, коли неможливо провести прямі технічні розрахунки норм з необхідною точністю. За ним норми встановлюють на підставі дослідних вимірів корисної витрати, технологічних відходів та втрат матеріалів у лабораторних або безпосередньо у виробничих умовах.

За допомогою звітно-статистичного методу норми вводять на черговий плановий проміжок часу за звітно-статистичними даними про фактичну питому витрату матеріалів за минулий період.

Класифікація норм витрат

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими ознаками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об'єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів, призначенням.

За періодом дії розрізняють норми:

• перспективні, що враховують прогресивні напрями у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років;
• річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів;
• поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові - для окремих видів продукції.

За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь.

За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою).

За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів — сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Приклад норми витрат для автомобілів

Для автомобілів існують такі види норм витрат палива:

• базова лінійна норма на пробіг автомобіля — на 100 км;
• норма на виконання транспортної роботи (враховує додаткові витрати палива при русі автомобіля з вантажем) — на 100 тонно-кілометрів;
• норма на одну тонну спорядженої маси Hg;
• норма на перевезення з вантажем (враховує збільшення витрат палива, пов'язане з маневруванням та виконанням операцій завантаження і розвантаження) — на одну їздку;
• норма на пробіг при виконанні спеціальної роботи — на 100 км;
• норма на роботу спеціального обладнання, встановленого на автомобілях, — на годину або на виконану операцію;
• базова норма на роботу автономного (незалежного) обігрівача — на одну годину його роботи.

Джерела