Нео-Совєтизм

Неорадянщина або неорадянськість — політичні рішення в стилі СРСР в деяких пострадянських державах, а також політичний рух за відродження Радянського Союзу в сучасному світі або за відродження окремих аспектів радянського життя, заснований на (ностальгії за Радянським Союзом). Деякі коментатори стверджують, що нинішній президент Росії Володимир Путін дотримується багатьох неорадянських поглядів, особливо в питаннях правопорядку та військово-стратегічної оборони.

Білоруська почесна варта з державними прапорами Білорусі та Радянського Союзу, а також(радянським прапором перемоги) в Мінську, 2019 рік.

Неорадянщина в державній політиці Росії

За словами Памели Друкерман з The New York Times, елемент неорадянщини полягає в тому, що «уряд керує громадянським суспільством, політичним життям і засобами масової інформації».

За словами Метью Камінський з The Wall Street Journal, вона охоплює зусилля Путіна з возвеличення слави СРСР з метою забезпечення підтримки «відродженої великоросійської могутності в майбутньому» шляхом повернення спогадів про різні російські досягнення, які легітимізували радянське панування, в тому числі перемогу СРСР над нацистською Німеччиною. Камінський далі стверджує, що неорадянщина «пропонує російський джингоїзм, позбавлений марксистських інтернаціоналістичних претензій», і використовує його для залякування сусідів Росії, а також для формування російського патріотизму та антиамериканізму.

Ендрю Маєр з Los Angeles Times у 2008 році перерахував три пункти, які визначають неорадянщину й те, чим сучасна Росія нагадує Радянський Союз:

• Росія була країною двомовності^[]. Маєр стверджує, що Росія навмисно перекручувала слова і факти з різних питань, особливо щодо російсько-грузинської війни, стверджуючи, що США спровокували конфлікт і що Грузія чинила геноцид у Південній Осетії.
• Росія прагнула посилити свою владу будь-якими способами, включаючи жорстокі репресії проти власних громадян. Прикладом можуть слугувати Михайло Ходорковський та «Матері Беслану».
• Росія залишається країною, в якій «панує страх перед державою та її задушливою владою», запроваджуючи численні закони, що обмежують свободу слова та сприяють пропаганді.

Неорадянські організації

• (Всесоюзна комуністична партія більшовиків (1991))
• Комуністична партія Вірменії
• Комуністична партія Російської Федерації
• Комуністична партія України
• Союз комуністичних партій — Комуністична партія Радянського Союзу
• Партія комуністів Республіки Молдова

Див. також

• Націонал-більшовизм
• Неославізм
• (Неосталінізм)
• (Туга за СРСР)
• Путінізм
• Друга холодна війна
• Радянський патріотизм
• Радянізація
• Союзна держава Росії та Білорусі

Примітки

1. Heathershaw, John (2009). Post-Conflict Tajikistan: The Politics of Peacebuilding and the Emergence of Legitimate Order. Central Asian Studies (англ.). London; New York: Routledge. с. 63—64. ISBN .
2. Shevtsova, Lilia (2007). Russia—Lost in Transition: The Yeltsin and Putin Legacies (англ.). Carnegie Endowment. с. 200. ISBN .
3. Slade, Gavin (Spring 2005). . Vestnik: The Journal of Russian and Asian Studies (англ.). 1 (4): 74—92. Архів оригіналу за 26 вересня 2007.
4. Druckerman, Pamela (8 травня 2014). The Russians Love Their Children, Too. The New York Times (англ.). Процитовано 27 грудня 2015.
5. Kaminski, Matthew (26 березня 2014). Putin's Neo-Soviet Men. The Wall Street Journal (англ.). Процитовано 27 грудня 2015.