Мілан Сан Ремо італ Milano Sanremo щорічні весняні класичні одноденні велоперегони що проходить між італійськими містами

Мілан-Сан Ремо (італ. Milano-Sanremo) — щорічні весняні класичні одноденні велоперегони, що проходить між італійськими містами Мілан і Санремо. Є найдовшими сучасними професійними одноденними велоперегонами, довжина маршруту складає майже 300 кілометрів. Вперше гонка проведена в 1907 році, її переможцем став французький велогонщик Люсьєн Петі-Бретон. Мілан — Санремо відкриває сезон весняних класик і входить до складу п'яти так званих монументів велоспорту — найвідоміших, найпрестижніших і найшанованіших класичних перегонів у велосипедному календарі. Мілан — Сан-Ремо часто називають «Прімавера» (від італ. «La classica di Primavera» — весняна класика) і спринтерська класика (в той час як Джиро ді Ломбардія, що проводиться восени, вважається гірською класикою).

**Мілан-Сан-Ремо**
Інформація про гонку

Регіон	Мілан — Санремо
Українська назва	Мілан — Санремо
Місцеві назви	Milano-Sanremo
Інші назви	англ. The Spring classic італ. La Classicissima di primavera
Дисципліна	Шосейна велогонка
Змагання	UCI World Tour
Тип	Класична одноденна велогонка
Організатор	RCS
Історія
Перша гонка	1907
Номер гонки	107 (2017)
Перший переможець	^[en]
Рекорд перемог	Едді Меркс (7 раз)
Останній переможець	Міхал Квятковський

Історія

Ініціатором першої гонки було «Спортивне товариство Сан-Ремо», яке звернулося з проханням про організацію велогонки до журналіста «La Gazzetta dello Sport» Еуженіо Костаманье. Гонка повинна була стартувати з Мілана, і, проходячи по дорогах Ломбардії, П'ємонту і Лігурії, фінішувати в курортному Сан-Ремо. Перша половина дистанції вінчалася підйомом Пассо дель Туркино, після спуску з якого гонщики їхали до фінішу по березі Генуезької затоки. Костаманье вдалося зібрати для дебютної гонки 62 гонщика, включаючи лідерів велоспорту тих років. Однак на старт 288-кілометрової гонки в 4 ранку 14 квітня 1907 року вийшли лише 33 людини, чому сприяла холодна вітряна погода. У Туркино атакував Джованні Джербі, до якого змогли перекласти Густаво Гаррігу і партнер Джербі по команді «Bianchi» Люсьєн Петі-Бретон. Незадовго до фінішу Петі-Бретон атакував, а Джербі завадив Гаррігу сісти йому на колесо. Петі-Бретон виграв, його товариш по команді приїхав другим, але поступився своїм місцем подала протест Гаррігу. Переможець подолав дистанцію за 11 з позбавимо годин і отримав від організаторів 300 лір золотом.

Гонка стала щорічною, в 1910 році погода зробила її найскладнішою за весь час: в сильну заметіль до фінішу дісталися лише семеро, трьох з яких дискваліфікували. Виграв гонку Ежен Крістоф, продирався крізь негоду і в підсумку впав на узбіччі. На щастя, поруч виявився готель, куди його відвів перехожий. Відігрівшись, Крістоф проїхав чотирьох замерзлих гонщиків і один фінішував на пустельних вулицях Сан-Ремо. Другий фінішер був дискваліфікований за подолання частини дистанції на поїзді, законний другий призер поступився Крістофу більше години. У 1914—1950 роках італійські гонщики не дозволяли іноземцям вигравати гонку, яка не відбулася лише тричі: в 1916, 1944 і 1945 роках. У 1915 році Костанта Джірарденго вперше виграв гонку, але був дискваліфікований за «зріз» дистанції. Однак у 1918 році він здобув перемогу, першу законну зі своїх шести. Перемога Фаусто Коппи в 1946, після дворічної перерви, була названа сучасниками торжеством світу перед війною.

У 1954 році відбулася перша телевізійна трансляція Мілан — Сан-Ремо, перемогу на якій здобув бельгієць Рік ван Стинберген, після чого господарі гонки ще 15 років не бачили перемог співвітчизників. Незабаром гонка стала втрачати в видовищності, так як перемога тепер розігрувалася в фінішних спринтах. У 1960 році організатори додали за 9 кілометрів до фінішу невеликий підйом Поджио ді Сан-Ремо, а через 22 роки ще один, Чіпрезза, за 20 кілометрів до кінця. Кінець 1960-х — 1970-ті стали часом Едді Меркса, Канібал здобув тут рекордні 7 перемог. У 1983 році перемогу здобув Джузеппе Саронно, якому в той же рік скорилися дві інші престижні італійські велогонки — Джиро д'Італія і Джиро ді Ломбардія. Рубіж століть став епохою Еріка Цабеля, виігрившего 4 гонки. У 2004 році він з піднятими руками святкував на фініші п'яту перемогу, але Оскар Фрейре «викинув» велосипед і випередив німця на кілька сантиметрів . У 2008 році організатори вирішили підвищити шанси неспрінтеров і на півдорозі між Туркино і Чіпреззой влаштували новий підйом, Альтопьяно Делла Мані; тоді ж фініш був перенесений на набережну Сан-Ремо. В даний час ця гонка є найдовшою в календарі UCI World Ranking, в 2008 році вона вийшла з протур разом з Гранд Туром, виделевшегося в історичну категорію гонок .

Маршрут

За більш, ніж столітню історію маршрут Мілан — Сан-Ремо змінювався незначною мірою, останні три гонки не змінювався зовсім. Гонщики долають перші 120 з 298 кілометрів по рівнині через Павії, Вогера, Тортон, Нові-Лігуре. Потім починається досить пологий підйом Пассо дель Туркіно з градієнтом в 3-5 %, підвищується тільки на останніх трьох кілометрах. З 155 кілометри починається Рив'єра, ще через 50 кілометрів — підйом Альтопьяно Делла Мані, який може позбавити гонку спринтерської розв'язки. Потім кілька десятків кілометрів рівнини, після чого починаються височини. Далі серйозний підйом Чіпрезза, де також намагається виїхати відрив. Незабаром після спуску з нього починається Поджіо, вершина якого знаходиться за 5,7 кілометра до фінішу. Тут в атаку йдуть всі у кого залишилися сили після марафону, крім спринтерів і їх розганяють. Останні 3 кілометри представляють собою гладку міську дорогу.