Міжнародна політика

Міжнаро́дна полі́тика — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків і відносин між суб'єктами, що діють на арені.

Суб'єктами міжнародної політики є:

• держава або групи держав,
• міжнародні організації,
• масові рухи транснаціонального характеру,
• релігії та церкви різних напрямів,
• політичні партії та громадські об'єднання,
• ЗМІ.

Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави діють на по-різному. Вирізняють 4 основні види зовнішньої політики держав:

• агресивна політика характеризується експансіонізмом держави, прагненням розв'язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики;
• активна політика характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою і зовнішньою політикою;
• консервативна політика пов'язана з прагненням колишніх «великих» держав зберегти свої впливи на міжнародній арені та досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою і зовнішньою політикою;
• пасивна політика є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, перевіривши свою зовнішню політику на позиції інших держав; вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету.

Створення і підтримання умов для реалізації свого впливу (сили) становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. З іншого боку, саму силу держави можна визначити як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, її спроможність спонукати (або примусити) іншого суб'єкта діяти в напрямі, бажаному для цієї держави.

Сила (power) — це поняття одночасно об'єктивне і суб'єктивне. Воно складається з багатьох елементів, має різні параметри. Серед них найважливішими є:

• геополітичне становище (geopolitical location);
• населення (population): передусім ідеться про чисельність населення, стан його здоров'я, вікову структуру, природний приріст, а також його соціальні характеристики; чисельність населення зумовлює розмір і стан збройних сил; людська база є основою військової могутності; крім кількісного виміру населення важливі його якісні риси, зокрема національний характер, який випливає з його традиційної філософії буття й історичного досвіду;
• природні ресурси (natural resources) — країна з великими ресурсами потенційно перебуває у вигідному становищі, але за умови, що вона має можливість їх експлуатувати;
• держави (industrial capacities) — усі воєнні конфлікти XIX–ХХст. підтверджували висновок: перемогу здобували країни з вищою індустріальною базою; рівень індустріального розвитку відіграє велику роль і в мирний час; наслідком індустріальної могутності країни є досягнення вищого життєвого рівня, що забезпечує підтримку уряду населенням, створює ситуацію політичної стабільності; водночас зміцнення індустріальної могутності держави збільшує її потреби в нових ресурсах, а це призводить до потенційної залежності від інших країн, особливо у сфері енергоносіїв, якими країни забезпечені дуже нерівномірно;

• військова могутність (military power) — це не тільки кількість військової техніки, а ще й уміння її використати як для захисту своєї вітчизни, так і в разі можливих дій на чужій території;

• воля (will to act) — цей показник не піддається кількісному виміру, але без волі, без бажання використати все, про що говорилося вище (природні ресурси, військову та індустріальну могутність) в інтересах своєї держави, не може бути й мови про міжнародну силу; дослідники розглядають її або як волю еліти досягати поставлених цілей, або як волю населення підтримувати владні рішення, або як поєднання того й іншого;
• політичне керівництво і внутрішня організація влади (political management and internal organization of power) є важливим чинником міжнародної сили держави; у період миру і процвітання переважають колективні форми керівництва, або, принаймні, такі, що видають себе за колективні; у кризові або воєнні часи країни потребують централізованого управління; політична фракційність зменшує політичну стабільність і відповідно підриває силу держави;
• дипломатія (diplomacy) теж може вважатися чинником міжнародної сили держави; досвідчені дипломати вміють захистити інтереси своєї держави, створити сприятливий для неї міжнародний клімат, який дозволяє державі реалізовувати свої міжнародні цілі;
• міжнародний імідж держави (the image of the state), тобто її образ, її сприйняття іншими державами також є однією з основних складових сили держави на міжнародній арені.

Міжнародні відносини — це сукупність інтеграційних зв'язків, що формують людське співтовариство.

Види міжнародних відносин

1. За рівнем представництва:

• на найвищому рівні (перші особи);
• на високому рівні (міністри ЗС, члени КМ, заступники керівників міжнародних організацій);
• середній рівень (заступники міністрів, спеціальні представники перших осіб держави);
• низький рівень (надзвичайні та повноважні посли держав, спеціальні представники організацій).

2. За статусом:

• формальні, офіційні;
• неформальні, неофіційні.

3. За змістом:

• відносини співпраці (встановлюються зазвичай між партнерами, приблизно рівними за силою, могутністю та потенціалом);
• відносини співіснування (коли суб'єкти, маючи різні основні інтереси, змушені підтримувати тимчасове співробітництво, що може прерости як у постійне, так і в конфлікт);
• відносини нейтралітету (відмова від участі у війні у будь-якій формі).

Структура цілей та завдань міжнародної політики

В історії:

• територіально-економічні зазіхання;

• боротьба за сфери впливу, за ринки збуту, джерела сировини та їх перерозподіл.

У сучасності:

• участь у міжнародному поділі праці та пов'язаному з ним обміні товарами, сировиною, технологіями, винаходами і духовними цінностями;
• спільне розв'язання глобальних проблем сучасного світу;
• захист прав людини;
• колективне забезпечення міжнародного миру.

Засоби здійснення міжнародної політики:

• війна — тривалий збройний конфлікт між окремими державами, групами держав (світова війна) або верствами населення в одній державі (громадянська війна); підраховано, що за 3,5 тис. рр. писаної історії людство лише 270 років жило без війн; війна ще й досі є поширеним засобом міжнародної політики;

• дипломатія (з грец.διπλομα — лист, складений навпіл) — офіційна діяльність держав, урядів та інших уповноважених осіб, органів, установ, які здійснюють зовнішні відносини держави і репрезентують її інтереси на міжнародній арені; дипломатія здійснюється за допомогою внутрішніх (глава держави, уряду, МЗС, МЗ торгівлі, інші міністерства та комітети, які певною мірою співпрацюють з аналогічними інститутами за кордоном тощо) та зовнішніх (дипломатичні представництва, зокрема посольства, місії, на чолі яких стоять представники різних класів та рангів) державних інститутів.

Принципи сучасних міжнародних відносини:

• повага до державного суверенітету та суверенної рівності,
• незастосування сили чи погрози силою,
• непорушності кордонів і територіальної цілісності держав,
• мирного врегулювання конфліктів,
• невтручання у внутрішні справи,
• поваги до прав людини й основних свобод,
• рівноправності та права народів розпоряджатися своєю долею,
• співпраці між державами,
• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань.

Див. також

• Зовнішня політика

Література

• А. Л. Субботін. Міжнародна політика // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с.
• А. Субботін. Міжнародна політика // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.452

Посилання