У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тара с Васи льович Мурані вський 3 лютого 1935 с Косяківка Таращансько

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем .

Тара́с Васи́льович Мурані́вський (3 лютого 1935, с. Косяківка, Таращанського району, Київської області — 17 липня 2000, Москва) — один з лідерів української діаспори в Росії, відомий вчений та політик, доктор філософських наук, кандидат економічних наук.

Муранівський Тарас Васильович англ. Taras Muranivsky
Т. В. Муранівський Т. В. Муранівський
Народився	3 лютого 1935(1935-02-03) с. Косяківка, Таращанського району, Київської області
Помер	17 липня 2000(2000-07-17) (65 років) м. Москва
Національність	українець
Діяльність	економіст
Alma mater	Московський державний університет
Галузь	соціальні аспекти наукової інформації та керування
Заклад	Російський державний гуманітарний університет; в Москві; Інститут вивчення США та Канади Російської академії наук; Міжнародний інститут Шиллера
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філософських наук кандидат економічних наук
був першим ректором Інституту українознавства в Москві; був президентом російського підрозділу Міжнародний інститут Шиллера

Закінчив у 1958 році історичний факультет Московського державного університету.

Членом КПРС став ще у 1957 році. Але, як повідомляє на основі розсекречених архівів історик і публіцист Таранов Євгеній Васильович, вже у 1958 році партком цього університету виключає Муранівського з рядів партії, як особу, близьким другом якої був арештований роком раніше історик Козовой Вадим Маркович, який був на курс молодше за Муранівського. (Таранов Е. В. «Вольнодумство» в МГУ. Документальное повествование по протоколам парткома. 1951–1959 гг. // Журнал "Источник". 2002. № 3. С. 84-96; також про це: Таранов Е. В "Раскачаем Ленинские горы!" Из истории "вольнодумства" в Московском университете ( 1955-1956 гг.) // Свободная мысль. 1993. №10. С. 94-103).

За даними Всеволода Сергєєва, насправді Муранівського та його товариша по навчанню Фелікса Белелюбського "подвергли взысканиям" за те, що вони інколи відвідували засідання опозиційного гуртка Л. Краснопевцева – Л. Ренделя, сформованого в 1956-1957 рр. при Московському університеті (Сергеев В. Н. «Университетское дело»: формирование оппозиционных взглядов группы Л. Краснопевцева – Л. Ренделя // II Всероссийская научно-практическая школа-конференция молодых ученых «История России с древнейших времен до XXI века: проблемы, дискуссии, новые взгляды». 9-24 октября 2012 г. Сборник докладов. М., 2012).

Восени 1957 року Муранівського викликали на допит у КДБ, а в лютому 1958 року його примусили давати покази по справі Вадима Козового, але Муранівський нібито не став давати детальних показів, а повідомив слідству тільки загальновідомі речі, як про це писав у 2001 році в своїх спогадах Белелюбський. . За цим же джерелом, керівництво КДБ взагалі вимагало від парткому дати згоду на притягнення до кримінальної відповідальності Муранівського, але їм відмовили у цьому.

Втім, у спогадах Белелюбського простежуються намагання виставити Муранівського не як свідка по справі Козового і агента КДБ, а навпаки, як жертву складних обставин, яка в умовах тиску не зламалася, проявила стійкість.

Очевидно, саме через таку подію Муранівський довго не міг захистити дисертацію.

Про його подальшу біографію в 1958-1970 роках детальних даних не вказується, за непідтвердженою інформацією - довгий час перебував у США.

У 1970 році захистив дисертацію кандидата економічних наук на тему: "Экономическая сущность информации и пути повышения эффективности информационной деятельности (на основе анализа методов, применяемых в военно-технических центрах США и опыта работы информационных органов СССР)".

У 1987 році захистив дисертацію доктора філософських наук на тему: "Роль информационных процессов в социальном управлении производственными коллективами".

Далі викладав у Історико-архівному інституті, був професором кафедри інформаційних ресурсів Російського державного гуманітарного університету та першим ректором Інституту українознавства міста Москви, реорганізованого в 1992 році в науково-громадську організацію "Український університет у Москві". Ця організація була офіційно зареєстрована 4 червня 1992 року за адресою квартири, де проживав один зі співзасновників - юрист і підприємець , у московському районі Орєхово-Борисово. .

В діяльності цієї структури взяли участь мешканці Москви українського походження, передусім - спецалісти в галузі техніки: доктор технічних наук Ваграменко Ярослав Андрійович (1936-2017), технік-винахідник і режисер Дудченко Віктор Іванович (1936-2005), а також історики українського походження: вчений-медієвіст Шевеленко Анатолій Якович (1925-1999), історик економіки та політолог Белелюбський Фелікс Борисович (1934-2004), кандидат історичних наук та публіцист Овченко Юрій Федорович, та інші.

Працював також в Інституті вивчення США та Канади при АН СРСР, а з 1991 року - Російської академії наук та був президентом російського підрозділу Міжнародного інституту Шиллера.

Примітки

. Архів оригіналу за 2 січня 2002. Процитовано 2 січня 2002.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

Посилання

The Schiller Institute [ 21 червня 2010 у Wayback Machine.]
Rachel Douglas: In Memory of Taras Muranivsky [ 13 січня 2010 у Wayback Machine.]
Станислав Некрасов: Тарас Васильевич Муранивский [ 11 лютого 2010 у Wayback Machine.]
Віктор Ідзьо. Український університет міста Москви^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Т. В. Муранивский: Кто потерял Россию? [ 11 лютого 2010 у Wayback Machine.]
Т. В. Муранивский: Пора называть вещи своими именами^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Т. В. Муранивский: Борьба с монетаризмом в мировом масштабе [ 10 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
Т. В. Муранивский: Истинное лицо «аргентинского чуда»

[1] . Архів оригіналу за 2 січня 2002. Процитовано 2 січня 2002.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()