Олег Леонідович Мочуляк нар 27 вересня 1974 Одеса УРСР український футболіст півзахисник та нападник Виступав за юнацькі

Олег Леонідович Мочуляк (нар. 27 вересня 1974, Одеса, УРСР) — український футболіст, півзахисник та нападник. Виступав за юнацькі збірні СРСР та Молодіжну збірну України.

Олег Мочуляк

Особисті дані

Повне ім'я

Олег Леонідович
Мочуляк

Народження

27 вересня 1974 (49 років)

Одеса, УРСР

Зріст

180 см

Вага

78 кг

Громадянство

Україна

Позиція

півзахисник, нападник

Інформація про клуб

Поточний клуб

завершив кар'єру

Юнацькі клуби

1984—1990

«Чорноморець»

Професіональні клуби*

Роки	Клуб	І (г)
1991—1992	«Чорноморець»	3	(0)
1992	→ «Чорноморець-2»	18	(4)
1993—1994	«Нива» (Т)	48	(21)
1994—1996	«Чорноморець»	16	(2)
1996	«Уралмаш»	15	(2)
1996	«Чорноморець»	1	(0)
1996	«Газовик-Газпром»	10	(1)
1997	«Уралан»	15	(1)
1997—1998	СК «Одеса»	26	(10)
1999—2000	«Чорноморець»	64	(7)
2001	«Таврія»	21	(2)
2002—2003	«Зімбру»	6	(2)
2004	«Тараз»	33	(8)
2005	«Атирау»	15	(2)
2005	«Женис»	10	(1)
2006	«Тараз»	16	(8)
2007	«Атирау»	7	(1)
2008	«Бухара»	16	(8)
2009—2010	«Дністер»	24	(5)

Національна збірна

Роки

Збірна

І (г)

1993—1994

Україна U-21

5 (1)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 11 листопада 2016.

Клубна кар'єра

Футболом почав займатися в одеській ДЮСШ «Чорноморець», у тренера О. В. Галицького. У дитячій команді Олег себе добре зарекомендував, багато забивав і незабаром нападника запросили до юнацької збірної СРСР. В її складі боровся за вихід на юнацький чемпіонат світу, а також взяв участь в юнацькому Чемпіонаті Європи U-17, який проходив у Швейцарії.

Незабаром його запросили до головної команди міста — «Чорноморця». У нападі тієї команди грали досвідчені Іван Гецко та Сергій Гусєв, скласти їм конкуренцію сімнадцятирічному хлопцеві було складно. В основному складі, в останньому чемпіонаті СРСР, Олег зіграв лише три матчі.

Перший чемпіонат в незалежній Україні форвард провів в «Чорноморці-2», у другій лізі. Але вже наступне першість почав у вищій лізі, в тернопільській «Ниві», куди його запросив президент клубу Володимир Григорович Аксьонов, який раніше тренував юнацьку збірну України та добре знав можливості Мочуляка. Очолював колектив земляк нападника, відомий в минулому футболіст Леонід Буряк. В команді, де лідерами були В. Тернавський, Д. Тяпушкін, С. Лєженцев, Мочуляк вписався до основного склад, забивши у другому колі 7 м'ячів. А в сезоні 1993/1994 років забив 14 голів, ставши четвертим в реєстрі найкращих бомбардирів чемпіонату.

Після двох вдалих сезонів в тернопільській команді Мочуляк отримав чимало хороших пропозицій з-за кордону. Але мрія грати в рідному клубі і бажання, тодішнього головного тренера «Чорноморця» Леоніда Буряка бачити в своєму клубі футболіста, схилили вибір нападника на користь одеситів. Спочатку все складалося непогано, Олег почав регулярно виходити в складі, забив 2 голи. Але потім захворів на запалення легенів. Після тривалого лікування та відновлення, знову пробитися в основний склад вже не зміг.

У 1995 році перебував на перегляді в бельгійському «Андерлехті», де залишив про себе непогане враження, але трансфер не відбувся, тому що клуби не домовилися про суму відступних за гравця. Після поверненню з Бельгії виник варіант з одним з клубів Ізраїлю, але й тут гравця спіткала невдача. Влада Ізраїлю через негаразди з візами не дозволили в'їзд в країну.

У 1996 році Мочуляк виявився в єкатеринбурзького «Уралмаші», який виступав у вищій лізі чемпіонату Росії. Грав за цю команду в Кубку Інтертото. Але в клубі почалися проблеми з фінансуванням, команду почали покидати багато футболістів, у тому числі й Мочуляк. Повернувшись до Одеси, потім підписав угоду з російським клубом «Газовик-Газпром», хоча затримався там ненадовго, перейшовши в «Уралан», який в той час тренував Павло Яковенко, а за команду виступало багато українських футболісти. Внісши свою лепту в перемогу елістінского клубу в першій лізі російського чемпіонату, Олег все ж покинув команду, повернувшись до Одеси, де підтримував форму в аматорському колективі «Рибак-Дорожник». За цей час надійшло кілька пропозицій про продовження кар'єри. Мочуляк вибрав варіант з СК «Одесою». Відігравши півтора сезони в другому одеському клубі, повернувся в рідний «Чорноморець», який на той час повернувся до вищої ліги. Олег регулярно грав в основі, але за підсумками сезону 1999/2000 років клуб знову опустився до нижчого дивізіону. До 2001 року закінчився термін контрактної угоди з клубом і Олег вирішив його не продовжувати.

У 2001 році підписав контракт з «Таврією». Початок року склалося для Мочуляк не дуже вдало: травма гомілкостопа вивела гравця з ладу на два місяці, але обійшлося без ускладнень і футболіст знову повернувся до загальної групи. Кар'єра в новому клубі складалася непогано, незважаючи на те, що доводилося грати на нових для нього позиціях інсайда та опорного півзахисника. Проте, через рік футболіст був виставлений на трансфер.

Черговим клубом в кар'єрі нападника став молдовський «Зімбру», хоча заграти в кишинівському клубі не судилося. З приходом в команду румунського тренера Габі Стана, який привіз з собою 12 гравців-співвітчизників, місця в основному складі Мочуляк не знайшлося, а за перехід в інший клуб, керівництво «Зімбру» просило завищену трансферну вартість. У цей період вимушеного простою підтримував форму граючи в одеських аматорських колективах «Іван» та «Сигнал». Лише за допомогою профспілки футболістів України, вдалося домогтися статусу вільного агента.

З 2005 року почався азійський період кар'єри футболіста, який тривав майже 5 років. На початку був «Тараз», де доводилося грати в майже 50-градусну спеку. У першому ж сезоні став володарем Кубку Казахстану, двічі — в 2004 і 2006 роках — ставав найкращим бомбардиром клубу в сезоні. У 2005 році півсезону відіграв в «Атирау», звідки перебрався в клуб «Женис» (Астана), з яким вдруге став володарем Кубку Казахстану. У 2006 році знову повернувся в «Тараз». Щоб не вважатися легіонером, взяв казахське громадянство. У 2008 році поїхав до Узбекистану, уклавши контракт з ФК «Бухара». Тут футболіст не дограв до кінця чемпіонату три місяці. Нове керівництво узбецького клубу вирішило, що легіонери дуже багато заробляють і відмовилися виконувати контрактні зобов'язання перед гравцем. Після чого особисту угоду з футболістом було розірвано в односторонньому порядку, а документи по цій справі було направлено до відповідної комісії ФІФА. Незабаром Олег отримав пропозицію від тренера «Машалу» Володимира Бондаренка, грати в цьому клубі, але місцева федерація заблокувала цей перехід. В результаті цих подій гравець на півроку опинився поза футболом.

У 2009 році, коли він повернувся з Узбекистану, футболіст подумував про завершення кар'єри, але надійшла ще одна пропозиція продовжити виступи, від першолігового клубу «Дністер» (Овідіополь), і Олег знову повернувся в професійний футбол. Зігравши в осінній частині першості 8 ігор, відзначився 5 забитими м'ячами та 3 результативними передачами й був одним з найкращих в овідіопольському колективі. Влітку 2010 року Мочуляк завершив кар'єру гравця.