Марія Казарес (фр. Maria Casarès; повне ім'я — Марія Віктóрія Касáрес Пéрес (ісп. María Victoria Casares Pérez); 21 листопада 1922, Ла-Корунья, — 22 листопада 1996, Ла-Вернь) — французька акторка театру і кіно іспанського (галісійського) походження.
Марія Казарес | ||||
---|---|---|---|---|
фр. Maria Casarès | ||||
Ім'я при народженні | Марія Віктóрія Касáрес Пéрес María Victoria Casares Pérez | |||
Народилася | 21 листопада 1922 Ла-Корунья, Галісія, Королівство Іспанія, Іспанія[4] | |||
Померла | 22 листопада 1996 (74 роки) Аллу[4] | |||
Поховання | Q110332997? | |||
Громадянство | Франція[5] Іспанія | |||
Діяльність | акторка театру, кіноакторка | |||
Alma mater | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю, Курси Симона і d | |||
У шлюбі з | d | |||
Батьки | (Сантьяго Касарес Кірога) | |||
IMDb | nm0143018 | |||
Автограф | ||||
Нагороди та премії | ||||
| ||||
Марія Казарес у Вікісховищі | ||||
Біографія
Марія-Вікторія Касарес Перес народилася в Ла-Корунья — приморському місті на північному заході Іспанії, в Галісії. Її батько — Сантьяго Касарес Кірога був міністром внутрішніх справ при Другій Республіці. У зв'язку з політичною кар'єрою батька сім'я переїхала до Мадрида, де Марія навчалася в el Instituto Escuela. 1936 року, коли вибухнула Громадянська війна в Іспанії, сім'я була змушена покинути країну і оселитися у Франції.
У Франції Марія Казарес пережила німецьку окупацію. Водночас вчилася в паризькій Консерваторії драматичного мистецтва і, закінчивши її, в 1942 поступила в театр «Матюрен» (Théatre des Maturins). За успішним дебютом у п'єсі Джона Сінга «Deirdre des Douleurs» надійшла пропозиція зіграти головну роль у п'єсі Альбера Камю «Непорозуміння». Співпраця з Камю переросло в ближчі стосунки, що тривали три роки. У зв'язку з цим її навіть називали «музою екзистенціалізму». Марія Казарес залишалася в дружніх відносинах з Камю аж до його загибелі в автокатастрофі в 1960.
З 1944 року Марія Казарес знімалася в кіно. Її першою роботою стала роль другого плану — Наталі в одному з культових фільмів французького кінематографа — «Діти Райка» Марселя Карне (1944). У наступному році Марія Казарес знялася у фільмі «Дами Булонського лісу» (режисер Робер Брессон). Її персонаж — світська дама Елен, яка за допомогою хитромудрої інтриги мстить коханцеві, який її залишив, являє Марію Казарес свого роду «генієм зла» в образі прекрасної жінки, саме ця роль викликала дискусію про характер її творчої індивідуальності і її «інфернальної краси».
Найвідомішою роллю Марії Казарес стала роль Принцеси (Смерті) у ще одному культовому фільмі — «Орфей» Жана Кокто (1950). Дуже складний, наскрізь пронизаний символікою фільм Кокто вимагав від актриси реалізації всього свого творчого потенціалу, і вона блискуче впоралася з цим завданням.
Після цієї ролі Марія Казарес лише зрідка знімалася в кіно, присвятивши себе головним чином театру. У 40-х роках вона виступала на сценах паризьких театрів «Ательє», «Ноктамбюль», «Маріньї»; крім Марти в «Непорозумінні» А. Камю, зіграла Вікторію в його ж п'єсі «Облога» (1948), Грушеньку в «Братах Карамазових» (1945), Жанетту в «Ромео і Жанетта» Ж. Ануя (1946).
У 1952 році Марія Казарес була прийнята в трупу театру «Комеді Франсез», де грала Перічолу в «Кареті святих дарів» П. Меріме. З 1954 року була актрисою Національного народного театру (TNP) Жана Вілара; грала, зокрема, леді Макбет в трагедії У. Шекспіра, Марію Тюдор в однойменній п'єсі В. Гюго, Леоніду в «Торжестві любові» П. Маріво, Федру в однойменній трагедії Ж. Расіна. З 1960 року виступала на сцені театру «Атеней», де зіграла, зокрема, Патрік Кемпбелл у п'єсі «Милий брехун» Д. Кілті.
Серед фільмів з її участю — «Макбет» (1959), «L'adieu nu» (1977), «Britannicus» (1977), «Blanche et Marie» (1984), «Читець» (1988) і «Someone Else's America» (1995).
У 1976, після смерті Франко, вона повернулася до Іспанії, де виконувала роль Горго в драмі «El adefesio» Рафаеля Альберті. Марія Казарес була номінована на премію «Сезар» у 1989. У 1980 вона видала книгу мемуарів «Résidente privilégiée».
Померла 22 листопада 1996, в наступну ніч після за її 74-річчя, у французькому містечку Ла Верн (Шаранта Приморська).
Фільмографія
- 1945 — (Діти райка) / Les Enfants du paradis — Наталі
- 1945 — (Дами Булонського лісу) / Les Dames du Bois de Boulogne
- 1945 — Roger La Honte
- 1946 — Сьома двері
- 1946 — L'Amour Autour De La Maison
- 1946 — La Revanche De Roger La Honte
- 1948 — Пармська обитель / La Chartreuse De Parme — Сансеверина
- 1948 — Bagarres
- 1949 — L'Homme Qui Revient De Loin
- 1950 — (Орфей)
- 1951 — Тінь і світло
- 1960 — (Заповіт Орфея)
- 1974 — (Флавія, мусульманська черниця)
- 1975 — L'Adieu Nu
- 1980 — Irene Et Sa Folie
- 1985 — Blanche et Marie
- 1988 — (Чтиця)
- 1988 — De Sable et de Sang
- 1990 — Лицарі Круглого столу
- 1995 — Someone Else's America
Примітки
- VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118668668 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- Fichier des personnes décédées
- http://www.independent.co.uk/news/people/obituarymaria-casares-1313344.html
Посилання
- Obituario de The Independent (en inglés) [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- films de Francia [ 25 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
- galeria fotográfica [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Maria, residente privilegiada[недоступне посилання з липня 2019]
- Como la Princesa en Orfeo de Jean Cocteau [ 6 липня 2015 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет