Мартинов Андрій Леонідович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мартинов.

Андрі́й Леоні́дович Марти́нов (24 жовтня 1945(19451024), м. Іваново, РРФСР, СРСР) — радянський та російський актор театру і кіно. Народний артист Російської Федерації (1994). Лауреат Державної премії СРСР (1975), Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1982) та премії Ленінського комсомолу (1974).

Мартинов Андрій Леонідович
Мартынов, Андрей Леонидович
Народився	24 жовтня 1945(1945-10-24) (78 років) м. Іваново, РРФСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Діяльність	актор, телеактор
Alma mater	Російський університет театрального мистецтва
Діти	син Олександр (1977)
Провідні ролі	Старшина Васков (А зорі тут тихі), Кир'ян Інютін (Вічний поклик)
IMDb	nm0554430
Нагороди та премії

Життєпис

А. Л. Мартинов народився у місті Іваново 24 жовтня 1945 року в родині вчителів. У нього було два старших брати — Рудольф (1939 р.н.) і Юрій (1941 р.н.). Їх батько, Леонід Миколайович Мартинов був інвалідом першої групи по зору, проте він був пристрасним прихильником театрального мистецтва і активно займався в драматичному кружку товариства сліпих. Саме це спонукало Андрія стати актором. Сильне враження на хлопчика справив ляльковий театр, що виступав у його дитячому садку. Вистава дуже вразила Андрія і він вирішив створити власний театр. Хлопчик сам зробив ляльки, декорації після чого він продемонстрував власну п'єсу своїм друзям.
Одного разу під час гастрольного туру в Іваново приїхали актори знаменитого МХАТу на чолі з легендарним Олексієм Миколайовичем Грибовим. Не зважаючи на те, що А.Мартинову було на той час лише шістнадцять років, він зумів добитися особистої зустрічі з О. Грибовим. Хоча під час прослуховування молодого актора обраний монолог йому не надто сподобався, сама зустріч залишили в обох дуже позитивне враження і значною мірою визначила його подальшу долю. А. Мартинов вирішив вступити до школи-студії при МХАТі. Однак там його спіткала невдача на вступних іспитах. Натомість, Андрій успішно склав вступні випробовування до Щукінського училища, однак і туди його не зарахували, оскільки на момент вступу йому ще не виповнилося 17 років. Після повернення до рідного Іваново А. Мартинов працював певний час будівельником.
1963 року А. Мартинов таки вступив до Російського інституту театрального мистецтва, навчання в якому перервала трирічна служба у лавах Радянської армії у військах ППО. Після демобілізації Мартинов продовжив навчання в театральному інституті а в 1970 році, після його закінчення, почав працювати актором .
Починаючи з 1972 року А.Мартинов почав зніматися у кіно. Перша ж його роль старшини Федота Васкова у фільмі режисера Станіслава Ростоцького «А зорі тут тихі» принесла йому всенародне визнання і любов. Не менш успішною було його інша роль — Кир'яна Інютіна в багатосерійному фільмі режисерів та «Вічний поклик», знятому на кіностудії «Мосфільм» впродовж 1973—1983 років.
Пізніше А. Мартинов переходить до , а в 1981 році стає актором кіностудії ім. М. Горького.
З початку 1980-х років по 2004 рік А.Мартинов через складну ситуацію з тогочасним російським кінематографом та у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, активно займається дубляжем іноземних фільмів та телесеріалів. Саме дубляж стає його основною професією останніх років. Найбільш помітною його роботою в цій якості стає дублювання ролі Оскара Шиндлера у відомому фільмі 1993 року «Список Шиндлера».

Особисте життя

Офіційно дружиною А. Мартинова до 2017 року була німкеня Франциска Тюн з якою він познайомився на одному з кінофестивалів, що проходив в 1972 році у Німеччині. Франциска була дочкою німецького дипломата, навчалася в МДУ і чудово володіла російською мовою. Вони досить швидко одружилися. У них є син Олександр і троє онуків, які живуть у Німеччині. Особисте життя в них не склалося і вони розлучилися та роз'їхалися по різних країнах. А. Л. Мартинов залишився в Росії, а колишня дружина з сином Олександром повернулися до Німеччини.

Фільмографія

1. 1972 — А зорі тут тихі — старшина Федот Васков
2. 1973 — Слідство ведуть ЗнаТоКі — Олег Федорович Каталін
3. 1973 — Вічний поклик — Кир'ян Інютін, син Дем'яна Інютіна
4. 1976 —  — батько хлопчика
5. 1977 — Білий Бім Чорне вухо — Андрій Леонідович, старший лейтенант міліції
6. 1978 — Останній шанс — майстер Єршов
7. 1978 —  — урядник Максимович
8. 1978 —  — Степан Коренець, гончар
9. 1981 — Здоровань — Єгор
10. 1981 —  — Локтіонов
11. 1981 —  — Теренков
12. 1981 — Факти минулого дня — Кріквін
13. 1981 — Синдикат-2 — Андрій Павлович Федоров
14. 1982 —  — Акулов
15. 1982 — Владивосток, рік 1918 — Никифоров
16. 1982 — Ми жили по сусідству — Микола, батько Сергія
17. 1982 — Божевільний день інженера Баркасова — Слоняєв, поет
18. 1983 —  — директор заводу
19. 1984 —  — батько
20. 1984 —  — батько Діми Круглікова
21. 1984 — Без права на провал — Микола Васильович Лозовий, лейтенант, колишній вчитель
22. 1985 — Битва за Москву — командир москвичів-ополченців
23. 1985 — Увага! Всім постам ... — Павло Єгорович Тихоня, старшина
24. 1985 — Секунда на подвиг — Яків Новиченко
25. 1988 — Гулящі люди — боярин Зюзін
26. 1990 — Микола Вавилов — Вавилов Сергій Іванович
27. 1991 —  — Якушин
28. 1991 — Цар Іван Грозний — Малюта Скуратов
29. 1992 —  — начальник колони
30. 1997 —  — Тіт
31. 1998 —  — Афанасійович
32. 1998 —  — Гаврило Андрійович
33. 1999 —  — епізод
34. 2002 —  — Кичігін
35. 2003 —  — генерал-лейтенант Попов
36. 2003 —  — епізод
37. 2003 —  — член Політбюро ЦК КПРС О.Яковлєв
38. 2004 —  — Павло Сергійович Блінов
39. 2010 —  — Никанор, слуга князя Брянського

Нагороди

• Премія Ленінського комсомолу (1974) — за роль старшини Васкова у фільмі «А зорі тут тихі…» (1972).
• Державна премія СРСР (1975) — за роль старшини Васкова у фільмі «А зорі тут тихі…» (1972).
• Державна премія РРФСР ім. братів Васильєвих (1982) — за виконання ролі Кряквіна у фільмі «Факти минулого дня» (1981).
• Премія КДБ СРСР (1981?) — за роль Федорова у фільмі «Синдикант-2».
• Заслужений артист РРФСР (11.08.1980).
• Народний артист РФ (1.03.1994).

Примітки

1. . Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 8 липня 2018.
2. . Рабочий край. 10 листопада 2016. Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 9 липня 2018.
3. . Собеседник. 5 квітня 2012. Архів оригіналу за 9 липня 2018. Процитовано 9 липня 2018.

Посилання

• 24 СМИ. Андрей Мартынов [ 9 липня 2018 у Wayback Machine.]
• Кино-Театр.ру. Андрей Мартынов [ 9 липня 2018 у Wayback Machine.]