Лікаон

Лікао́н (дав.-гр. Λυκάων) — аркадський цар, син Пелазга й океаніди Кіллени; мав дочку Геліку та 50 синів, відомих своєю зарозумілістю й пихою. Багато з них стали епонімами аркадських міст. Найчастіше Лікаон та його сини згадуються як втілення тогочасної безбожності. Зевс, бажаючи перевірити, чи справді вони такі зухвалі, прийшов до Лікаона в гості. На бенкеті Громовержцеві подали нутрощі вбитого хлопчика. Розгніваний зневагою Зевс убив громом Лікаона та його синів (варіанти: наслав на людей потоп; перетворив Лікаона на вовка; грец. lykos — вовк).

Лікаон
Лікаон перетворюється на вовка. Ілюстрація з голландського видання 1589 року «Метаморфоз» Овідія.
Посада	^d
Батько	Пеласг^[d]
Мати	Кіллене, ^d або Деяніра^[d]
Діти	^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Аркас, ^d, ^d, Дія^[d], ^d, ^d, Pallas^[d], ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Каллісто, ^d, ^d, ^d, ^d, Енотр, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Кет^[d], ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Leo^[d], ^d, ^d, ^d і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

Міф про Лікаона відображає первісний звичай приносити людські жертви Зевсові Лікейському та заборону їх олімпійською релігією.

Примітки

1. Любкер Ф. Pelasgus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 998.
   d:Track:Q45201413d:Track:Q4249594d:Track:Q101490d:Track:Q656d:Track:Q694826d:Track:Q4135787d:Track:Q30059240d:Track:Q24933120d:Track:Q1459210

Література

• Лікаон // Словник античної міфології / укладачі: І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. — Київ : Наукова думка, 1985. — 236 с.