Лі Куй

Лі Куй (*李悝, 455 до н. е. —395 до н. е.) — китайський державний діяч та правник часів держави Вей періоду Чуньцю, здійснив першу спробу кодифікувати китайське право. Його їдеї були запозичені і розвинені Шан Яном.

Лі Куй
Народився	455 до н. е.(-455) ^d, КНР
Помер	395 до н. е.
Підданство	держава Вей
Національність	китаєць
Діяльність	політик, правник
Конфесія	легалізм
Діти	Лі
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Був наставником Вей Си, молодого володаря держави Вей в період Чуньцю. Сприяв отриманню останнім у 425 році до н. е. титул хоу (на кшталт маркіза). У 422 році до н. е. призначається канцлером держави. На цій посаді здійснив адміністративні, політичні та правові реформи. Завдяки Лі Кую було створено потужний бюрократичний апарат, що спирався на особисті якості чиновників, їх відданість володарю, а не знатність. Завдяки цьому на службу Вей було залучено Ву Ці, одного з найкращих військовиків свого часу.

Також Лі Куй багато зробив для підвищення продуктивності сільського господарства, подолання проблеми голоду (були створені державні засіки для зберігання зерна, яке продавали за фіксованими цінами у складні періоди), сприяв послаблення рабства та посилення закону над звичаєм.

Лі Куй розрахував що середня врожайність 1 му (1/15 га) становить 1,5 даня зерна і, виходячи з цього, встановив земельний податок у розмірі 15 даней зі 100 му землі, що складали середній селянський наділ. Частина від цього середньорозрахованого врожаю — 1/10 — становила податковий збір. Ці дії сприяли зміцненню селянських господарств, що призвело до збільшення сільськогосподарської продукції та економічного піднесення держави Вей. В подальшому ця метода була запозичена державою Цінь, згодом знайшла відображення під час династії Хань.

Реформи Лі Куя сприяли піднесенню Вей й отриманню Вень-хоу (Вей Си) титулу гегемона (ба). При цьому Лі Куєм були укладені союзи з державами Чжао і Хань. Ще раніше Лі Куй видав збірку законів — «Фадзін» (法经), яку також називають «Книга законів царства Вей».

Правництво

Куй зібрав і впорядкував закони (фа) всіх держав, що тоді існували на території Китаю. Він вважав, що для правління володаря немає нічого більш невідкладного, ніж вирішення проблеми злодіїв, тому його закони починаються з глав «Злодії» (дао) і «Бандити» (цзей). Вори і бандити повинні бути затримані і засуджені, тому Лі Куєм написані ще дві глави «Сітка» і «Арешт». У розділі «Різні закони» розглянуті такі злочини, як обман, втеча з в'язниці, азартні ігри, привласнення чужого імені для прикриття злочину, користолюбство, розпуста і порушення державного устрою. В главі «Завершення розгляду» викладені принципи збільшення або зменшення покарання. Лі Куй першим впровадив значення злочину проти майна (дао 盗) та злочину проти особи (цзей 賊).

Джерела

• Needham, Joseph (1986). Science and Civilization in China: Volume 4, Part 3. Taipei: Caves Books, Ltd.