Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Лута́йка — село в Україні, у Лубенському районі Полтавської області. Населення становить 254 осіб. Входить до складу Гребінківської міської громади.
| село Лутайка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Полтавська область |
| Район | Лубенський район |
| Громада | Гребінківська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA53040010140069103 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Населення | 254 |
| Площа | 1,554 км² |
| Густота населення | 163,45 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 37430 |
| Телефонний код | +380 5359 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°08′25″ пн. ш. 32°22′49″ сх. д. / 50.14028° пн. ш. 32.38028° сх. д.Координати: 50°08′25″ пн. ш. 32°22′49″ сх. д. / 50.14028° пн. ш. 32.38028° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 107 м |
| Водойми | р. Гнила Оржиця |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 37430, Полтавська обл., Гребінківський р-н, с. Короваї |
| Карта | |
  Лутайка | |
 Лутайка | |
| Мапа | |
Географія
Село Лутайка знаходиться на лівому березі річки Гнила Оржиця, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Короваї, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване місто Гребінка, на протилежному березі — села Польове та Слободо-Петрівка. Біля села кілька загат.
Історія
Про давність існування поселення Лутайка свідчить випис із «купчей крепости», яку наводить Лубенський історик М. Г. Астряб в своїй праці «Стара Полтавщина і столітня тяжба Марковичів зі Свічками та Пасютами (1720—1827 р.р.)» («Труди Полтавської вченої комісії» 1912 р., вип. VIII); предок Пасют Філон Бородач в 1670 р. у Фросини Лободівни Захаріашової купив хутір з полем, лісом і сінокосами на р. Сирій Оржиці поблизу Короваїв.
Другий цікавий запис, який стосується історії села, мається в духовному заповіті Лубенського полковника Леонтія Свічки 1699 р., зробленому ним напередодні свого сконання: «Млини на гребле Оржицкой Короваевской, нашим коштом занятой, якие позволили пану Хведору (Ярмоленку) хоружему полковому и Василю Лутаю построити целе (все) имененным (вищеназваним; а вище йшла мова про синів полковника — Василя, Лук'яна та Івана — Примітка автора) господарям со всеми пожитками непременно, яко власнне наши».
Тобто появився господар другої частини тих земель — греблі. Ним був Леонтій Свічка, який дозволив указаним особам улаштувати там водяні млини і на якихось умовах користуватися ними. Мабуть, мірошником був Василь Лутай, млини якого користувались великим попитом в околиці, оскільки поблизу в той час не було водяних млинів. Тому невдовзі ця гребля стала називатися «Лутаєвою греблею», а хутір став називатися хутором біля Лутаєвої греблі.
Перед видачею «купчей крепости» на Короваї Лук'ян Леонтійович Свічка, який добровільно не хотів давати її, був звинувачений церковниками Пирятинської церкви в крадіжці грошей з церковної скарбниці, за що він був заарештований і добу сидів під арештом у онука Філона Бородача козака Пасюти Івана Ілліча (який тоді жив у Пирятині і був церковним старостою в Пирятинській церкві), а потім був супроводжувальний до Лубенського полковника Марковича Андрія. Можливо, що за послугу в цій справі Іван Ілліч Пасюта одержав посаду отамана Пирятинської сотні.
Якщо Андрій Маркович і Іван Пасюта жили мирно, були «взаємно ввічливими», робили послуги один одному, то їх нащадкам — онукові А.Марковича Іванові Семеновичу і синові Івана Пасюти Михайлові Івановичу — довелося судитися. Починаючи з 1753 р. Михайло Пасюта скаржився в Лубенську полкову канцелярію на грабіжницькі напади Івана Семеновича Марковича, який проживав в Короваях.
20.07.1753 року Маркович І. С. (чи його люди) забрали в Пасютинського пастуха кобилу; в грудні 1755 року Марковичеві люди майже до смерті прибили Пасютинського пастуха і забрали в нього 30 голів скоту, 8 робочих волів з ярмами і плугом, 19 коней; пізніше Маркович дещо повернув, але не все; 2 травня 1757 року Маркович забрав іще 4 волів, один віз, 7 ярем, 3-х свиней. М.Пасюта просив у Лубенській полковій канцелярії і в полковому суді захистити його від грабежів Марковича.
Ті робили вигляд, що намагаються покласти край грабіжницьким нападам Марковича, але останній продовжував робити своє. Він орав землю Пасюти під самим двором його, садив баштан на його городі, косив сіно на його сінокосі, випасував траву своїм скотом.
11.06.1761 року Маркович викрав з Пасютинського пасовища 7 кобил з лошатами, 3-х жеребців і одного коня. У відповідь на скарги Пасюти 30 червня 1765 року Генеральний Малоросійський суд виніс рішення про повернення йому Маркевичем награбованого майна з грошовою компенсацією за заподіяні збитки. Михайло Пасюта залишився задоволеним цим рішенням суду, а І. С. Маркович заявив, що буде подавати апеляцію. З подачею апеляції він не поспішав, а затягував час.
В серпні 1776 року Михайло Пасюта, ставши слабим і не домігшись виконання рішення Генерального суду, видає доручення на ведення судових справ своєму синові Захарієві Михайловичу, який, мабуть із прагнення домогтися справедливого їх вирішення, став чиновником Генерального суду.
1783 року справу розглянула Малоросійська колегія, рішенням якої залишився незадоволеним Маркович: він подав скаргу в урядовий Сенат в Петербурзі. В 1784 року помер Михайло Пасюта, а в 1790 не стало його кривдника Івана Семеновича Марковича. Урядовий Сенат в 1791 році повернув справу в Малоросійську колегію «к исполнению на основаним ее решения».
В 1795 році помер Захарій Пасюта, його дружина, уже будучи в шлюбі з другим чоловіком, в 1797 році продала Лутайську маєтність Петрові Олексійовичу Свічці. Млинами на Лутаєвій греблі в 1787 році володіли полковий обозний Федір Родзянко і сотник Петро Самойлович, у подальшому вони перейшли у володіння Петра Свічки.
Таким чином, у кінці XVIII століття вся маєтність Лутайська належала Свічкам. Це сталося завдяки зусиллям Петра Олексійовича. Свічки, який помер в 1802 році, і новими господарями усіх маєтностей Свічок стали його сини Микала та Яків. Вони жили «на широку ногу», залізли у великі борги. В період 1815—1826 р.р. проводився інтенсивний розпродаж Свічковських маєтностей за борги. Лутайська маєтність теж була продана.
Одна частина хутора Лутайського і його земель була куплена майором Олександром Андрійовичем Санковським, учасником закордонного походу російських військ 1813—1815 р.р. проти Наполеона, у якому він командував 5-м полком Полтавського ополчення (А його батько Андрій Санковський був в свій час особистим лікарем Новоросійського генерал-губернатора Г. О. Потьомкіна, після смерті якого вій купив х. Скочак, де і оселився з сім'єю).
До речі, колишній власник Лутайки Микола Петрович Свічка теж брав участь в закордонному поході проти Наполееона і командував 6-м полком Полтавського ополчення.
Другу частину х. Лутайки і її земель купив поручик Єгор (Георгій) Іванович Ходолій (Худолій), і ця частина хутора стала називатися Худоліївщиною. Після смерті Єгора (Георгія) Худолія (1839 р.) маєтністю Худоліївщинською володіла його дружина Надія Олександрівна, а документи на викуп землі селянам, складені в 1864 році, підписували уже діти: син Іван Георгійович Худолій і дочка Наталія Георгіївна.
В Худоліївщині напередодні реформи 1861 року мешкало селян чоловічої статі — 33 душі, двірні не було. Вони користувалися землею в розмірі 19 десятин 1035 кв.саж. (1 д 2235 кв. саж присадибної та 17, дес. польової), що становило 1413 кв.саж. на одну душу чоловічої статі. Це було менше мінімального подушного наділу, тому селянам було прирізано від поміщицької землі іще 27,5 десятин польової землі.
В х. Лутайці (так ми називаємо ту частину хутора, яку купив О. Санковський) договір на викуп землі між селянами і поміщиком колезьким радником Дмитром Олександровичем Санковським (його батько Олександр Андрійович помер в 1837 році) був складений в 1862 році. В той час в хуторі налічувалося населення чоловічої статі 47 душ селян і 7 душ двірні.
Мали права на земельні наділи 49 душ (47 д. селян і 2 д. двірні). Селяни до реформи користувались поміщицькою землею (відробляючи за це панщину): присадибною загальною кількістю 4 дес. 2011 кв. саж. і польовою — 77 дес.; вигін в розмірі 4 дес. в розрахунок не приймався, тому що був у загальному користуванні поміщика і селян.
Оскільки землі, якою користувались селяни хутора до реформи, припадало по 1 дес. 1608 кв. саж. на одну душу чоловічої статі, що було більше мінімального і менше максимального наділів; установлених законом на викуп землі, то за селянами залишалась вся кількість землі без змін. Селяни хутора не мали своїх млинів, тому поміщик Дм. О. Санковський подарував на всіх членів селянської громади вітряк, який стояв на вигоні, навпроти господарських будівель поміщика.
Пізніше, в 1865 році після смерті Дм. О. Санковського, маєтність х. Лутайки була куплена капітаном Бесідовським (Бейсудовським) Григорієм Костянтиновичем і в 1885 році були складені додаткові умови викупу, за якими селянам прилучалось землі, загальна кількість якої тепер становила 90 дес. 319 саж. (присадибної — 6 д. 1922 кв. саж; польової — 80,5 дес.; вигону, який також був розділений між поміщиком і селянами 2 д. 1997 кв.саж).
До реформи 1861 р. і деякий час після реформи хутір Худоліївщина називався також х. Котівщиною. В 1880-х роках х. Лутайка називався Лутайкою — першою, а х. Худоліївщина (Котівщина) — Лутайкою- другою.
У володаря Лутайки першої капітана Бесідовського в 1880-х роках склалось нелегке сімейне становище. В 1884 році померла його дружина Марія Йосипівна (дівоче її прізвище Корсак), володарка х. Корсаківщина (а нині — село Бесідовщина). У них було 6 дочок (синів не було), дві з них видані заміж ще за життя Марії Йосипівни. Чотири дочки залишались на піклуванні батька, якому треба було турбуватись про їхню освіту і про видання заміж з підготовкою приданого і т. ін.
Мабуть, це і заставить Г. К. Бесідовського продати свою маєтність в Лутайці- першій (з часом ці обставини, мабуть, не покращувались, вони привели його до крайнього рішення — в 1905 році він застрелився). Несприятливі обставини, мабуть, виникли і в господарів Лутайки — другої.
Обидві ці маєтності в 1890-х роках (а може й раніше) були куплені володарем с. Майорщини статським радником Михайлом Леонтійовичем Гербаневським, який часто був гласним (депутатом) повітових земських зборів, мировим суддею, земським начальником. За спогадами М.Стороженка він добре справлявся з роботою на цих посадах. Він був хорошим господарем, виконуючи обов'язки земського начальника повіту (ця посада ідентична нинішній посаді голови райвиконкому чи голови райдержадміністрації).
В 1898 році М. Л. Гербаневський помер, і в 1901 році маєтність х. Лутайки (540 дес. землі) була записана за його дітьми: Левом, Анатолієм, Валерієм, Ольгою і Катериною Михайловичами. М. Стороженко писав про цих останніх володарів Лутайської маєтності та їх долі:
«Лев, закінчивши курс Київського корпусу та послуживши якийсь час у стрільцях, осів у Майорщині та щиро взявся за батьківське господарство аж до часу більшовицького режиму, коли він кинув Майорщину та й безвісти пропав. Анатолій збудував нову оселю в Лутайці під Городищем, оженився на дочці земського лікаря Анатолія Павловича Лєбова, мав дітей та вмер молодим. Валерій був військовий старшина, то його й було вбито на війні, проте тіло його знайшов брат Лев та й поховав на цвинтарі Городищенської церкви. Катерина вмерла дівкою, а Ольга вийшла заміж року 1920 в Одесі за лікаря. І Лев, і Анатолій були якийсь час гласними».
В 1916 році Анатолій Михайлович Гербаневський записаний єдиним господарем Лутайки. Не зважаючи на те, що маєтності обох хуторів Лутайки були об'єднані в єдине господарство, у матеріалах переписів населення 1910 і 1926 р.р. х. Лутайка і х. Худоліївщина записані окремо.
І лише за переписом 1939 року Лутайка не поділена на два хутори — вона записана одним селом Лутайка.
Перша школа в Лутайці була відкрита в 1915 р., як однокомплектна. Будівництво приміщення для школи розпочалося в 1910 р. і передбачалося закінчити його за один рік. Будинок — цегляний, у якому повинен бути один клас і квартира для вчителя. Вартість будівництва — 8000 крб., гроші виділяло Пирятинське земство. Через скруту з грошима в земстві будівництво затяглося.
В 1911 і 1912 роках гроші на будівництво школи в сумі 5000 крб. пожертвував власник Лутайської маєтності Анатолій Михайлович Гербаневський. В 1915 році будівництво школи було закінчено. Пізніше, мабуть, уже після революції квартира для вчителя була переобладнана на другу класну кімнату. До війни тут була початкова школа.
Економіка
- ТОВ «ТЦЗ».
Об'єкти соціальної сфери
- Школа I ст.
Посилання
- Історія села Лутайка
- Погода в селі Лутайка [ 25 червня 2008 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Luta jka selo v Ukrayini u Lubenskomu rajoni Poltavskoyi oblasti Naselennya stanovit 254 osib Vhodit do skladu Grebinkivskoyi miskoyi gromadi selo Lutajka Krayina Ukrayina Oblast Poltavska oblast Rajon Lubenskij rajon Gromada Grebinkivska miska gromada Kod KATOTTG UA53040010140069103 Oblikova kartka kartka Osnovni dani Naselennya 254 Plosha 1 554 km Gustota naselennya 163 45 osib km Poshtovij indeks 37430 Telefonnij kod 380 5359 Geografichni dani Geografichni koordinati 50 08 25 pn sh 32 22 49 sh d 50 14028 pn sh 32 38028 sh d 50 14028 32 38028 Koordinati 50 08 25 pn sh 32 22 49 sh d 50 14028 pn sh 32 38028 sh d 50 14028 32 38028 Serednya visota nad rivnem morya 107 m Vodojmi r Gnila Orzhicya Misceva vlada Adresa radi 37430 Poltavska obl Grebinkivskij r n s Korovayi Karta Lutajka Lutajka MapaU Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Lutajka GeografiyaSelo Lutajka znahoditsya na livomu berezi richki Gnila Orzhicya vishe za techiyeyu na vidstani 1 km roztashovane selo Korovayi nizhche za techiyeyu na vidstani 1 5 km roztashovane misto Grebinka na protilezhnomu berezi sela Polove ta Slobodo Petrivka Bilya sela kilka zagat IstoriyaPro davnist isnuvannya poselennya Lutajka svidchit vipis iz kupchej kreposti yaku navodit Lubenskij istorik M G Astryab v svoyij praci Stara Poltavshina i stolitnya tyazhba Markovichiv zi Svichkami ta Pasyutami 1720 1827 r r Trudi Poltavskoyi vchenoyi komisiyi 1912 r vip VIII predok Pasyut Filon Borodach v 1670 r u Frosini Lobodivni Zahariashovoyi kupiv hutir z polem lisom i sinokosami na r Sirij Orzhici poblizu Korovayiv Drugij cikavij zapis yakij stosuyetsya istoriyi sela mayetsya v duhovnomu zapoviti Lubenskogo polkovnika Leontiya Svichki 1699 r zroblenomu nim naperedodni svogo skonannya Mlini na greble Orzhickoj Korovaevskoj nashim koshtom zanyatoj yakie pozvolili panu Hvedoru Yarmolenku horuzhemu polkovomu i Vasilyu Lutayu postroiti cele vse imenennym vishenazvanim a vishe jshla mova pro siniv polkovnika Vasilya Luk yana ta Ivana Primitka avtora gospodaryam so vsemi pozhitkami nepremenno yako vlasnne nashi Tobto poyavivsya gospodar drugoyi chastini tih zemel grebli Nim buv Leontij Svichka yakij dozvoliv ukazanim osobam ulashtuvati tam vodyani mlini i na yakihos umovah koristuvatisya nimi Mabut miroshnikom buv Vasil Lutaj mlini yakogo koristuvalis velikim popitom v okolici oskilki poblizu v toj chas ne bulo vodyanih mliniv Tomu nevdovzi cya greblya stala nazivatisya Lutayevoyu grebleyu a hutir stav nazivatisya hutorom bilya Lutayevoyi grebli Pered vidacheyu kupchej kreposti na Korovayi Luk yan Leontijovich Svichka yakij dobrovilno ne hotiv davati yiyi buv zvinuvachenij cerkovnikami Piryatinskoyi cerkvi v kradizhci groshej z cerkovnoyi skarbnici za sho vin buv zaareshtovanij i dobu sidiv pid areshtom u onuka Filona Borodacha kozaka Pasyuti Ivana Illicha yakij todi zhiv u Piryatini i buv cerkovnim starostoyu v Piryatinskij cerkvi a potim buv suprovodzhuvalnij do Lubenskogo polkovnika Markovicha Andriya Mozhlivo sho za poslugu v cij spravi Ivan Illich Pasyuta oderzhav posadu otamana Piryatinskoyi sotni Yaksho Andrij Markovich i Ivan Pasyuta zhili mirno buli vzayemno vvichlivimi robili poslugi odin odnomu to yih nashadkam onukovi A Markovicha Ivanovi Semenovichu i sinovi Ivana Pasyuti Mihajlovi Ivanovichu dovelosya suditisya Pochinayuchi z 1753 r Mihajlo Pasyuta skarzhivsya v Lubensku polkovu kancelyariyu na grabizhnicki napadi Ivana Semenovicha Markovicha yakij prozhivav v Korovayah 20 07 1753 roku Markovich I S chi jogo lyudi zabrali v Pasyutinskogo pastuha kobilu v grudni 1755 roku Markovichevi lyudi majzhe do smerti pribili Pasyutinskogo pastuha i zabrali v nogo 30 goliv skotu 8 robochih voliv z yarmami i plugom 19 konej piznishe Markovich desho povernuv ale ne vse 2 travnya 1757 roku Markovich zabrav ishe 4 voliv odin viz 7 yarem 3 h svinej M Pasyuta prosiv u Lubenskij polkovij kancelyariyi i v polkovomu sudi zahistiti jogo vid grabezhiv Markovicha Ti robili viglyad sho namagayutsya poklasti kraj grabizhnickim napadam Markovicha ale ostannij prodovzhuvav robiti svoye Vin orav zemlyu Pasyuti pid samim dvorom jogo sadiv bashtan na jogo gorodi kosiv sino na jogo sinokosi vipasuvav travu svoyim skotom 11 06 1761 roku Markovich vikrav z Pasyutinskogo pasovisha 7 kobil z loshatami 3 h zherebciv i odnogo konya U vidpovid na skargi Pasyuti 30 chervnya 1765 roku Generalnij Malorosijskij sud vinis rishennya pro povernennya jomu Markevichem nagrabovanogo majna z groshovoyu kompensaciyeyu za zapodiyani zbitki Mihajlo Pasyuta zalishivsya zadovolenim cim rishennyam sudu a I S Markovich zayaviv sho bude podavati apelyaciyu Z podacheyu apelyaciyi vin ne pospishav a zatyaguvav chas V serpni 1776 roku Mihajlo Pasyuta stavshi slabim i ne domigshis vikonannya rishennya Generalnogo sudu vidaye doruchennya na vedennya sudovih sprav svoyemu sinovi Zahariyevi Mihajlovichu yakij mabut iz pragnennya domogtisya spravedlivogo yih virishennya stav chinovnikom Generalnogo sudu 1783 roku spravu rozglyanula Malorosijska kolegiya rishennyam yakoyi zalishivsya nezadovolenim Markovich vin podav skargu v uryadovij Senat v Peterburzi V 1784 roku pomer Mihajlo Pasyuta a v 1790 ne stalo jogo krivdnika Ivana Semenovicha Markovicha Uryadovij Senat v 1791 roci povernuv spravu v Malorosijsku kolegiyu k ispolneniyu na osnovanim ee resheniya V 1795 roci pomer Zaharij Pasyuta jogo druzhina uzhe buduchi v shlyubi z drugim cholovikom v 1797 roci prodala Lutajsku mayetnist Petrovi Oleksijovichu Svichci Mlinami na Lutayevij grebli v 1787 roci volodili polkovij oboznij Fedir Rodzyanko i sotnik Petro Samojlovich u podalshomu voni perejshli u volodinnya Petra Svichki Takim chinom u kinci XVIII stolittya vsya mayetnist Lutajska nalezhala Svichkam Ce stalosya zavdyaki zusillyam Petra Oleksijovicha Svichki yakij pomer v 1802 roci i novimi gospodaryami usih mayetnostej Svichok stali jogo sini Mikala ta Yakiv Voni zhili na shiroku nogu zalizli u veliki borgi V period 1815 1826 r r provodivsya intensivnij rozprodazh Svichkovskih mayetnostej za borgi Lutajska mayetnist tezh bula prodana Odna chastina hutora Lutajskogo i jogo zemel bula kuplena majorom Oleksandrom Andrijovichem Sankovskim uchasnikom zakordonnogo pohodu rosijskih vijsk 1813 1815 r r proti Napoleona u yakomu vin komanduvav 5 m polkom Poltavskogo opolchennya A jogo batko Andrij Sankovskij buv v svij chas osobistim likarem Novorosijskogo general gubernatora G O Potomkina pislya smerti yakogo vij kupiv h Skochak de i oselivsya z sim yeyu Do rechi kolishnij vlasnik Lutajki Mikola Petrovich Svichka tezh brav uchast v zakordonnomu pohodi proti Napoleeona i komanduvav 6 m polkom Poltavskogo opolchennya Drugu chastinu h Lutajki i yiyi zemel kupiv poruchik Yegor Georgij Ivanovich Hodolij Hudolij i cya chastina hutora stala nazivatisya Hudoliyivshinoyu Pislya smerti Yegora Georgiya Hudoliya 1839 r mayetnistyu Hudoliyivshinskoyu volodila jogo druzhina Nadiya Oleksandrivna a dokumenti na vikup zemli selyanam skladeni v 1864 roci pidpisuvali uzhe diti sin Ivan Georgijovich Hudolij i dochka Nataliya Georgiyivna V Hudoliyivshini naperedodni reformi 1861 roku meshkalo selyan cholovichoyi stati 33 dushi dvirni ne bulo Voni koristuvalisya zemleyu v rozmiri 19 desyatin 1035 kv sazh 1 d 2235 kv sazh prisadibnoyi ta 17 des polovoyi sho stanovilo 1413 kv sazh na odnu dushu cholovichoyi stati Ce bulo menshe minimalnogo podushnogo nadilu tomu selyanam bulo pririzano vid pomishickoyi zemli ishe 27 5 desyatin polovoyi zemli V h Lutajci tak mi nazivayemo tu chastinu hutora yaku kupiv O Sankovskij dogovir na vikup zemli mizh selyanami i pomishikom kolezkim radnikom Dmitrom Oleksandrovichem Sankovskim jogo batko Oleksandr Andrijovich pomer v 1837 roci buv skladenij v 1862 roci V toj chas v hutori nalichuvalosya naselennya cholovichoyi stati 47 dush selyan i 7 dush dvirni Mali prava na zemelni nadili 49 dush 47 d selyan i 2 d dvirni Selyani do reformi koristuvalis pomishickoyu zemleyu vidroblyayuchi za ce panshinu prisadibnoyu zagalnoyu kilkistyu 4 des 2011 kv sazh i polovoyu 77 des vigin v rozmiri 4 des v rozrahunok ne prijmavsya tomu sho buv u zagalnomu koristuvanni pomishika i selyan Oskilki zemli yakoyu koristuvalis selyani hutora do reformi pripadalo po 1 des 1608 kv sazh na odnu dushu cholovichoyi stati sho bulo bilshe minimalnogo i menshe maksimalnogo nadiliv ustanovlenih zakonom na vikup zemli to za selyanami zalishalas vsya kilkist zemli bez zmin Selyani hutora ne mali svoyih mliniv tomu pomishik Dm O Sankovskij podaruvav na vsih chleniv selyanskoyi gromadi vitryak yakij stoyav na vigoni navproti gospodarskih budivel pomishika Piznishe v 1865 roci pislya smerti Dm O Sankovskogo mayetnist h Lutajki bula kuplena kapitanom Besidovskim Bejsudovskim Grigoriyem Kostyantinovichem i v 1885 roci buli skladeni dodatkovi umovi vikupu za yakimi selyanam priluchalos zemli zagalna kilkist yakoyi teper stanovila 90 des 319 sazh prisadibnoyi 6 d 1922 kv sazh polovoyi 80 5 des vigonu yakij takozh buv rozdilenij mizh pomishikom i selyanami 2 d 1997 kv sazh Do reformi 1861 r i deyakij chas pislya reformi hutir Hudoliyivshina nazivavsya takozh h Kotivshinoyu V 1880 h rokah h Lutajka nazivavsya Lutajkoyu pershoyu a h Hudoliyivshina Kotivshina Lutajkoyu drugoyu U volodarya Lutajki pershoyi kapitana Besidovskogo v 1880 h rokah sklalos nelegke simejne stanovishe V 1884 roci pomerla jogo druzhina Mariya Josipivna divoche yiyi prizvishe Korsak volodarka h Korsakivshina a nini selo Besidovshina U nih bulo 6 dochok siniv ne bulo dvi z nih vidani zamizh she za zhittya Mariyi Josipivni Chotiri dochki zalishalis na pikluvanni batka yakomu treba bulo turbuvatis pro yihnyu osvitu i pro vidannya zamizh z pidgotovkoyu pridanogo i t in Mabut ce i zastavit G K Besidovskogo prodati svoyu mayetnist v Lutajci pershij z chasom ci obstavini mabut ne pokrashuvalis voni priveli jogo do krajnogo rishennya v 1905 roci vin zastrelivsya Nespriyatlivi obstavini mabut vinikli i v gospodariv Lutajki drugoyi Obidvi ci mayetnosti v 1890 h rokah a mozhe j ranishe buli kupleni volodarem s Majorshini statskim radnikom Mihajlom Leontijovichem Gerbanevskim yakij chasto buv glasnim deputatom povitovih zemskih zboriv mirovim suddeyu zemskim nachalnikom Za spogadami M Storozhenka vin dobre spravlyavsya z robotoyu na cih posadah Vin buv horoshim gospodarem vikonuyuchi obov yazki zemskogo nachalnika povitu cya posada identichna ninishnij posadi golovi rajvikonkomu chi golovi rajderzhadministraciyi V 1898 roci M L Gerbanevskij pomer i v 1901 roci mayetnist h Lutajki 540 des zemli bula zapisana za jogo ditmi Levom Anatoliyem Valeriyem Olgoyu i Katerinoyu Mihajlovichami M Storozhenko pisav pro cih ostannih volodariv Lutajskoyi mayetnosti ta yih doli Lev zakinchivshi kurs Kiyivskogo korpusu ta posluzhivshi yakijs chas u strilcyah osiv u Majorshini ta shiro vzyavsya za batkivske gospodarstvo azh do chasu bilshovickogo rezhimu koli vin kinuv Majorshinu ta j bezvisti propav Anatolij zbuduvav novu oselyu v Lutajci pid Gorodishem ozhenivsya na dochci zemskogo likarya Anatoliya Pavlovicha Lyebova mav ditej ta vmer molodim Valerij buv vijskovij starshina to jogo j bulo vbito na vijni prote tilo jogo znajshov brat Lev ta j pohovav na cvintari Gorodishenskoyi cerkvi Katerina vmerla divkoyu a Olga vijshla zamizh roku 1920 v Odesi za likarya I Lev i Anatolij buli yakijs chas glasnimi V 1916 roci Anatolij Mihajlovich Gerbanevskij zapisanij yedinim gospodarem Lutajki Ne zvazhayuchi na te sho mayetnosti oboh hutoriv Lutajki buli ob yednani v yedine gospodarstvo u materialah perepisiv naselennya 1910 i 1926 r r h Lutajka i h Hudoliyivshina zapisani okremo I lishe za perepisom 1939 roku Lutajka ne podilena na dva hutori vona zapisana odnim selom Lutajka Persha shkola v Lutajci bula vidkrita v 1915 r yak odnokomplektna Budivnictvo primishennya dlya shkoli rozpochalosya v 1910 r i peredbachalosya zakinchiti jogo za odin rik Budinok ceglyanij u yakomu povinen buti odin klas i kvartira dlya vchitelya Vartist budivnictva 8000 krb groshi vidilyalo Piryatinske zemstvo Cherez skrutu z groshima v zemstvi budivnictvo zatyaglosya V 1911 i 1912 rokah groshi na budivnictvo shkoli v sumi 5000 krb pozhertvuvav vlasnik Lutajskoyi mayetnosti Anatolij Mihajlovich Gerbanevskij V 1915 roci budivnictvo shkoli bulo zakincheno Piznishe mabut uzhe pislya revolyuciyi kvartira dlya vchitelya bula pereobladnana na drugu klasnu kimnatu Do vijni tut bula pochatkova shkola EkonomikaTOV TCZ Ob yekti socialnoyi sferiShkola I st PosilannyaIstoriya sela Lutajka Pogoda v seli Lutajka 25 chervnya 2008 u Wayback Machine