У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лубенець Григо рій Кузьмо вич Лубене ць 30 жовтня 12 листопада 1913 19

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лубенець.

Григо́рій Кузьмо́вич Лубене́ць (30 жовтня (12 листопада) 1913(19131112), Новий Стародуб, тепер Петрівського району Кіровоградської області — 6 січня 1988, Київ) — радянський державний діяч, міністр будівництва підприємств важкої індустрії, Герой Соціалістичної Праці (9.08.1958). Кандидат технічних наук. Депутат Верховної Ради УРСР 6—10 скликань. Член ЦК КПУ в 1966—1986 р.

Григорій Кузьмович Лубенець

міністр будівництва УРСР

1963 — 1967

міністр будівництва підприємств важкої індустрії

1967 — 1984

Народження:

30 жовтня (12 листопада) 1913
Новий Стародуб

Смерть:

6 січня 1988 (74 роки)
Київ

Поховання:

Байкове кладовище

Країна:

УНР, Українська Держава і СРСР

Освіта:

Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут

Ступінь:

кандидат технічних наук

Партія:

КПРС

Нагороди:

		\|

Біографічні відомості

Народився 30 жовтня (12 листопада) 1913(19131112) року в селі Новому Стародубі в селянській родині. У 1928—1931 роках — учень Олександрійського технікуму механізації сільського господарства Зінов'євського округу.

З 1931 року — механік, старший механік Олександрійської машинно-тракторної станції (МТС), інструктор-викладач Олександрійської школи механізаторів.

У 1935—1940 роках — студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

У 1940—1941 роках — десятник, помічник старшого виконроба тресту «Запоріжбуд»; майстер, старший виконроб тресту «Криворіжбуд».

У 1941—1946 роках — інженер, старший інженер виробничо-технічного відділу, начальник управління, начальник виробничо-розпорядчого відділу, головний диспетчер тресту «Магнітогорськбуд» РРФСР.

У 1946—1955 роках — головний диспетчер, заступник головного інженера, головний інженер тресту «Запоріжбуд» Запорізької області.

Член ВКП(б) з 1947 року.

У 1955—1956 роках — керуючий тресту «Ворошиловськбуд» Ворошиловградської області.

У 1956—1957 роках — заступник міністра будівництва підприємств металургійної і хімічної промисловості Української РСР і одночасно начальник головного управління «Головдонбасбуду».

У 1957—1960 роках — начальник управління будівництва підприємств металургійної, хімічної і машинобудівної промисловості («Металургхіммашбуду») Сталінського раднаргоспу.

У 1960—1962 роках — 1-й заступник голови Ради народного господарства Полтавського економічного адміністративного району (раднаргоспу).

У 1962—1963 роках — заступник голови Ради народного господарства Донецького економічного району (раднаргоспу).

11 січня 1963 — 21 лютого 1967 року — міністр будівництва Української РСР.

21 лютого 1967 — 10 січня 1984 року — міністр будівництва підприємств важкої індустрії Української РСР.

Здійснював керівництво великомасштабних будівництв (прокатний стан 5600 на заводі «Азовсталь», Криворізької доменної печі № 9). Сприяв будівництву нового приміщення школи в рідному селі. Був делегатом XXIV з'їзду КПРС.

Потім — радник при Раді Міністрів Української РСР. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Праці

Автор 122 наукових праць з організації виробництва та управління будівництвом.

Відзнаки і нагороди

Герой Соціалістичної Праці (9.08.1958). Нагороджений трьома орденами Леніна (9.08.1958, 11.08.1966, 26.12.1973), орденом Жовтневої Революції (25.08.1971), трьома орденами Трудового Червоного Прапора (2.12.1947, 8.06.1978, 16.05.1983), медаллю «За трудову доблесть» (31.03.1945), медаллю «За трудову відзнаку» (15.01.1954), іншими медалями, двома Почесними Грамотами Президії Верховної Ради УРСР. Заслужений будівельник Української РСР (11.11.1973).

Література

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975.