Литвиненко Леонід Миколайович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Литвиненко.

|портрет= |Батько= |Посада= |Діти= |Дружина= |Мати=

Леонід Миколайович Литвиненко
Народився	7 травня 1938(1938-05-07) Харків,  УРСР
Помер	27 лютого 2023(2023-02-27) (84 роки) Генуя, Італія
Місце проживання	Харків,  Україна
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	фізик
Alma mater	Харківський університет
Галузь	радіофізика і астрономія
Заклад	Радіоастрономічний інститут НАН України
Посада	директор інституту; завідувач кафедри університету
Вчене звання	професор, академік НАН України
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Відомі учні	Казанський Вадим Борисович Просвірнін Сергій Леонідович Колчігін Микола Миколайович Погарський Сергій Олександрович
Членство	НАН України
Відомий завдяки:	радіоастрономічним дослідженням
Батько	Микола Максимович
Мати	Ольга Георгіївна
Нагороди	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Особ. сторінка	на сайті РІ НАН України

Литвиненко Леонід Миколайович (7 травня 1938, Харків — 27 лютого 2023, Генуя, Італія) — український вчений-радіофізик та радіоастроном. Директор Радіоастрономічного інституту НАН України (1985—2017); професор Харківського університету.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії УССР у галузі науки і техніки (1987), академік Національної академії наук України (1992).

Біографія

1959 закінчив Харківський державний університет імені О. М. Горького за фахом радіофізика та електроніка.

1959—1966 роках працював у Конструкторському бюро «Електроприлад» Харкова. 1965 закінчив аспірантуру й захистив кандидатську дисертацію «Дифракція електромагнітних хвиль на багатоелементних решітках». Спеціальність: 01.042 «Радіофізика, включаючи квантову радіофізику».

1966—1969 — викладач в Харківському інституті радіоелектроніки.

Із 1969 завідує відділом обчислювальної математики Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР, з 1973 — заступник директора з наукової роботи цього ж інституту.

1972 захистив докторську дисертацію, з 1982 — член-кореспондент НАНУ.

1980 року з його ініціативи та за активної підтримки академіка НАН України С. Я. Брауде створено відділення радіоастрономії Інституту радіофізики і електроніки АН УРСР.

За його ініціативи 1985 року створено Радіоастрономічний інститут, довгорічним і беззмінним директором якого він був. Основними напрямами досліджень інституту є вивчення геокосмосу та Сонячної системи, радіоастрономія Всесвіту, фізичні принципи побудови радіотелескопів і радіотехнічних систем дистанційного зондування.

У 2011—2014 — Голова наглядової ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

На його честь названий астероїд 18120 Lytvynenko .

Помер 27 лютого 2023 року в Генуі, Італія, перебуваючи у евакуації внаслідок російської агресіі проти України.

Науковий пошук

Проводив фундаментальні дослідження в області теорії дифракції та поширення радіохвиль, фізики та техніки міліметрових та субміліметрових хвиль, теорії антенних систем, розробки генераторів надвисоких частот, створення радіотехнічних систем, розробки фізичних принципів конструювання і удосконалення радіоастрономічних інструментів та радіоастрономічних досліджень у декаметровому й міліметровому діапазонах радіохвиль.

Створив теорію дифракції і поширення електромагнітних хвиль у складних і багатошарових періодичних структурах, запропонував метод «послідовних уточнень» для вирішення операторних рівнянь, до яких зводяться задачі радіофізики та електроніки.

Розробив концепцію використання оператора відбиття напівнескінченних структур в теорії дифракції хвиль на багатошарових періодичних структурах.

Запропонував і розробив низку принципово нових квазіоптичних елементів і систем міліметрового і субміліметрового діапазонів.

Організував разом з академіком НАНУ В. М. Шульгою перші в Україні радіоастрономічні дослідження у міліметровому діапазоні радіохвиль.

Науковий доробок

Під його орудою захищено понад 20 докторських і кандидатських дисертацій.

Основні напрямки наукових публікацій:

• теорія дифракції і поширення хвиль
• фізика і техніка надвисоких частот, міліметрових і субміліметрових хвиль
• радіоастрономія міліметрового діапазону

Автор близько 250 наукових праць, з них 6 монографій. Має 12 авторських свідоцтв на винаходи.

монографії

• «Дифракція хвиль на решітках» (вид. Харківського університету, 1973, у співавторстві)
• «Спектральні оператори розсіювання в задачах дифракції хвиль на плоских екранах» (Київ, «Наукова думка», 1984, у співавторстві)
• «Чисельне дослідження електростатичних полів в періодичних структурах» (Київ, «Наукова думка», 1986, у співавторстві)
• «Місячна Одіссея» (Київ, «Академперіодика», 2007, у співавторстві)
• «Електромагнітні прояви геофізичних ефектів в Антарктиді» (2005) колективна монографія під його редакцією (спільно з чл.-кор. НАНУ Ю. М. Ямпольський)
• «Wave Diffraction by Periodic Multilayer Structures» (UK, Cambridge Scientific Publishers Ltd, 2012 , у співавторстві)

Науково-організаційна діяльність

• Заступник голови Українського комітету Міжнародного Радіосоюза (URSI)
• Старший член міжнародного Інституту інженерів з електротехніки та електроніки (Senior Member IEEE)
• Член Європейського астрономічного товариства (EAS)
• Член Міжнародного астрономічного союзу (IAU)
• Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки
• Член бюро Наукової ради з космічних досліджень НАН України
• Член бюро Відділення фізики і астрономії НАН України
• Засновник і головний редактор наукового журналу «Радіофізика і радіоастрономія»
• Член редколегії журналів «Космічна наука і технологія» і «Український антарктичний журнал», міжвідомчого науково-технічного збірника «Радіотехніка»
• Член редакційної ради науково-популярного журналу «Universitates».

Відзнаки і нагороди

• Золота медаль за відмінне навчання у середній школі (1954 р.)
• Орден «Знак пошани» (1986 р.)
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за теоретичні дослідження і розробку нових радіоелектронних систем (1987 р.)
• Заслужений діяч науки і техніки України (1997 р.)
• Заслужений професор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2002 р.)
• Рішенням Міжнародного астрономічного союзу малій планеті Сонячної системи 2000NA25 присвоєно ім'я «18120 Литвиненко» (англ. 18120 Lytvynenko) (2005 р.).
• Лауреат національної програми «Людина року — 2006» у номінації «Вчений року» (2006 р.)
• Лауреат 2007 року премії НАН України імені С. Я. Брауде за цикл робіт «Нові напрями радіоастрономічних досліджень» (у співавторстві).
• Орден «За заслуги» III ступеня (2008 р.)
• Нагорода МОН України «За наукові досягнення» (2008 р.)
• Знак «Почесний працівник космічної Галузі України»
• Почесний доктор (doctor honoris causa) Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2012 р.)
• Почесний громадянин Харківської області (2013 р.)
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (18 травня 2016) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм

Примітки

1. Вкарбовані в літопис науки, 2020, с. 193.
2. . Архів оригіналу за 27 лютого 2023. Процитовано 27 лютого 2023.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
3. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18.11.2014. Процитовано 22.08.2014.
4. . Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 10 листопада 2013.
5. Указ Президента України від 18 травня 2016 року № 217/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня науки»

Джерела

• А. П. Удовенко, Л. І. Шарапов. Литвиненко Леонід Миколайович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 17 : Лег — Лощ. — 712 с. — .
• Некролог-Біографія// Сайт НАН України, 28 лютого 2023 року, Процитовано 1 березня 2023 року
• Литвиненко Леонід Миколайович // Вкарбовані в літопис науки / уклад. О. І. Вовк, А. В. Григор'єв, С. М. Куделко; гол. ред. В. С. Бакіров. — 2-ге. — Харків : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2020. — С. 193. — 376 с. — .

Посилання